Рішення № 10600946, 20.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

20.07.2010Справа №2-1/3073-2010 за позовом Гвардійського виробничого управління житлово-комунального господарства, (97513, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Гвардійське, вул. Леніна, 1),

до відповідача Приватного підприємства «Лора», (97513, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Гвардійське, вул. Рикова, 7, кв. 2),

про стягнення 10406,73 грн.,

Суддя Л. О. Ковтун

п р е д с т а в н и к и :

від позивача – Бєлялов Д.К., представник, довіреність від 01.02.2010р.,

від відповідача – не з’явився, повідомлений належним чином,

Суть спору: Гвардійське виробниче управління житлово-комунального господарства звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Лора» про стягнення суми боргу в розмірі 9056,28 грн. та пені в розмірі 1358,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує прийняті на себе зобов’язання за договором про надання послуг від 03.01.2007р. щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не представив, направив клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк, у зв’язку із неможливістю явки представника в судове засідання.

Проте, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують відносини між сторонами, у зв’язку з чим підстав для відкладення розгляду справи не вбачає.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2007р. між Гвардійським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (виконавець) та Приватним підприємством «Лора» (споживач) укладений договір про надання послуг, (аркуш справи 7, далі - договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що споживач доручає, а виконавець надає йому послуги із приймання та поховання твердих (рідких) побутових відходів, на території складування твердих побутових відходів накопичених у споживача, на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.3 договору, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги із приймання та поховання побутових відходів вноситься не пізніше 10-го числа наступного за розрахунковим місяця.

Строк дії договору встановлений у пункті 8 та становить з 03.01.2007р. по 31.12.2007р. і набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Сторонами не представлено доказів розірвання договору у встановленому законом порядку, визнання його недійсним, зміни умов тощо, отже суд приходить до висновку, що договір продовжує діяти.

Позивач свої зобов’язання за договором про надання послуг від 03.01.2007р. виконав належним чином, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт від 02.02.2010р., від 30.03.2010р., від 01.04.2010р. що зазначені у акті звірки розрахунків № 70 від 22.04.2010р. (аркуш справи 8).

У порушення умов договору, відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором в частині оплати вартості наданих послуг не виконав, у зв’язку із чим утворилась заборгованість підприємства в розмірі 9056,28грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду АР Крим з відповідним позовом.

26.04.2010р. позивачем на адресу підприємства направлено претензію про сплату заборгованості в сумі 9056,28грн., яка отримана ним 27.04.2010р., про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення, (аркуш справи 10).

Матеріали справи не містять відомостей щодо розгляду відповідачем вказаної претензії.

Так, згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом встановлено, що відповідач всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отримані послуги із приймання та поховання твердих і рідких побутових відходів за період з 17.08.2009р. по 01.04.2010р. не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 9056,28грн., яка і підлягає стягненню на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за неналежне виконання умов договору в розмірі 1358,45грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до статті 548 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Пунктом 6.1.1 договору сторони передбачили, що за прострочення терміну платежів за надані послуги споживач несе відповідальність шляхом сплати неустойки (пені) з розрахунку 0,5 % несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше ніж 15 % загальної суми боргу, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Таким чином, заявлена позивачем сума пені у розмірі 1358,45грн. за порушення ПП «Лора» зобов’язань по оплаті послуг обчислена правомірно, через що підлягає задоволенню.

Заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк, у зв’язку з командировкою представника ПП «Лора» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Умовою відкладення розгляду справи згідно статті 77 ГПК України є те, що за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до принципу диспозитивності, сторона вправі розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними права на власний розсуд. При цьому, брати участь у судових засіданнях є правом сторони, а ні її обов’язком (ст.22 ГПК України).

Згідно статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи через свого представника або інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується.

Отже, командировка представника ПП «Лора» жодним чином не перешкоджала прибути у судове засідання іншого уповноваженого представника або особисто керівника підприємства. У будь-якому разі ніщо не заважало подати в суд письмовий відзив на позовну заяву, в якому викласти свої заперечення. Зазначене дає підстави для висновку про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи. До того ж матеріали справи містять усі необхідні документів для вирішення даного спору.

Понесені позивачем витрати з оплати держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача у відповідності зі ст.49 ГПК України.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Лора», (97513, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Гвардійське, вул. Рикова, 7, кв. 2; банківські реквізити: рахунок 26005000130501 в АКБ ЧБРР, МФО 384577, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 20745893) на користь Гвардійського виробничого управління житлово - комунального господарства, (97513, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Гвардійське, вул. Леніна, 1; відомості про банківські реквізити у справі відсутні, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 03348229) заборгованість в сумі 9056,28грн. пеню в сумі 1358,45грн., державне мито в розмірі 104,15грн, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Ковтун Л.А.