Ухвала суду № 10597563, 07.04.2009, Апеляційний суд Житомирської області

Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

07 квітня 2009 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Мельничук Н.М.,

суддів Гузовського О. Г. і Яковлєва С. В.,

з участю

прокурора Селюченко І.І.

та засудженої ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальну справу за апеляціями прокурора Семеньки М. П., який затверджував обвинувальний висновок по справі, та засудженої ОСОБА_2 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2008 року.

Цим вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Мирославль Баранівського району Житомирської області, громадянка України, з вищою освітою, не працююча, вдова, мешканка с. Анета Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл., раніше судима - 08.07.1999 р. за ст. 229-1 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі, звільнена з місць позбавлення полі 08.07.2004 р. по відбуттю строку призначеного покарання, засуджена за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженої ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту і її взято під варту із залу суду.

Початок строку відбуття призначеного покарання засудженою ОСОБА_2 постановлено обчислювати з 02 грудня 2008 року.

Стягнуто із засудженої ОСОБА_2 на користь:

- потерпілого ОСОБА_3 5500 (пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. матеріальної шкоди, заподіяної злочином ;

- Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Житомирській області (Р/р 35229005000096 в облуправлінні НБУ м. Житомир; код 25574601 ; МФО 811039 ; з позначкою „За відшкодування

Справа № 11-212/ 2009 Головуючий у суді 1-ої інстанції ОСОБА_4

Категорія ст. 121 ч. 1 КК України

Доповідач у суді 2-ої інстанції Яковлєв C.R

витратних матеріалів при виконанні експертизи") судових витрат в сумі 202: (двісті дві) грн. 82 коп. 3а проведення експертизи.

Речові докази по справі - 5 (пять) ножів постановлено знищити.

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння, за таких обставин.

Так, 06 жовтня 2007 року близько 20-ої години в домоволодінні свого співмешканця - ОСОБА_5, яке розташоване в с. Анета Новоград-Волинського р-ну, ОСОБА_2 під час сварки з останнім, на грунті особистих неприязних відносин умисно нанесла ОСОБА_5 два удари ножем в грудну клітину, внаслідок чого заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді поранення грудної клітини з ушкодженням шкіри, підшкірної жирової клітковини, грудного мяза, міжреберних мязів другого міжреберя справа, грудини, клітковини переднього середостіння, а також легкі тілесні ушкодження у вигляді садна та синця на грудній клітині зліва до середини від верхнього краю соска.

В апеляції прокурор Семенька М. П., який затверджував обвинувальний висновок по справі, ставить питання про зміну вироку щодо засудженої ОСОБА_2 - виключення із мотивувальної частини обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів, посилаючись на ст. 5 ч.2 КК України 2001 року, оскільки такого поняття у КК України 1960 року не було (а.с. 300).

Засуджена ОСОБА_2, не оспорюючи факту вчинення нею даногс» злочину, доведеності своєї вини у його скоєнні та правильності кваліфікації її дій, вважає призначене їй покарання надто суворим, а тому просить змінити вирок щодо неї, застосувати ст. 69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією закону, за яким вона засуджена.

При цьому зазначає, що у неї не було умислу на вчинення даного злочину, а все сталось внаслідок душевного хвилювання, коли вона намагалась захиститися від потерпілого, який, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, накинувся на неї з ножем, погрожуючи вбивством.

На обгрунтування свого посилання щодо помякшення призначеного покарання апелянт зазначає, що досудове слідство і суд не взяли до уваги те, що вона: щиро розкаялась у скоєному і шкодує, що так сталось ; з лютого 2008 року є пенсіонером як багатодітна мати, а не як зазначено у вироці, що вона не працює ; є єдиним опікуном свого батька - ОСОБА_6, 1936 року народження, який має ряд захворювань і потребує догляду та підтримки ;; вчинила злочин, не будучи в стані алкогольного спяніння, а не протилежне, як зазначено у висновку експертизи ; має хворобливий стан здоровя і більше року знаходиться на обліку у лікаря-терапевта.

Крім того, автор апеляції просить виключити обставину, що обтяжує її покарання - рецидив злочину, наводячи мотиви, що аналогічні апеляції прокурора (а.с. 298).

Іншими особами, які відповідно до закону мають право на оскарження рішення суду першої інстанції, апеляції не подані.

Від потерпілого ОСОБА_7 надійшли заперечення на подану засудженою апеляцію, в яких він вважає вирок суду обгрунтованим і законним, а тому просить вирок залишити без зміни, наводячи доводи на обгрунтування своєї позиції (а.с. 303).

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Яковлєва С. В., пояснення засудженої ОСОБА_2, яка підтримала подані апеляції з мотивів, наведених у ній, думку прокурора Селюченко І.І., яка вважала апеляцію прокурора і в цій же частині апеляцію засудженої обгрунтованою, а в решті апеляцію засудженої - безпідставною, вирок суду у зазначеній частині відповідаючим вимогам закону, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 365 КПК України, обговоривши доводи апеляцій і заперечень прокурора та потерпілого проти задоволення апеляції засудженої, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, а апеляція засудженої - частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який її засуджено, при обставинах, викладених у вироці, доведена сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів і авторами апеляцій не оспорюються. Докази її вини, які наведені у вироці, давали суду всі підстави для прийняття зазначеного рішення по справі. З даними висновками суду і його оцінкою доказів погоджується й колегія суддів.

Посилання засудженої ОСОБА_2 в апеляції на те, що у не" не було умислу на вчинення даного злочину, а все сталось внаслідок душевного хвилювання, коли вона намагалась захиститися від потерпілого колегія суддів визнає безпідставним, оскільки воно спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Так, із заяви та пояснення від 10 жовтня 2007 року ще живого на той час ОСОБА_5 вбачається, що саме ОСОБА_2 нанесла йому тілесні ушкодження ножем. В поясненні ОСОБА_5 деталізував обставини отриманих ним тілесних ушкоджень, вказуючи, що під час сварки ОСОБА_2 схватила з підвіконня кухонний ніж і нанесла йому тілесні ушкодження (а.с. 16, 17).

15 жовтня 2007 року ОСОБА_2 дала свої пояснення ДІМ Новоград-Волинського MB УМВС України в Житомирській області ОСОБА_8, в яких вона підтверджувала обставини подій 06 жовтня 2007 року, зазначаючи, що саме тоді виникла сварка з ОСОБА_5, під час якої вона нанесла останньому два удари ножем (а.с. 18).

Слід звернути увагу на ті обставини, що обєктивно підтверджуються матеріалами справи. Так, по справі було встановлено, що ОСОБА_2 06 жовтня 2007 року після нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 зателефонувала в міліцію. 08 жовтня 2007 року дільничний інспектор Омельчук О.В. мав бесіду з ОСОБА_2 і остання відмовилась від судово-медичного обстеження (а.с. 19). На 15 жовтня 2007 року, тобто до відібрання пояснення у ОСОБА_2, ОСОБА_8 не було відомо про кількість і характер тілесних ушкоджень, що були заподіяні ОСОБА_5, так як останній не повідомляв про це у своєму поясненні, а акт судово-медичного обстеження № 943 був направлений дільничному лише 15 жовтня 2007 року за вих. № 1117.

ОСОБА_8 - дільничний інспектор міліції, будучи допитаним в якості свідка, суду пояснив, що він відбирав пояснення у ОСОБА_5 в приміщенні Новоград-Волинського MB УМВС України в Житомирській області. При відібранні пояснень ОСОБА_8 йому повідомив обставини подій 06 жовтня 2007 року, що наведені вище. Підстав для критичної оцінки показань даного свідка, як про це зазначає засуджена в апеляції, колегія суддів не вбачає.

З показань свідка ОСОБА_9 та характеристики за місцем проживання ОСОБА_5 (а.с. 32) вбачається, що останній характеризувався виключно з позитивної сторони, працьовитий, мав добрі стосунки з односельчанами, спокійний та не конфліктний. Разом з тим даний свідок характеризував ОСОБА_2 як неспокійну, конфліктну людину, яка зловживала алкогольними напоями.

ОСОБА_2, будучи неодноразово допитаною свою вину не визнавала у будь-якій формі, хоча при її допитах не заперечувала, що саме нею були нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_5. Свої показання вона підтверджувала й при відтворенні обстановки та обставин події 10 січня 2008 року, продемонструвавши на статисті яким саме чином вона заподіяла тілесні ушкодження. Однак, згідно п.6 висновку експерта № 47 від 29 січня 2008 року з урахуванням характеру ушкоджених тканин по ходу колото-різаного поранення грудної клітини у ОСОБА_5 вкрай малоймовірна можливість утворення його при обставинах, описаних ОСОБА_2 при допитах та при відтворенні обстановки та обставин події (а.с. 109-111).

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про умисне заподіяння ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 відповідають обєктивним доказам у справі та є обгрунтованими.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд правильно керувався загальними засадами призначення покарання - ст. 65 КК України, і у відповідності з вимогами закону врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винної, та обставину справи, яка обтяжує покарання, а тому колегія суддів вважає, що призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженою і попередження вчинення нею нових злочинів.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність обставин, які помякшують покарання ОСОБА_2.

Однак неможливо погодитись з тим, що однією з обставин, яка обтяжує покарання ОСОБА_2, є рецидив злочину.

Так, відповідно до даних ВІТ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_2 раніше притягувалась до кримінальної відповідальності: 05.07.1988 р. за ст. ст. 140 ч.2, 143 ч.2, 42 КК УРСР на 2 роки виправних робіт з конфіскацією майна ; 09.01.1989 р. за ст. 151 ч.2 КК Литовської РСР на 2 роки виправних робіт ; 01.06.1995 р. за ст. 140 ч.3 КК України 1960 року на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна - звільнена 05.09.1997 р. на підставі ст. 5 Закону України „Про амністію" від 26.06.1997 р. ; 08.07.1999 р. за ст. 229-1 ч.2 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна - звільнена 08.07.2004 р. по відбуттю строку призначеного покарання (а.с. 146-147).

Статтею 41 КК України 1960 року такої обставини, як рецидив злочину, не було передбачено.

Згідно ст. 5 ч.2 КК України 2001 року закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Тому визнана судом обставина - рецидив злочину, яка обтяжує покарання ОСОБА_2 піддягає виключенню з мотивувальної частини вироку.

Визнаний потерпілим по справі ОСОБА_3 в судовому засіданні 25 червня 2008 року звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків від злочину (а.с. 237, 275зв.). Ціна позову становила 5500 грн. та складалась із: придбання товарів в ритуальному бюро для поховання - 700 грн. ; витрати на придбання продуктів харчування на поминальний обід і транспорт - 1800 грн. ; вартості проданої ОСОБА_2 корови, яка належала його покійному батькові - 3000 грн.

Даний позов був задоволений судом.

Однак дане рішення колегія суддів вважає безпідставним, так як смерть ОСОБА_3 не знаходиться у прямому причинному звязку з діями ОСОБА_2 і їй інкримінувалось вчинення злочину, передбаченого не ч.2, а ч. 1 ст. 121 КК України. Більш того, продаж ОСОБА_2 корови не має ніякого відношення до обвинувачення ОСОБА_2.

Статтею 28 КПК України передбачено, що правом предявити цивільний позов в кримінальній справі наділена лише особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину. Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а ОСОБА_7 слід відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування щодо ОСОБА_2 ст. 69 КК України і зміни вироку в частині призначеного покарання, так як обставин, які помякшують її покарання не встановлено, а відповідно до вимог ст. 69 ч. 1 КК України дана норма може бути застосована лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням особи винного.

Посилання апелянта на те, що вона щиро розкаялась у скоєному і шкодує, що так сталось є безпідставним, так як вона на протязі всього досудового слідства і в суді свою вину не визнавала. Інші обставини, наведені засудженою в апеляції, які на її думку дають підстави для помякшення призначеного їй покарання, такими не можуть бути визнаними навіть відповідно до положення ст. 66 ч.2 КК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, -

ухвалила:

апеляцію прокурора Семеньки М. П., який затверджував обвинувальний висновок по справі, задовольнити, а апеляцію засудженої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2008 року щодо ОСОБА_2 змінити -виключити із його мотивувальної частини обставину, яка обтяжує покарання -рецидив злочинів ( ст. 67 ч. 1 п.1 КК України).

Цей же вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 скасувати і відмовити йому в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної злочином, за безпідставністю.

В решті даний вирок залишити без зміни.