Рішення № 10604889, 23.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.03.10 р. Справа № 37/22пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ТВА-ГРУПП”, м. Київ, ідентифікаційний код 35677565

до Відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: визнання договору оренди нежитлового приміщення від 10.04.2009р. недійсним з моменту укладення

із залученням у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горлівка, ідентифікаційний код 21515381

за участю уповноважених представників:

від Позивача Гончарук Г.О. (за довіреністю № 35/10 від 01.03.10 р.);

від Відповідача - ОСОБА_3 (за довіреністю №332 від 24.02.09 р.);

від Третьої особи Оберемко Ю.О. (за довіреністю №63-10 „Д” від 30.12.2009р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України, судовий розгляд за клопотанням сторін здійснювався з фіксацією у протоколах відносно судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 02.03.2010р. на 16.03.2010р. з подальшим оголошенням перерви до 23.03.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТВА-ГРУПП”, м. Київ (далі Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (далі Відповідач) про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 10.04.2009р. недійсним з моменту укладення.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач на момент укладання спірного договору не повідомив його про те, що електроенергія в орендованому приміщені споживається без договору, а також на відсутність договору на постачання електроенергії, чим ввів в оману відносно істотних обставин.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди нежитлового приміщення від 10.04.2009р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 4, 16, 203, 215, 216, 230, 236 Цивільного кодексу України, ст. 4 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач на виконання ухвали суду надав витребувані судом документи (а.с.а.с. 67-85, 105-111), у тому числі заперечення на відзив, в яких зазначено про фактичне підтвердження заявлених позовних вимог наданими Відповідачем документами відносно відсутності правових підстав для споживання електричної енергії за адресою обєкт оренди і не доведення Відповідачем факту вжиття заходів, спрямованих на належне оформлення споживання електроенергії; крім того Позивачем подане клопотання про залучення Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” (а.с.а.с. 86, 87).

Відповідач надав відзив на позовну заяву №б/н від 02.03.2010р. (а.с.а.с.63-65), в якому проти позову заперечив, посилаючись на безпідставність заявлених вимог зважаючи на те, що: електричною енергією обєкт оренди був забезпечений протягом всього строки користування ним Відповідачем, електрична енергія своєчасно сплачувалась і Відповідача не вживав жодних заходів з самовільного підключення до електричних мереж, а його правовідносини із електропостачальником не є істотними умовами спірного договору.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 38-62, 98-101).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.03.2010р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача залучено Відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго” (далі Третя особа).

Третя особа надала письмові пояснення від 15.03.2010р. (а.с.112), в яких зазначено про те, що за адресою обєкту оренди знаходиться житловий будинок і на Відповідача особовий рахунок як на абонента не відкрито.

У судових засіданнях представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово; при цьому представник Відповідача підтвердив, що протягом періоду фактичного користування обєктом оренди за спірним договором з 10.04.2009р. по 31.03.2010р. припинення електропостачання не мало місця.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з нотаріально посвідченого та зареєстрованого у державному реєстрі правочинів (а.с.61) договору купівлі продажу (а.с.60), а також витягу про реєстрацію права власності №15273589 (а.с.62) Відповідач є власником нежитлового вбудованого приміщення, загальною площею 64,7кв.м., розташованого на першому поверсі будинку за адресою: м. Донецьк, пр-т. Ілліча, 1/119.

10.04.2009р. між Відповідачем (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №б/н (а.с.а.с.9-15), згідно п. 1.1, 2.1, 4.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове вбудоване приміщення, загальною площею 64,7кв.м., розташоване на першому поверсі будинку за адресою: м. Донецьк, пр-т Ілліча, 1/119, строком на 2 роки 11місяців для розміщення аптеки.

Згідно умов статті 5 вказаного договору оренди (далі спірний договір), сторонами передбачені розмір та порядок розрахунків з орендної плати:

- п. 5.1. розмір орендної плати за 1 кв.м. площі приміщення складає 400,00грн.;

- п. 5.2. загальна сума орендної плати за один календарний місяць користування приміщенням складає 25880,00грн.;

- п. 5.5. орендна плата сплачується Орендарем щомісячно до 15-го числа кожного місяця, наступного за розрахунковим у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Орендодавця або в іншому порядку відповідно до чинного законодавства України;

- п.5.6. вартість комунальних платежів, зокрема: витрати на утримання приміщення комунальними службами, тепло- та водопостачання, водовідведення, спожиту електроенергію та телефонний звязок не включається у розмір орендної плати за договором та оплачується Орендарем окремо на підставі рахунків, виставлених Орендодавцем за даними приборів обліку та згідно з встановленими постачальниками таких послуг тарифами.

Умовами п. 6.12. на Орендодавця в числі інших покладений обовязок з передачі приміщення в оренду в стані, що забезпечує можливість його повноцінного використання за цільовим призначенням. При цьому, згідно положень розділу 3 договору передача приміщення в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється актом здачі приймання, в момент складання якого Орендодавець передає Орендарю ключі від приміщення.

01.10.2009р. сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору оренди (а.с.67), якою були внесені зміни та доповнення до істотних умов договору, зокрема до розміру орендної плати на місяць та п.11.2.6 наступного змісту „Орендар гарантує, своєчасну оплату, в порядку визначеному даним Договором, орендної плати, компенсацію комунальних платежів визначених п. 5.6. договору протягом 5-ти календарних днів з моменту виставлення Орендодавцем рахунків.

02.02.2010р. Позивач направив Відповідачу лист №385 (а.с.68) яким повідомив про припинення з 31.01.2010р. використання орендованого приміщення та його звільнення, у звязку з відсутністю достатніх правових підстав для споживання електричної енергії в орендованому приміщенні.

Водночас, як вбачається з наданих до матеріалів справи повідомлень з Єдиної розрахункової книжки з відмітками банку (а.с.а.с.39-43) Відповідач здійснював оплату електричної енергії за обєктом, вказуючи себе у якості абонента.

Акт про передачу обєкту оренди Орендарю та його повернення власнику сторонами на складався, однак згідно пояснень представників сторін фактичне користування орендованим приміщенням здійснювалося Позивачем з 10.04.2009р. по 31.03.2010р., а ключі від приміщення були повернуті власнику пізніше лише 15.02.2010р., що узгоджується із змістом наданих Відповідачем актів від 17.04.2009р. та 15.02.2010р. (а.с.а.с.100, 101) та листа позивача №385 від 02.02.2010р. (а.с.110).

Крім того, фактичне використання орендарем приміщення за договором підтверджується здійснюваними Позивачем орендними платежами (а.с.а.с.46-52, 54, 56) та підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.а.с.53, 55, 57). Як було встановлено судом згідно пояснень представників сторін та наявних в матеріалах справи доказах протягом періоду користування Відповідачем обєктом оренди на останньому було забезпечено електропостачання.

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених позовних вимог, вказуючи на відсутність укладеного договору між Відповідачем та Третьої особою як на обставину введення Позивача в оману під час укладання спірного договору щодо властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №б/н від 02.03.2010р. (а.с.а.с.63-65).

Третя особа свою позицію виклала у письмових поясненнях від 15.03.2010р. (а.с.112).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору оренди недійсним з моменту укладання.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на зясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірної угодою (самим фактом її укладання) прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Незважаючи на те, що Позивач є безпосередньо стороною спірного договору, за змістом розглядуваного позову ним не доведено, що відсутність укладеного Відповідачем договору з електропостачальником (Третьою особою) мала наслідком порушення прав Орендаря, адже згідно встановлених судом обставин останній протягом періоду з 10.04.2009р. по 31.03.2010р. користувався орендованим приміщенням, забезпеченим електропостачанням, без будь-яких обмежень за цільовим призначенням, визначеним в п.2.1. спірного договору.

Отже, оскільки Позивач не довів сутності порушення своїх прав з приведених у позові мотивів, за висновком суду такий позов не може вважатися спрямованим на досягнення передбаченої ст. 1 Господарського процесуального кодексу України мети звернення до суду захисту прав або інтересів від порушення, а опосередковує зловживання правом у розумінні ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, що є самодостатньою підставою для відмови в позові згідно ч. 3 ст. 16 цього Кодексу.

Крім того, суд вважає приведені Позивачем підстави юридично неспроможними, зважаючи на наступне:

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, через введення його в оману з боку Відповідача щодо обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України істотне значення у розумінні приведеної Позивачем підстави має обман щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначення.

Із змісту позову вбачається, що Орендар вважає наявним обман з боку Відповідача щодо якостей і властивостей приміщення, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Між тим, за визначенням ч.ч.2, 3 ст. 283 Господарського кодексу України ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України обєктом спірного договору є відповідне приміщення, визначення складу і ознак якого віднесено до істотних умов договору даного виду згідно ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, а не правовідносини власника такого приміщення із іншими особами, зокрема з енергопостачальним.

Отже, за висновком суду, враховуючи, що в розглядуваному випадку Позивач протягом періоду користування приміщенням внаслідок здійснюваних Відповідачем платежів за електричну енергію був фактично забезпечений такою енергією та використовував обєкт оренди за цільовим призначенням, відсутність у Орендодавця відповідного договору із Третьої особою не може відноситися до властивостей самого приміщення, що обєктивно унеможливлює і введення в оману відносно цієї підстави у розумінні ст. 230 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсягу, вважаючи причиною виникнення розглядуваного спору хибне уявлення Позивача про наявність підстав для застосування обраного ним способу судового захисту.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ТВА-ГРУПП”, м. Київ (ідентифікаційний код 35677565) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 10.04.2009р. недійсним з моменту укладення.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 23.03.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 23.03.2010р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя