Ухвала суду № 10601242, 22.07.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а тел. 63-02-41

___________________________

___________________________

УХвала

22.07.2010                                                             Справа № 3/55

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Техносатсервіс”, м. Львів

до Державного підприємства Міністерства Оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця”, м. Мукачево

про визнання недійсним акту приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2006 року генпідрядника Державного підприємства Міністерства Оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця” по улаштуванню фундаментів торгівельного центру по вул. Матросова,19 в м. Мукачево по договору підряду № 28 від 28.04.2006 року на суму 124222 грн. 80 коп.

Суддя господарського суду –В.В.Мокану

представники:

Позивача –Когут Ю.М., генеральний директор

Дякун Х.Є., довіреність № 11 від 20.07.2010 року

Відповідача –Новаковський В.В., довіреність від 18.05.2010 року

СУТЬ СПОРУ: товариством з обмеженою відповідальністю „Техносатсервіс”, м. Львів заявлено позов до Державного підприємства Міністерства Оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця”, м. Мукачево про визнання недійсним акту приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2006 року генпідрядника Державного підприємства Міністерства Оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця” по улаштуванню фундаментів торгівельного центру по вул. Матросова,19 в м. Мукачево по договору підряду № 28 від 28.04.2006 року на суму 124222 грн. 80 коп.

Представники позивача, присутні в судовму засіданні, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягають на задоволенні позову.

Відповідач поданим відзивом на позовну заяву № 102 від 19.07.2010 року проти позовних вимог заперечив, вважає їх незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. В обгрунтування своїх заперечень посилається не те, що заявлена позивачем вимога про визнання недійсним акту приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2006 року не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки за своїми ознаками не відноситься до актів, які носять характер обов”язкових до виконання ненормативних актів. Разом з тим просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності. Стверджує, що справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав уже розглядалася Господарським судом Львівської області, справа № 4/1056-17/145 за позовом Прокуратури Ужгородського гарнізону в інтересах держави, уповноважений орган здійснювати функції у спірних відносинах –Міністерство оборони України для захисту інтересів його структурного підрозділу –Державного підприємства Міністерства Оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця” до товариства з обмеженою відповідальністю „Техносатсервіс”, м. Львів про стягнення боргу в розмірі 82934 грн. 14 коп. за договором підряду № 28 від від 28.04.2006 року. По суті заявлених позовних вимог пояснив, що позивач на підставі п. 7.1 укладеного договору своєчасно та без застережень і зауважень прийняв виконані згідно договору роботи та підписав відповідний акт приймання виконаних робіт за серпень 2006 року та довідки виконаних підрядних робіт, однак, безпідставно відмовився скріпити їх мокрою печаткою. Наголошує, що підписання акту приймання –передачі уповноваженою особою позивача за відсутності мокрої печатки, що не передбачена як обов”язкова чинними нормативно –правовими актами України, є безумовною підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Дослідивши доводи та заперечення сторін, заслухавши їх уповноважених представників, суд констатує наступне.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального права.

Так, відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, за змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України. Одним із таких способів, як указано у пункті 10 частини 1 названої вище статті, є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частина 2 статті 20 ГК України серед актів, визнання незаконними яких передбачено статтею 16 ЦК України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. Тобто за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Частиною 4 ст.882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту визнані судом обґрунтованими.

Проте, передбачена названою нормою матеріального права можливість визнання судом недійсним акту, не свідчить про наявність права на звернення до господарського суду з окремим позовом про визнання його недійсним.

Так, господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога –спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Із змісту статті 12 ГПК України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у пп.2, 3 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Встановлення такого факту, як недійсність акту приймання-передачі підрядних робіт, може бути господарським судом здійснено у спорі, пов'язаному з виконанням договору підряду.

Отже, заявлена відповідачем вимога щодо визнання недійсним акту приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2006 року генпідрядника Державного підприємства Міністерства Оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця” по улаштуванню фундаментів торгівельного центру по вул. Матросова,19 в м. Мукачево по договору підряду № 28 від 28.04.2006 року на суму 124222 грн. 80 коп., не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки за своїми ознаками не відноситься до актів, які носять характер обов'язкових до виконання ненормативних актів. Акт приймання-передачі будівельних робіт є лише документом, який підтверджує виконання договору підряду. Проте, факт виконання визначених у цьому акті підрядних робіт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право. Саме такий спір розглядався господарським судом Львівської області у справі № 4/1056-17/145.

Таким чином, акт виконаних підрядних робіт за серпень 2006 року може бути використаний лише в якості доказу виконання або не виконання зобов'язання за договором підряду, і підлягає оцінці судом у відповідності з вимогами статті 43 ГПК України.

Враховуючи наведене господарський суд приходить до висновку про припинення провадження у справі, оскільки вимоги позову у справі не підлягають розгляду в господарському суді.

Висновок суду про непідвідомчість даного спору господарському суду повністю співпадає з позицією Вищого господарського суду України, що викладена в постановах Вищого господарського суду України № 9/70-09 від 23.02.2010 року, № 6/200 від 07.04.20410 року, № 8/31 від 18.05.2010 року, № 53/177-09 від 19.05.2010 року.

Відповідно до ст. 47 ГПК України, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” державне мито в розмірі 85 грн., перераховане згідно квитанції № 17520 від 02.07.2010 року підлягає поверненню позивачу із державного бюджету. Згідно ч.2 п.13 Порядку оплати витрат з інформаційно –технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., перераховані згідно квитанції № 17521 від 02.07.2010 року також підлягають поверненню позивачу із державного бюджету.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі припинити.

2. Повернути позивачу – товариству з обмеженою відповідальністю „Техносатсервіс”, вул. Стрийська, 20, м. Львів (код ЄДРПОУ 22377337) із державного бюджету суму державного мита в розмірі 85 грн., перерахованого згідно квитанції № 17520 від 02.07.2010 року та суму 236 грн., витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, перерахованих згідно квитанції № 17521 від 02.07.2010 року.

3. Копію ухвали надіслати сторонам у справі.

Суддя В.В.Мокану