Рішення № 10604946, 23.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.03.10 р.                     Справа № 37/21пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 20355550

до Відповідача 1: Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 23494714

до Відповідача 2: Закритого акціонерного товариства „АзовЕлектроСталь”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 25605170

про: визнання недійсними п.п. 5.4, 2.1 (в частині „або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р., та визнання припиненим договір поруки №377-П/08 від 06.08.2008р.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Кулинич А.А. (за довіреністю №250-17Д від 04.01.2010р.);

від Відповідача 1 – Дмитренко О.А. ( за довіреністю №650/09 від 28.07.2009р.);

від Відповідача 2 – Кобилецькі О.С. (за довіреністю №301/66д від 30.12.2009р.).

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 01.03.2010р. оголошена перерва до 15.03.2010р. для надання часу для повноваго виконання ухвали суду, та з 15.03.2010р. на 23.03.2010р. для дослідження матеріалів справи і підготовки тексту рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м. Маріуполь (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк”, м. Київ (далі – Відповідач 1) та Закритого акціонерного товариства „АзовЕлектроСталь”, м. Маріуполь (далі – Відповідач 2) про визнання недійсними п.п. 5.4, 2.1 (в частині „або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р., та визнання припиненим договір поруки №377-П/08 від 06.08.2008р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що встановлення спірними положеннями договору поруки погодження поручителя із майбутніми змінами відсоткової ставки за користування кредитом у забезпеченому такою порукою кредитному зобов’язанні суперечить сутності правовідносин поруки, а фактичне збільшення Відповідачами розміру відсоткової ставки за користування кредитом вже після укладання договору поруки та без відповідної згоди поручителя порушує його права та є підставою для припинення правовідносин поруки.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір поруки №377-П/08 від 06.08.2008р. з додатками; договір про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 від 06.09.2007р. з додатковими угодами, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.207 Господарського кодексу України, ст.ст. 13, 203, 215, 216, 233, 553, 559 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 15, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач 15.03.2010р. надав письмові пояснення, в яких із посиланням на ст.ст. 15, 16, 509, 546, 553 Цивільного кодексу України наголосив, що: обов’язковою умовою виникнення правовідносин поруки є наявність основного зобов’язання, про обсяг і межі якого має бути обов’язково повідомлений поручитель; зміна первісного зобов’язання без такого повідомлення поставила поручителя у невигідне становище, що має наслідком припинення поруки.

Відповідач 1 надав відзив №9074 від 26.02.2010р. (а.с.а.с. 40-42), яким проти позову заперечив, посилаючись на те, що вимоги Позивача не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам, оскільки: сторони є вільними в укладанні договору; Позивач не навів жодного доказу та норм права на обґрунтування твердження про суперечність спірного п. 5.4. договору поруки актам цивільного законодавства і моральним нормам суспільства; Позивач не вказав на наявність у нього суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, які були порушені Відповідачем 1 при укладанні оспорюваного договору.

Відповідач 1також повідомив про зміну назви організаційно-правової форми у відповідності до вимог Закону України „Про акціонерні товариства” та на виконання вимог суду надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 43-51).

У письмових поясненнях №11854 від 13.03.2010р. Відповідач 1 заперечив проти задоволення позову також з огляду на те, що: Позивач не визначив сутність порушення його права або інтересу саме внаслідок укладання спірного положення договору; оспорювані пункти у повній мірі відповідають законодавчому визначенню поруки, а норми відносно припинення відповідних правовідносин не можуть визначати умови дійсності такого договору; позивачем не зазначено та не доведено твердження про суперечність волевиявленню при укладанні п. 5.4. договору його внутрішній волі та наявність впливу важких обставин.

Відповідач 2 надав відзив №552 від 12.03.2010р. (а.с.58), яким проти позову заперечив, посилаючись на те, що оспорювані положення договору поруки були наявні в його змісті на момент укладання та були відомі сторонам.

У судовому засідання представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

06.09.2007р. між Відповідачем 1 (Банк) та Відповідачем 2 (Позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 (а.с.а.с. 13-18), згідно п.п. 1.1, 1.2, 1.4 якого Банк відкриває Позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію (ліміт 12000000,00 доларів США), що надалі іменується „Кредитна лінія”, та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику Кредит у порядку і на умовах, визначеним цим договором, а Позичальник, у свою чергу, зобов’язується використати Кредит з метою, зазначеною у п. 1.3. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим договором, строком до 06.03.2009р.

Розмір процентів за користування кредитом складає : за користування частиною кредиту, наданою у гривнях – 16% річних; за користування частиною кредиту, наданою у доларах США – 12% річних, за користування частиною кредиту, наданою у євро – 12% річних, за користування частиною кредиту, наданою у російських рублях – 15% річних.

Умовами розділів 5, 6, 7 вказаного кредитного договору сторонами визначені зобов’язання щодо сплати Позичальником винагороди за надання кредитної лінії, процентів за користування кредитом та порядку їх зміни та відсутністю плати за управління кредитом. При цьому, відповідно до п. 6.3 договору, розмір процентів за користування кредитом або його частиною у певній валюті може бути змінений Банком в односторонньому порядку.

Задля забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за цим кредитним договором, 06.08.2008р. між Відповідачем 1 (Банк) та Позивачем (Поручитель) був укладений договір поруки №377-П/08 (а.с.а.с. 10,11), згідно п.2.1 якого Поручитель зобов’язується перед Банком відповідати за виконання Позичальником як Боржника за кредитним договором, наступних обов’язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому:

- обов’язку повернути Банку наданий за основним договором кредит, загальна суму кого у будь-який час не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий такий кредит, повинен бути повернутий у валюті, у якій його надано, та у останній день строку, що складає 6 місяців з дати укладання додаткової угоди, на підставі якої це транш надано, або останній день будь-якого меншого чи більшого строку, якщо такий буде визначений згідно з основним договором та/або додатковою угодою, а транші, надані менше ніж за 6 місяців до дня закінчення строку дії кредитної лінії – у день закінчення строку дії кредитної лінії;

- обов’язок сплачувати Банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у наступному розмірі 16% річних за користування частиною кредиту, наданою у гривнях, та 12; річних за користування частиною кредиту, наданою у доларах США, та 12% річних за користування частиною кредиту, наданою у євро, та 15% річних за користування частиною кредиту, наданою у російських рублях або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору у строки, визначені в основному договорі4

- обов’язок сплачувати Банку комісію за управління кредитом у розмірі і строки, визначені в основному договорі;

- обов’язок у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання строку повернення/сплати, зазначених вище в цьому пункті), повернути Банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов’язки, що передбачені основним договором або випливають з нього4

- обов’язку сплатити Банку неустойку (пеню, штрафи) та понад суми неустойки (пені штрафів) відшкодувати збитки, заподіяні Банку невиконанням або неналежним виконанням Боржником своїх зобов’язань за основним договором.

Згідно п. 5.1. договору Поручитель підтвердив, що він повністю ознайомлений з умовами Основного договору та обов’язками Боржника, а в п. 5.4. сторонами було визначено, що: укладанням цього договору Поручитель надає свою згоду на будь-які майбутні зміни обсягу відповідальності Боржника за основним договором, в тому числі такі, внаслідок яких відбудеться збільшення обсягу відповідальності Поручителя за цим договором, зокрема, але не виключно, будь-які зміни основного договору, внаслідок яких збільшується ліміт кредитної лінії, що надається Боржник; строк користування кредитом/частиною, та/або розмір процентів за користування кредитом/овердрафтом, та/або комерційних винагород, та/або неустойки (пені, штрафів), та/або будь-яких інших платежів, які Боржник згідно з основним договором повинен сплачувати Банку та за виконання яких Поручитель поручається за цим договором поруки, і встановлена цим договором порука залишається чинною протягом строку встановленого в п.5.3. цього договору, а Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і Боржник, з урахуванням будь-яких майбутніх змін обсягу відповідальності Боржника за основним договором. Дана згода поручителя є безумовною, безвідкличною і не обмежена строком дії.

Положення п. 5.5. договору поруки передбачають право Банку у порядку договірного списання меморіальними ордерами списувати кошти з будь-яких поточних рахунків Поручителя у Банку (за наявністю таких) та направляти їх на виконання грошових зобов’язань Боржника за основним договором, термін чи останній день строку виконання яких настав, або виконання яких прострочено у сумі, що не перевищує фактичної заборгованості на день списання.

Між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 в перебігу договірних відносин укладались додаткові угоди до кредитного договору (а.с.а.с. 19-36), якими були внесені зміни до істотних умов договору, якими у тому числі - 15.08.2008р. та 18.08.2008р. збільшений розмір відсоткової ставки за користування кредитом, наданим у доларах США, з 12% річних до 14% річних, і 18.08.2008р. за користування кредитом, наданим в гривнях, з 16% річних до 23%. Згідно наявних матеріалів справи та пояснень учасників, наданих під час розгляду справи, у зв’язку із збільшенням відсоткової ставки за користування кредитом згідно вказаних додаткових угод відповідних змін до договору поруки Позивачем та Відповідачем 1 не вносилося, окреме письмове погодження Поручителя на збільшення розміру відповідальності не надавалось.

Як вбачається із наданого Відповідачем 1 розрахунку простроченої заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії 3313-МВ/07 від 06.09.2007р. станом на 01.03.2010р. загальна суму простроченої заборгованості та пені Закритого акціонерного товариства „Азовелектросталь” становить 16669830,22грн.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №9074 від 26.02.2010р. (а.с.а.с. 40-42) та поясненнях №11854 від 13.03.2010р. (а.с.а.с.62, 63).

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзив №552 від 12.03.2010р. (а.с.58).

Суд, враховуючи положення ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу в контексті всіх немайнових позовних вимог, оскільки пов’язані підставами виникнення та наданими доказами, і їх спільний розгляд не перешкоджає і не утруднює вирішення спору.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірних окремих положень договору поруки недійсними, а самого договір поруки – припиненим.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України та, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірних положень договору поруки.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб’єктивного права (інтересу) – об’єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обов’язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач безпосередньо є стороною договору поруки, наявність якого за змістом п. 3.1. та ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, в свою чергу, зумовлює перебування останнього у статусі солідарного із Відповідачем 2 боржника за грошовими зобов’язаннями перед Відповідачем 1, що або випливають із договору про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 від 06.09.2007р. У світлі положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, які визначають угоду як підставу для виникнення у її сторін кореспондуючих прав та обов’язків, такий статус Позивача у розглядуваних правовідносинах зумовлює висновок суду про те, що формулювання спірного договору безпосередньо впливають на грошові зобов’язання Позивача, а отже – і на його законі майнові інтереси (зокрема - у світлі нарахованої заборгованості за кредитним договором – а.с.а.с.64, 65), які виступають належним об’єктом судового захисту.

Викладене спростовує заперечення Відповідача 1 щодо невизначеності та відсутності суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, як об’єкту судового захисту за розглядуваним позовом.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що оспорюванні положення договору поруки є недійсним, оскільки:

-          зміст положень суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

-          оспорювані умови є кабальними, що вказує на їх укладання під впливом важких обставин і на вкрай невигідних умовах.

Суд вважає за можливе погодитися із запереченнями Відповідача 1 відносно посилань Позивача про те, що спірні положення договору поруки суперечать моральним засадам суспільства та був вчинений під впливом тяжкої обставини, адже всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не тільки не доведено, але й навіть не визначено, яким саме моральним засадам і в чому суперечать оспорювані положення договору поруки, які важки обставини впливали на Поручителя під час укладання спірного договору в його існуючій редакції, відсутність чого не призвела б до включення до договору оспорюваних пунктів.

Разом із тим, посилання Позивача на суперечність спірних пунктів договору поруки вимогам діючого на момент укладання договору цивільного законодавства суд вважає слушними та обґрунтованим з огляду на таке:

Виходячи з змісту ч. 1 ст. 548 та ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку – кредитного) зобов’язання має акцесорний (додатний) та похідний характер від забезпечуваного зобов’язання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору поруки, адже відсутність основного зобов’язання унеможливлює існування об’єкту забезпечення, а його невизначеність унеможливить настання передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 554 цього Кодексу правових наслідків в контексті обсягу солідарної відповідальності поручителя.

Забезпечуваними зобов’язаннями виступають грошові вимоги Відповідача 1 до Відповідача 2 за договором про відкриття кредитної лінії №313-МВ/07 від 06.09.2007р., який є кредитним договором у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобов’язується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, які за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором.

Таким чином, розмір сплачуваних за користування кредитними коштами процентів як істотна умова кредитних правовідносин, що безпосередньо вливає на обсяг грошових зобов’язань, забезпечуваних порукою Позивача, підлягає обов’язковому визначенню у договорі поруки, разом із іншими параметрами, які визначають умови існування вимог, що можуть бути пред’явлені до поручителя. Означений висновок суду у повній мірі узгоджується із змістом п. 5.1. договору поруки, в якому саме через наведені міркування закріплена обізнаність Позивача про умови основного договору та обов’язків Відповідача 2 за ним.

Відтак, суд вважає обґрунтованою позицію Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” про те, що діюче законодавство імперативно встановлює обов’язкову попередню визначеність основного зобов’язання для можливості існування забезпечувального в контексті обсягів останнього, як істотної умови за змістом ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України.

Аргументи Відповідача 1 на заперечення означеного висновку судом до уваги не приймаються, оскільки ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України не допускає в межах реалізації принципу свободи договору можливості відступлення від положень актів цивільного законодавства, у тому числі – у випадку, якщо обов’язковість для сторін таких актів випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами. Дійсно, у розглядуваному випадку, визначеність розміру основного зобов’язання як обов’язкова умова можливості існування забезпечувального випливає із змісту наведених норм, а ствердження протилежного, тобто можливості встановлення поруки відносно заздалегідь невизначеного обсягу грошових зобовязань – спотворює законодавчо встановлену сутність правовідносин поруки. Більш того, можливість перебування обсягів солідарних зобовязань поручителя виключно у залежності від волевиявлення сторін в основному зобов’язанні суперечить встановленим п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене збільшення із ним розміру його грошової відповідальності.

При цьому, вказівка у спірних положеннях договору поруки на надання згоди на майбутні зміни обсягів зобовязань не спростовують означених висновків суду, оскільки надання такої згоди не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої відповідальності поручителя на момент укладання договору поруки – поручатися можна за існуюче, а не майбутнє і заздалегідь не визначене за обсягами зобов’язання.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе визнати недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними як такі, що суперечать положенням п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 548, ч.ч.1,2 ст.553, ч. 2 ст.554 вказаного Кодексу положення п. 2.1. договору поруки в частині слів „...або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни Основного договору у строки, визначені в Основному договорі”, а також п. 5.4. договору в цілому, оскільки їх існування (положень) є несумісним із передбаченою діючим законодавством імперативною визначеністю розміру основного зобов’язання та обсягів відповідальності на момент укладання договору поруки.

Викладене у повній мірі вказує на наявність порушення прав та інтересів Позивача існуванням оспорюваних положень договору поруки з моменту його укладання.

Допущені при укладанні договору поруки вказані вище порушень діючого законодавства пов’язані виключно із наявністю оспорюваних положень, що зумовлює застосування приписів ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору, - саме спірних, оскільки правовідносини поруки могли відбутися між Позивачем та Відповідача 1 і без таких застережень.

Обраний Позивачем спосіб судового захисту відповідає положенням ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, є адекватним наявному порушенню законодавства і суб’єктивних прав/інтересів Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування” та у повній мірі означені порушення усуває, забезпечуючи, таким чином, дотримання вимог ефективності захисту, встановлених ст. 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

Разом із цим суд вважає за необхідне наголосити, що оскільки лише Публічне акціонерне товариство „Альфа – Банк” є єдиною іншою, окрім Позивача, стороною спірного договору поруки, остільки саме це Товариство може вважатися належним відповідачем за вимогою відносно недійсності означених положень такого договору - Закрите акціонерне товариство „АзовЕлектроСталь” не може відповідати за такою вимогою, що зумовлює відмову у її задоволенні по відношенню саме до Відповідача 2, але не вливає на висновок суду про недійсність спірних положень договору поруки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірні положення договору є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ними прав та обов’язків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

У світлі зазначених висновків спірні положення договору поруки з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, зокрема – права Відповідача 1 змінювати основне зобов’язання без погодження такої зміни із Поручителем із збереженням поруки. Недійсність вказаних положень договору поруки з моменту його вчинення та зміна 15.08.2008р. шляхом укладання між Відповідачами додаткових угод до кредитного договору основного зобов’язання (збільшення розміру відсотків за користування кредитом), яка мала наслідком відповідне збільшення розміру відповідальності поручителя без його належної згоди на це зумовлює висновок суду про припинення з 15.08.2008р. відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України поруки за договором №377-П/08 від 06.08.2008р.

Водночас, суд як орган державної влади, здійснюючи функцію правосуддя, за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язаний діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законами. Означений принцип у повній мірі стосується із застосування певних способів судового захисту, які, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, визначаються законом або договором.

Між тим, діюче законодавство безпосередньо не передбачає у якості самостійного способу судового захисту визнання припиненим договору (тотожно встановленню відповідного юридичного факту)– суд управнений саме припиняти відповідні правовідносин за договором (у разі його розірвання), або застосовувати наслідки такого розірвання, встановляючи, при цьому, факт його наявності. Аналогічний підхід до застосування способу судового захисту у вигляді встановлення юридичного факту запроваджено Верховним Судом України у постанові від 20.02.2007р. у справі за позовом ТОВ "Поліс-Плюс" до ТОВ "ВП "Укрметал", ТОВ "Укрресурс" про визнання добросовісним набувачем та визнання договору недійсним (розміщена в Інформаційно-пошуковій базі „ЛІГА”).

Суд відхиляє аргументи Позивача, викладені у поясненнях, наданих 15.03.2010р. (а.с.а.с.59, 60), що обраний спосіб судового захисту полягає у припиненні правовідносин, оскільки він передбачає їх припинення саме у зв’язку та на підставі рішення суду, що набуде законної сили, тоді як Позивач вимагає визнати вже припиненим договір поруки – тобто обставину, яка мала місце за хронологією раніше винесення рішення, що не є тотожнім.

Таким чином, незважаючи на встановлення судом факту припинення 15.08.2008р. поруки за спірним договором, суд, враховуючи неналежність обраного способу судового захисту у світлі правової позиції Верховного Суду України, згаданій в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482, відмовляє у задоволені вимоги Позивача про визнання договору поруки припиненим.

Беручи до уваги, що належним відповідачем за задоволеними судом вимогами виступає саме Публічне акціонерного товариства „Альфа – Банк”, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати у сумі, пропорційній задоволеним вимогам, підлягають компенсації Відповідачем 1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 22, 23, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 20355550) до Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 23494714) та Закритого акціонерного товариства „АзовЕлектроСталь”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 25605170) про визнання недійсними п.п. 5.4, 2.1 (в частині „або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р., та визнання припиненим договір поруки №377-П/08 від 06.08.2008р., задовольнити частково.

2. Визнати недійсними п. 2.1 в частині „або в якому-небудь іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору в строки, встановлені в основному договорі”, та п. 5.4. (повністю) договору поруки №377-П/08 від 06.08.2008р.

3. У задоволені решети вимог до Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 23494714)

4. У задоволені вимог до Закритого акціонерного товариства „АзовЕлектроСталь”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 25605170) відмовити повністю.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 23494714) на користь Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 20355550) державне мита в сумі 42грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 23.03.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 23.03.2010р.

7.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Суддя