Постанова № 10608705, 28.07.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2010 р. № 2а-2220/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лунь З.І.

при секретарі Івашків В.І.

за участю представників сторін

від позивача: Дубас В.М., Мошак Г.М.,

від відповідача: Мельник Г.Я., Береза І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «ЮПІ»до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2010 року №0000182301/0, №0000192301/0, №0000202301/0, №0001821741/0.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ЮПІ»звернулося до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2010 року №0000182301/0, №0000192301/0, №0000202301/0, №0001821741/0.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому проти позову заперечили, зазначили, що висновки, сформульовані в Акті перевірки є правомірними, відповідають нормам чинного законодавства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Працівниками Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області була проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства «ЮПІ») з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами чого було складено акт від 11.02.2010 року №9/23/31099867 (далі-Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки винесено податкові повідомлення - рішення від 27.02.2010 року №0000182301/0, №0000192301/0, №0000202301/0 та №0001821741/0, в яких були визначені відповідно такі суми податкових зобовязань:

1) із податку на прибуток підприємств в розмірі 409284 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 408213 грн.;

2) із ПДВ у розмірі 6626 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 3313 грн.;

3) із зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 18401 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 9201 грн.;

4) із податку на доходи фізичних осіб у розмірі 133,50 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 267 грн.

Зазначені суми податкових зобовязань визначено, виходячи з таких порушень, виявлених в результаті перевірки:

1) підпункту 4.1.6 статті 4, пункту 1.25 статті 1, підпункту 12.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року із наступними змінами та доповненнями нібито шляхом заниження податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 409284 грн.;

2) пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року із наступними змінами та доповненнями нібито шляхом заниження податкових зобовязань із податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 25027 грн.;

3) підпунктів 8.1.1, 8.1.2 статті 8, підпункту 3.1.1 статті 3 та пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року із наступними змінами та доповненнями нібито шляхом заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 133,50 грн.

На Акт перевірки подано заперечення до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області (зареєстровано у ДПІ в Городоцькому районі від19.02.2010 р.), на яке отримано відповідь листом від 24.02.2010 р. №2323/10/23.

При винесенні постанови суд виходив з наступного.

Щодо нарахування податкових зобовязань із податку на прибуток підприємств.

Впродовж 2008-2009 років між позивачем та резидентами укладалися договори комісії, за яким резидент доручає приватному підприємству «ЮПІ»поставити з-за кордону техніку та провести її митне оформлення.

Водночас між приватним підприємством «ЮПІ» та нерезидентами укладалися контракти на поставку техніки.

На виконання договорів комісії складалися звіти.

Судом долучено до матеріалів справи договори комісії, укладені між позивачем та резидентами впродовж 2008 -2009 років, звіти на виконання договорів комісії, контракти з нерезидентами, рахунки-фактури (інвойси), вантажно-митні декларації.

Як вбачається з Акта перевірки (п.3.1.1) перевіркою встановлено заниження позивачем задекларованих показників у рядку 01.1 декларацій з податку на прибуток підприємств всього у сумі 3271412 грн. у звязку з тим, що для перевірки не представлено необхідних документів для доказовості отримання товару в межах договору комісії, відповідно такий товар являється безоплатно отриманим та із посиланнями на підпункт 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також в пункті 3.1.1 Акта перевірки вказано, що кошти отримані позивачем від комітентів використовуються підприємством для проведення фінансово-господарської діяльності, а саме на закупку запчастин, техніки тощо та з урахуванням вищенаведеного явним є факт непроведення оплати нерезиденту за отримані транспортні засоби, хоча від резидента (комітента) кошти отримані в повному обсязі. В договорах купівлі-продажу з нерезидентом не зазначено, що позивач діє за дорученням, водночас вказано, що він є виступає покупцем товару. Таким чином договори комісії з урахуванням того, що вони не враховані при укладенні договорів з нерезидентом є нікчемними, а кошти отримані від комітента є фактично доходом ПП ЮПІ». Крім того в Акті перевірки зазначено, що господарське зобовязання між ПП «ЮПІ»та нерезидентами вчинено з метою приховання (ухилення) від сплати податків, отже, є таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства із посиланнями на статті 207 і 208 Господарського кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача старший державний податковий ревізор інспектор Мельник Г.І. пояснила, що такі висновки нею зроблено, оскільки договір комісії і контракт на поставку повинні укладатися у формі одного документа.

Згідно із статтями 1011 і 1012 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, за рахунок комітента. Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до ст. 1016 ЦК України, комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Згідно зі ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Пунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку цього підприємств»визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) - товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Пунктом 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено включення до валового доходу доходів з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

1) сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу;

2) сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

3) сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону;

4) сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону;

5) сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

6) вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

7) сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

8) сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

9) сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

10) доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну);

11) сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.

Пунктом 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Крім того, згідно з п.п. 7.9.1 п.7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку зокрема у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, а за підпунктом 7.9.2 статті 7 того ж Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку зокрема у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.

З усього наведеного вище є очевидним, що ні за яких обставин отримані позивачем як комісіонером кошти від комітентів за договорами комісії не підпадають під наведене вище визначення безоплатно отриманих товарів, а також не повинні включатись до складу валового доходу, а кошти, сплачені позивачем як комісіонером третім особам при придбанні товарів за рахунок комітентів, не повинні включатись до валових витрат, а тому всі твердження акту відповідача про таке є повністю абсурдними.

Щодо нікчемності договорів між позивачем та нерезидентами суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст.228 ЦК України нікчемним вважається такий правочин, що порушує публічний порядок: 1) правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочин, спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено визнання нікчемним або недійсним правочину, який був вчиненим з метою приховання ухилення від сплати податків або таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відтак, суд дійшов висновку що дії відповідача щодо визначення позивачеві суми податкових зобовязань із податку на прибуток підприємств в розмірі 409284 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 408213 грн. є неправомірними.

Щодо нарахування податкових зобовязань із податку на додану вартість суд зазначає наступне.

В Акті перевірки зазначено, що позивачем було занижено валовий дохід за 2-й квартал 2008 року на загальну суму 416640 грн. шляхом не включення до валових доходів суми непогашеної кредиторської заборгованості перед іншим підприємством (ТОВ «Аксіом»), по якій минув термін позовної давності, із посиланнями на пункт 1.25 статті 1, підпункт 12.1.5 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтю 257 ЦК України).

Пунктом 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено термін «безнадійна заборгованість», зокрема, як заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1,2 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

27 грудня 2007 року було укладено додаток №1 до договору купівлі-продажу №12/01 від 12 січня 2005 року між позивачем та ТОВ «Аксіом», за яким повна оплата позивачем вартості отриманого від цього підприємства товару вартістю 416640 грн. була відтермінована до 31 грудня 2010 року.

Отже, саме з 31 грудня 2010 року почнеться перебіг строків позовної давності, а відтак така заборгованість може бути визнана безнадійною лише із 01.01.2014 року.

Крім того, відповідно до пункту 12.1.5 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обовязок покупця збільшувати валовий дохід покладається на нього лише у разі визнання непогашеної заборгованості в порядку досудового врегулювання спорів або за рішенням суду чи за виконавчим написом нотаріуса.

Таким чином, відповідачем з порушенням чинного законодавства України прийнято рішення про нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 6626 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 3313 грн.

Щодо нарахування податкових зобовязань із зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість суд зазначає наступне

В пункті 3.2.1 Акта перевірки, зокрема зазначено, що перевіркою повноти визначення податкових зобовязань з ПДВ за період з 01.04.2008 року по 30.09.2009 року встановлено їх заниження в сумі 25027 грн. внаслідок реалізації позивачем товарів ТОВ «САТП-1»та ТОВ «фірма «Європа-Контакт»нижче звичайних цін (митної вартості) із посиланням на пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом (п.п 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судом встановлено, що відповідачем не встановлювалася ціна щодо однорідних чи ідентичних товарів (робіт, послуг) до товарів ТОВ «САТП-1»та ТОВ «фірма «Європа-Контакт», які реалізовувалися позивачем.

Суд не бере до уваги доводів відповідача щодо застосування митної вартості товарів для визначення звичайних цін, оскільки це не передбачено жодною нормою наведеного вище законодавства України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно нараховано податкові зобовязання із зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18401 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 9201 грн.

Щодо нарахування податкових зобовязань із податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

В пункті 3.4.1.1 Акта перевірки зазначено, що позивачем не було утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 133,50 грн. при виплаті 30.05.2008 року доходів в розмірі 890 грн. субєкту підприємницької діяльності фізичній особі Мукомел М.В. із у звязку з відсутністю документів, які б підтверджували сплату єдиного податку чи авансових платежів цим підприємцем та посиланнями на підпункти 8.1.1, 8.1.2 статті 8, підпункту 3.1.1 статті 3 та пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року із наступними змінами та доповненнями.

Суд зазначає, що фактично позивачем було в безготівковій формі сплачено 30.05.2008 року підприємцю Мукомел М.В. 840 грн., а не 890 грн., як це зазначено в акті відповідача, а відтак сума нібито заниженого податку з доходів фізичних осіб є явно завищеною.

В пункті 14.1.1 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 року №12 (зареєстровано Міністерством юстиції України 09.06.93 року за №64), зокрема, зазначено про те, що з метою усунення фактів подвійного оподаткування за місцем виплати доходів не утримується податок з громадян, які є суб'єктами підприємництва, приватними нотаріусами чи адвокатами, підтвердили це оригіналом свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (про право на заняття нотаріальною діяльністю, про право на заняття адвокатською діяльністю) та які підтвердили платіжним повідомленням (патентом, свідоцтвом про сплату єдиного податку) сплату авансових платежів прибуткового податку (фіксованого розміру прибуткового податку, єдиного податку).

Отже, виходячи із наведеного вище, необхідною та достатньою підставою неутримання податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів фізичним особам підприємцям, є факт предявлення цими особами оригіналів свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідачем неправомірно нараховано позивачеві податкові зобовязання із податку на доходи фізичних осіб у розмірі 133,50 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 267 грн..

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів субєкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 27.02.2010 року №0000182301/0, №0000192301/0, №0000202301/0, №0001821741/0, винесені Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області є протиправними і підлягають скасуванню, а позовні вимоги є законними і обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити адміністративний позов повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2010 року №0000182301/0, №0000192301/0, №0000202301/0, №0001821741/0, винесені Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ЮПІ»(місце знаходження: 81500, Львівська область, м. Городок, вул.. Івасюка, 2Т, ідентифікаційний код 31099867) 3(три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку визначеному ч.5 ст. 186 КАС України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова в повному обсязі складена 02.08.2010 року.

Суддя Лунь З.І.