Рішення № 10604746, 22.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.03.10 р.                     Справа № 10/93                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді ЛейбиМ.О.

при секретарі судового засіданні Цакадзе М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом: Міністерства юстиції України м.Київ

до відповідача: Державного підприємства “Артемвугілля” м.Горлівка, Донецька область

за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного казначейства України м.Київ

про стягнення збитків у розмірі 15695,35 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Мальований К.Г. за дов. №1-12/12-62 від 19.02.2010р.

від третьої особи: не з’явився

У судовому засіданні оголошувалася

                                                                      перерва з 01.03.2010р. по 22.03.2010р.

          згідно ст. 77 ГПК України

Суть спору:

Позивач, Міністерство юстиції України м.Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Державного підприємства “ Артемвугілля” м. Горлівка, Донецька область, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного казначейства України м.Київ про стягнення збитків у розмірі 16622,28 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006р. за заявою №33851/03; постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2007р. ВП №3509357, постанову про закінчення виконавчого провадження від 21.06.2007р.; платіжні доручення №397 від 07.06.2007р., №396 від 07.06.2007р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.03.2009р. по справі №10/93 позовні вимоги були задоволені частково у розмірі 926,93грн., у задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2009р. по справі №10/93 було залишено без змін.

25.11.2009р. Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2009р. були скасовані в частині позовних вимог про стягнення в порядку регресу моральної шкоди та справу передано на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду Донецької області.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 28.01.2010р. справа №10/93 передана для розгляду по суті судді М.О.Лейбі.

Ухвалою господарського суду від 02.02.2010р. розгляд справи №10/93 було призначено на 12.02.2010р. о 10-00год.

01.03.2010р. на адресу господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення № 8-5-1174 від 01.03.2010р., в яких останній повідомив суду наступне.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Міністерство юстиції України.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у ст.ст. 43, 46 конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України “Про оплату праці”, іншими законодавчими та нормативними актами.

Чинним законодавством обов’язок виплати заробітної плати покладений саме на посадових осіб підприємств, установ організації незалежно від форм власності, які зобов’язані дотримуватися строків виплати своїм працівникам заробітної плати.

Таким чином, обов’язок виконання судового рішення покладається саме на відповідача протягом усього існування заборгованості по зарплаті, а обов’язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання рішення є похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов’язків з виплати винагороди за працю.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного підприємства “Артемвугілля” на користь держави збитків, завданих Державному бюджету України.

Письмові пояснення судом розглянуті, прийняті до уваги та долучені до матеріалів справи.

01.03.2010р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву №б/н від 01.03.2010р., в якому повідомив суду, що не згоден з позовними вимогами позивача у повному обсязі, посилаючись на наступне.

Відділом державної виконавчої служби Управління юстиції Центрально-Міського району м.Горлівки на підставі виконавчих документів наданих відповідно до рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки від 17.11.1998р. та заяви Кононенко Н.В. 01.02.1999р. було відкрите виконавче провадження про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, яке виконавчою службою виконане не було.

У ухвалі Верховного суду України від 05.02.2004р. зазначено, що чинним законодавством не передбачено можливості стягнення з боржника заборгованості у зв’язку з несвоєчасним виконанням державною виконавчою службою судового рішення про стягнення грошових сум.

Таким чином відповідач вважає, що ДП “Артемвугілля” не повинно бути відповідачем по цій справі.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

22.03.2010р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання, яким останній просить суд стягнути з відповідача збитки завдані Державному бюджету України у розмірі 15695,35грн. на рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві.

Клопотання судом розглянуте, прийнято до уваги та долучено до матеріалів справи.

Третя особа – Державного казначейства України у судові засідання не прибула, вимоги ухвал суду не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно із ст. 22 ГПК України.

У судовому засіданні представники сторін надали клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом прийняте до розгляду, уваги та задоволено.

Відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Європейського суду з прав людини від 07.12.2006року у справі №33851/03 “Кононенко проти України” з держави Україна на користь гр. Кононенко Н.В. було присуджено заборгованість за рішенням, яка досі їй належить, а також 2300 ЄВРО у якості компенсації моральної шкоди, судові витрати, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявниці. Дане рішення відповідно до статей 42, 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

У рішенні Європейського суду “Кононенко проти України” встановлено, наступне: гр. Кононенко Н.В. подала позов до Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області до Управління по гасінню териконів в/о “Артемвугілля”про стягнення заборгованості по заробітній платі. Центрально – Міський районний суд м. Горлівки Донецької області 17.11.1998р. задовольнив позов гр. Кононенко Н.В. та присудив їй 2864,16грн.

Відділом державної виконавчої служби управління юстиції Центрально-Міського району м.Горлівки 01.02.1999р. було відкрито виконавче провадження. На користь заявниці 28.03.2000р. було сплачено 665,28грн. З 20.06.2000р. до 08.02.2001р. виконавче провадження було призупинене у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, яку розпочали проти боржника. На користь заявниці 14.05.2003р. було сплачено 333,03 грн.

Заявниця звернулася зі позовом до Центрально – Міського районного суду м. Горлівки проти Центрально – Міської виконавчої служби у зв’язку з невиконанням рішення, винесеного на її користь. 02.12.2003року суд відхилив вимоги заявниці, не встановивши вини у діях виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином при виконанні рішення від 17.11.1998р. було вжито всіх заходів для виконання рішення суду від 17.11.1998року. Суд зазначив, що згідно Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”, 26.12.2001р. було введено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить більше 25%.

На користь заявниці у 2004 році було сплачено 677 грн. 04 коп. та 07.10.2005р. було сплачено 261,88 грн. Решта належної заявниці суми залишилась невиплаченою.

У рішенні №33851/03 “Кононенко проти України” Європейський Суд зазначив, що невиконання рішення Центрально – Міського районного суду м. Горлівки, винесеного на користь заявниці, гр. Кононенко Н.В., призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі –Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв’язку із обов’язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обов’язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Рішення Європейського суду від 07.12.2006 року у справі №33851/03 “Кононенко проти України” в частині сплати присуджених коштів виконано 07.06.2007року. На рахунок гр. Кононенко Н.В. з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 926,93грн. належну їй за рішенням Центрально – Міського районного суду м. Горлівки, та суму у розмірі 15695,35грн., що станом на день виплати – 07.06.2007р. є еквівалентно 2300 ЄВРО. Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями №№ 396, 397 від 07.06.2007р.

Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, позивач посилається на ті обставини, що рішенням Центрально-Міського районного суду м.Горлівки були задоволені позовні вимоги гр.Кононенко до Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель. За наказом Міністерства палива та енергетики України № 238 від 26.05.2005 р. ДП “Артемвугілля”є правонаступником всіх прав та обов’язків ДП “Донецька вугільна коксівна компанія”, пов’язаних з діяльністю виділених з його складу відокремлених підрозділів відповідно до розподільчого балансу. Несвоєчасна сплата ДП “Арметвугілля” заборгованості з заробітної плати Кононенко Н.В. спричинила збитки сплачені за рішенням Європейського суду від 07.12.2006 р.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Згідно положень статті 106 Цивільного кодексу України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів влади.

28.12.2002р. за наказом Міністерства палива та енергетики України № 769 була розпочата реорганізація Виробничого об'єднання “Артемвугілля” шляхом виділення з його складу державних підприємств вугільної промисловості, у тому числі Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель, працівником якого була Кононенко Н.В., та створення на їх базі Державного підприємства “Артемвугілля”.

18.08.2004р. відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України №493 було створено Державне підприємство “Донецька вугільна коксівна компанія”.

Як вбачається з пункту 7 зазначеного наказу, діяльність Державних підприємств вугільної промисловості, у тому числі і ДП “Артемвугілля” була припинена шляхом реорганізації та приєднання до ДП “Донецька вугільна коксівна компанія”.

26.05.2005р. наказом Міністерства палива та енергетики України №328 було припинено процедуру припинення діяльності державних підприємств у тому числі і ДП “Артемвугілля” та зобов’язано відновити їх господарську діяльність.

Відповідно до пунктів 3, 3.6. вказаного наказу ДП “Донецька вугільна коксівна компанія” була реорганізована шляхом виділення з його складу відокремлених підрозділів “Артемвугілля” та приєднано до ДП “Артемвугілля”.

Як вбачається з пункту 6 наказу №328, ДП “Артемвугілля” було визнано правонаступником усіх прав та обов’язків ДП “Донецька вугільна коксівна компанія”, пов’язаних з діяльністю виділених з його складу відокремлених підрозділів відповідно до розподільчого балансу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в процесі реорганізації підприємств вугільної промисловості, Державне підприємства “Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель” станом на травень 2005 р. увійшло до складу ДП “Артемвугілля”.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відкодування.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку моральної шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, у зв’язку з недотриманням ДП „Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель” ВО „Артемвугілля”, яке станом на травень 2005р увійшло до складу ДП “Артемвугілля”, законодавства про працю Кононенко Н.В. була змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішенням Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області 17.11.1998р. було встановлено ряд порушень ДП „Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель” законодавства про працю та задоволено позов Кононенко Н.В.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України „Про судоустрій України” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Оскільки ДП “Артемвугілля” відповідно до наказу №328 від 26.05.2005 р. є правонаступником всіх прав та обов’язків ДП “Донецька вугільна коксівна компанія”, пов’язаних з діяльністю відокремлених підрозділів у тому числі і „Управління по гасінню, профілактиці териконів та рекультивації земель” суд дійшов висновку, що рішення Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17.11.1998р., яке набуло законної сили, є обов’язковим для виконання відповідачем - ДП “Артемвугілля” як боржника, за вказаним рішенням.

Обов’язок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості із заробітної плати, а обов’язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаного рішення був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості із заробітної плати працівнику.

Наявність виконавчого провадження не було перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості із заробітної плати працівнику наявність справи про банкрутство підприємства-відповідача, оскільки відповідно до статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.

Встановлені в рішенні Європейського суду „Кононенко проти України” порушення Конвенції є наслідком не виконання ДП “Артемвугілля” визначеного діючим законодавством обов’язку із виконання судового рішення Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області та заподіяння моральної шкоди Кононенко Н.В.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти. Вини державної виконавчої служби у невиконанні рішення Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області не вбачається з огляду на нижчевикладене. Виконавчий лист за рішенням Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17.11.1998р був направлений до Відділом державної виконавчої служби управління юстиції Центрально-Міського району м.Горлівки, за якимм 01.02.1999р. було відкрито виконавче провадження. На користь заявниці 28.03.2000р. було сплачено 665,28грн. З 20.06.2000р. до 08.02.2001р. виконавче провадження було призупинене у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, яку розпочали проти боржника. На користь заявниці 14.05.2003р. було сплачено 333,03грн.

Заявниця звернулася із позовом до Центрально – Міського районного суду м. Горлівки проти Центрально – Міської виконавчої служби у зв’язку з невиконанням рішення, винесеного на її користь. 02.12.2003 року суд відхилив вимоги заявниці, не встановивши вини у діях виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином при виконанні рішення від 17.11.1998р. було вжито всіх заходів для виконання рішення суду від 17.11.1998року. Суд зазначив, що згідно Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”, 26.12.2001р. було введено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить більше 25%.

Отже, як вбачається із рішення Центрально – Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 02.12.2003р., вина державної виконавчої служби не є доведеною.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди Кононенко Н.В. встановлено Європейським судом під час розгляду справи (пункт 21 рішення Європейського суду).

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

Крім того, відповідно до ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до визнання Європейським судом порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків, у тому числі по виплаті Кононенко Н.В. суми моральної шкоди у розмірі 15695,35 грн., і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку передбаченому ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 23, 170, 614, 1166, 1167, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Закону України „Про судоустрій України”, Закону України „Про виконавче провадження”, Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 82-85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України щодо стягнення з Державного підприємства „Артемвугілля” м.Горлівка збитків у вигляді моральної шкоди в розмірі 15695,35 грн. задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Артемвугілля” (ЄДРПОУ 32270533, 84601, Донецька область, м.Горлівка, пр.Леніна, 13) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) збитки у вигляді моральної шкоди в розмірі 15695,35 грн.

Стягнути з Державного підприємства „Артемвугілля” (ЄДРПОУ 32270533, 84601, Донецька область, м.Горлівка, пр.Леніна, 13) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) витрати по сплаті держмита в розмірі 156,95грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 111,42грн.

Рішення оголошено у судовому засіданні 22.03.2010року.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили, по закінченні десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                               

Надруковано 4 примірника:

1 – до справи

2 – сторонам у справі

1-третій особі