Рішення № 10603779, 13.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.10                                                                                           Справа№ 32/115

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Палюх Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом: Прокурора м.Червонограда Львівської області в інтересах держави уповноваженого органу Червоноградської міської ради в особі Комунального підприємства „Червоноградтеплокомуненерго”, м.Червоноград Львівська область.

До відповідача: Державного підприємства „Львіввугілля”, м.Сокаль Львівська область.

Про стягнення 2984158,08 грн.

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Рогожнікова Н.Б. - прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах (прокуратура Львівської області), посвідчення № 214 від 20.11.2009р.

Від позивача: Левандівська М.О. – юрисконсульт (довіреність №673 від 05.07.2040р.).

Від відповідача: Бойко З.М. –заступник начальника юридичного відділу (довіреність №8/19-2 від 11.01.2010р.).

Права та обов’язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Суть спору: Прокурор м.Червонограда Львівської подав позов в інтересах держави - уповноваженого органу Червоноградської міської ради в особі Комунального підприємства „Червоноградтеплокомуненерго”, м.Червоноград Львівська область до Державного підприємства „Львіввугілля”, м.Сокаль Львівська область про стягнення 2984158,08 грн., з яких 2569415,25 грн. основного боргу за постачання теплової енергії в гарячій воді, 129 908,01 грн. пені, 85 833,65 грн. інфляційних втрат, 19 142,10 грн. три проценти річних, 179859,07 грн. 7% штрафу.

Ухвалою суду від 18.06.2010р. порушено провадження у справі та призначено до судового розгляду на 06.07.2010р. Ухвалою суду від 06.07.2010р. розгляд справи відкладено з підстав вказаних в даній ухвалі. Рішення прийнято 13.07.2010р.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задоволити.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву вих. №8/1218 від 05.07.2010р. (вх. №12823 від 06.07.2010р.), в якому повідомив про часткову оплату заборгованості в розмірі 1225000,00 грн., про що долучив копії платіжних доручень та просить суд позов задоволити частково, а саме в частині стягнення пені в розмірі 129908,01 грн., в частині стягнення 7% штрафу в сум і 179859,07 грн. відмовити.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення та заперечення представників прокуратури, позивача та відповідача, суд,-

встановив:

10.10.2003р. між КП „Червоноградтеплокомуненерго” (енергопостачальна організація) та ДП „Львіввугілля” (споживач) було укладено договір № 300 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі по тексту –договір). За цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов’язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Розрахунки за теплову енергію проводяться згідно п.6.1 договору виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами. Згідно п.6.2., п.6.4. та 6.4. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в даному договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлене та сплачене до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання виконав повністю.

Відповідно до затверджених цін і тарифів станом на 15.06.2010р. (дата подання позовної заяви) Державне підприємство „Львіввугілля” має заборгованість перед КП „Червоноградтеплоенерго” за період з червня 2009 року по травень 2010 року, в сумі 2569415,25 грн.

Відповідач оплати за спожиту теплову енергію в гарячій воді згідно виставлених йому позивачем рахунків не провів. В результаті виникла заборгованість в сумі 2569415,25 грн.

Позивачем надано суду підписаний з відповідачем акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого борг за період з червня 2009 року по травень 2010 року на користь КП „Червоноградтеплоенерго” станом на 01.07.2010р. складає 2569415,25 грн. за теплову енергію, згідно договору №300 від 10.10.2003р.

Позивач керуючись умовами п.7.2.3. договору за несвоєчасне виконання розрахунків з теплову енергію нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого ним розрахунку становить 129 908,01 грн.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 85 833,65 грн. інфляційних втрат та 19 142,10 грн. три відсотки річних.

Також позивач згідно умов п.2 ст.231 ГК України нарахував відповідачу 7% штрафу в сумі 179859,07 грн.

Отже, загальна сума заборгованості становить 2984158,08 грн., з яких 2569415,25 грн. основного боргу за постачання теплової енергії в гарячій воді, 129 908,01 грн. пені, 85 833,65 грн. інфляційних втрат, 19 142,10 грн. три проценти річних, 179859,07 грн. 7% штрафу.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов’язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

За умовами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ГПК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Факт поставки позивачем теплової енергії згідно укладеного між сторонами договору №300 від 10.10.2003р. підтверджується актами реалізації теплової енергії за період від червня 2009 року по травень 2010 року, які підписані сторонами та скріплені печатками (оригінали оглянуто в судовому засіданні).

Борг за період з червня 2009р по травень 2010р. становить 2569415,25 грн. Ця ж сума боргу відображена сторонами у підписаному 01.07.2010р. між ними акті звірки за період з червня 2009 року по травень 2010 року (оригінал оглянуто судом).

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у встановлені договором строки оплати не провів.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо тверджень відповідача про часткову сплату ним 1225000,00 грн., слід зазначити, що платіжні доручення подані відповідачем як доказ часткової сплати заборгованості за постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно договору №300 від 10.10.2003р., враховані позивачем при здійсненні розрахунку позовних вимог, ця сума зарахована позивачем за попередні періоди.

З вищенаведеного, випливає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за постачання теплової енергії в гарячій воді, в сумі 2569415,25 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно позивачем правомірно нараховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 85 833,65 грн. та три проценти річних в сумі 19 142,10 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення платежу, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2.3. договору передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію –пеня в розмірі 0,5 % належної до оплати за кожен день прострочення.

Проте слід зазначити, що Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” регулює саме договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Стаття 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” вказує на те, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” обмежує розмір нарахування пені, яка вказується сторонами у договорі.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Як вбачається із розрахунку пені, позивач при її нарахуванні правомірно використовував подвійну ставку НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлю, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невеликий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Фраховуючи важке фінансове становище відповідача, співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення, керуючись п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України, ст. 551 ЦК України, суд зменшує розмір заявленої до стягнення неустойки на 70%, відтак до стягнення підлягає 38972,41 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 7% штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.2. ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше непередбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки відповідач є державним підприємством, позивач правомірно нарахував 7% штрафу, який становить 179859,07 грн., але зважаючи на той факт, що сума нарахованого штрафу є надмірно великою, суд користуючись наданим йому п.3 ст.83 ГПК України, ч.1 ст.233 ГК України, ст. 551 ЦК України, правом зменшує розмір нарахованого штрафу на 70%, відтак до стягнення підлягає 53957,73 грн.

Позивачем правомірно нараховано штраф та пеню як два різних види забезпечення виконання зобов»язання, які передбачені Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України.

Суд зазначає, що у контексті цивільної відповідальності зміст ст.61 Конституції України зводиться до того, що до суб»єкта правопорушення за одне й те саме правопорушення не може бути двічі застосована цивільна відповідальність (тобто двічі один із її видів). Позивачем до стягнення заявлено два різних види неустойки –пеня та штраф.

Відтак безпідставними є твердження відповідача про те, що вимога позивача в частині стягнення пені та штрафу є спробою притягнути відповідача до юридичної відповідальності одного виду (сплата неустойки) за одне й те саме правопорушення.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати згідно ст.49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.1, 3 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 627, 629 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 230-232, 233 ГК України, ст.ст.33, 34, 43, 49, 82-84, 115, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства „Львіввугілля” (80000, Львівська область, м.Сокаль, вул.Б.Хмельницького, 26; р/р 26001051300141 в ЧФ КБ „Приватбанк”; МФО 325882, ЄДРПОУ 32323256) на користь Комунального підприємства „Червоноградтеплокомуненерго” (80100, Львівська область, м.Червоноград вул.Промислова, 1; р/р 26002301400095 в Червоноградському відділенні „Промінвестбанку”; МФО 325376; код ЄДРПОУ 23966248) 2569415,25 грн. основного боргу за постачання теплової енергії в гарячій воді, 38972,41 грн. пені, 53957,73 грн. штрафу, 85 833,65 грн. інфляційних втрат, 19 142,10 грн. три проценти річних.

3. Стягнути з Державного підприємства „Львіввугілля” (80000, Львівська область, м.Сокаль, вул..Б.Хмельницького, 26; р/р 26001051300141 в ЧФ КБ „Приватбанк”; МФО 325882, ЄДРПОУ 32323256) в дохід державного бюджету 25500,00 грн. державного мита та 218,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Накази видати згідно вимог ст. 116 ГПК України.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Сухович Ю.О.

Суддя