Постанова № 10597222, 22.07.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2010 р. справа № 61/68-10

Колегія суддів у складі

головуючого судді Шепітько І.І., судді Івакіної В.О., судді Терещенко О.І.

при секретарі –Голозубовій О.І.

за участю прокурора Супрун О.М., посвідчення № 241 від 16.12.2008 року

та представників:

позивача – Петренка В.В. посвідчення № 241 від 16.12.2009 року, Атіскова О.В. за дорученнями б/н від 19.02.2010 року, виданими генеральним директором Ісмайловим Е.В., Скоркіної І.С. за дорученням б/н від 01.10.2009 року, виданим директором Герасимовою В.В.

відповідача – Походенко О.М. за дорученням б/н від 01.12.2009 року

третьої особи –Гончаренко А.В. за дорученням № 010-01/4904 від 03.07.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1609Х/1-32), апеляційне подання заступника прокурора Харківської області (вх.№1727Х/1-32) та апеляційну скаргу третьої особи (вх.№1836Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ідалія" м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" м. Харків

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії акціонерне товариство "Укрексімбанк" в м. Харкові

за участю прокуратури Харківської області

про визнання договору дійсним та визнання права власності

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року (головуючий суддя Рильова В.В., суддя, Бринцев О.В., суддя Шатерніков М.І.) позовні вимоги задоволено. Визнано дійсним договір № К-12/01/06 від 12 січня 2006 року, укладений між ТОВ “Ідалія” та ТОВ фірма “Таміра”. Визнано за ТОВ фірма “Ідалія”право власності на нежитлову будівлю літ “Г4-3”загальною площею 774,6 кв. м., нежитлові приміщення № 9, 10, 50-57 площею 1827,2 кв. м. в літ. “Г-1”, нежитлові приміщення підвалу № 32-37 площею 555,5 кв. м. в літ. “Г-1”, які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Стягнуто з ТОВ “Таміра” на користь ТОВ фірма “Ідалія” витрати зі сплати державного мита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн. Стягнуто з ТОВ фірма “Ідалія” 25500,00 грн. державного мита до державного бюджету України. Стягнуто з ТОВ “Таміра”на користь ТОВ фірма “Ідалія” витрати зі сплати державного мита у розмірі 25500,00 грн.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушені норми матеріального та процесуального права. Вказує на те, що висновки господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки господарський суд не прийняв до уваги посилання третьої особи на те, що предметом продажу по спірному Договору є нежитлові приміщення що знаходились та знаходяться в іпотеці у банка. Відповідач не звертався до банку в порядку ст.9 Закону України «Про іпотеку»щодо надання згоду на відчуження спірного нерухомого майна.

Заступник прокурора Харківської області подав апеляційне подання, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує на те, що судом не досліджено наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності у осіб, які уклали спірний договір №К-12/01/06 від 12.01.2006року на відчуження нерухомого майна в майбутньому, у зв’язку з чим зміна власника майна може ускладнити виконання умов іпотечного договору, що призведене до порушення економічних інтересів держави.

Третя особа також подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує на те, що факт ухилення відповідача від виконання умов договору щодо нотарільного посвідчення договору не може бути підставою для визнання зазначеного договору дійсним, оскільки дана обставина може лише свідчити про невиконання відповідачем, покладеного на нього обов'язку. Також зазначає, що господарським судом не було досліджено наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності у осіб позивача та відповідача, які уклали договір №К-12/01/06 від 12.01.2006року на відчуження нерухомого майна в майбутньому.

Враховуючи, що апеляційні скарги відповідача та третьої особи та апеляційне подання заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів ухвалою від 29 червня 2010 року зазначені апеляційні скарги та апеляційне подання прокурора об'єднала в одне апеляційне провадження.

Представник позивача Скоркіна І.С. за дорученням, виданим директором Герасимовою В.В. підтримує апеляційні скарги та апеляційне подання прокурора, просить їх задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представники позивача Петренко В.В. та Атісков О.В. за дорученнями, виданими генеральним директором Ісмайловим Е.В. зазначають, що оскаржене рішення суду прийняте при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року залишити без змін, а апеляційні скарги відповідача та третьої особи, апеляційне подання залишити без задоволення. Вказують на те, що ТОВ фірма «Ідалія»неодноразово зверталася до ТОВ «Таміра»з проханням вчинити дії щодо нотаріального посвідчення попереднього договору, але відповідач необґрунтовано ухилявся від нотаріального посвідчення угоди, хоча всі умови договору були виконані.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи прокурора та представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з того, що наявне у справі листування між сторонами свідчить про те, що відповідач вимог п. 6.1 вказаного договору щодо зобов’язання забезпечити нотаріальне посвідчення договору та понесення витрат , пов’язаних з нотаріальним посвідченням договору, не виконав, неодноразово повідомляв позивача про неможливість укладання договору через непередбачувані обставини. Посилання відповідача щодо відсутності наміру відчужувати об’єкти нерухомості не узгоджуються з письмовими доказами, наявними у справі, а саме, листами, в яких відповідач підтверджував позивачу намір укласти договір. Відповідно до ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Проте, матеріали справи свідчать, що позивач не відмовляється від договору та не висуває вимог щодо повернення грошових коштів, сплачених за спірним договором. Згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. У спірному договорі визначені всі істотні умови угоди купівлі майна, що мала бути укладена в строк та у порядку обумовленому договором, договір за своєю суттю та формою є основними договором купівлі-продажу нерухомого майна. З цих підстав господарський суд задовольнив позовні вимоги ТОВ фірма "Ідалія".

На думку колегії суддів вказані висновки господарського суду є помилковими, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2006 року між ТОВ фірма «Ідалія»(Сторона 1) та ТОВ “Таміра” (Сторона 2) укладено Договір № К-12/01/06 (т.1 а.с.20-24).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. Договору Сторона 1 має у майбутньому, за умови укладання між сторонами відповідної угоди згідно чинного законодавства України передати у власність Стороні 2 майно - нежитлову будівлю літ. “Ь-1”; нежитлову будівлю літ. “Л-2”; нежитлову будівлю літ. “Щ-1”; нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 2, 3 в літ. “Ш-2”; нежитлову будівлю літ. “Э-1”; нежитлову будівлю літ. “Ф-1”; нежитлову будівлю літ. “Ц-2”; нежитлову будівлю літ “Г4-3”; нежитлові будівлі: літ. “Г-1”, літ. “Г`-3”; нежитлові приміщення №9, 10, 50-77 в літ. “Г-1”; нежилі приміщення 1-го поверху №35-46, антресолі №47, 48 в будівлі літ. “Г-1”; нежитлові приміщення підвалу №32-37 в літ. “Г-1”; нежитлові приміщення 1-го поверху №14, 15 в літ. “А`-3”, –які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257, - а Сторона 2 зобов’язується в майбутньому прийняти об’єкт та сплатити за нього ціну, визначену в Договорі.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У ч.3 ст.640 ЦК України зазначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Дана позиція викладена також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”в якій зазначено, що не можуть бути визнані дійсними договори, які потребують державної реєстрації, що в свою чергу унеможливлює зловживання з нерухомістю.

Проте, позивач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів нотаріального посвідчення Договору № К-12/01/06 від 12.01.2006 року.

У ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно зі ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є його статут.

З п. 6.2. Статуту ТОВ «Таміра»вбачається, що до компетенції зборів учасників Товариства належить: прийняття рішень про розпорядження основними фондами Товариства (т.1 а.с.69).

З тексту спірного Договору вбачається, що зі сторони позивача Договір підписаний директором Фоменко Т.А., зі сторони відповідача –директором Кирєєвою І.В.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів прийняття рішення учасників Товариства про відчуження майна, що є предметом спірного договору.

За таких обставин, директор Кирєєва І.В., укладаючи спірний договір, діяла з перевищенням повноважень.

Згідно абз. 4 п.9.1. Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 ( зі змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладання або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони ( від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладання угоди. Грунтується на обов'язку перевіряти такі повноваження.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зі сторони відповідача відсутнє схвалення спірного Договору, а саме: не відбулось нотаріальне посвідчення угоди та не відбулась передача, після оплати, нерухомого майна по акту приймання - передачі, як це було передбачено умовами Договору, що є однією з підстав визнання договору недійсним.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що Договір № К-12/01/06 від 12.01.2006 року, укладений між ТОВ фірма "Ідалія" в особі директора Фоменко Т.А. та ТОВ "Таміра" в особі директора Кирєєвої І.В. є недійсним, оскільки директор ТОВ "Таміра" діяла із перевищенням своїх повноважень.

З Протоколу № 2/1-1 зборів учасників ТОВ "Таміра" від 28.03.2006 року вбачається, що учасники товариства затвердили умови Ііпотечного договору № 6806Z67 від 27.03.2006 року.

З Ііпотечного договору № 6806Z67 вбачається, що 27.03.2006 року ВАТ "Укрексімбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Таміра" (іпотекодавець) уклали Договір, згідно з п.1.3. якого предметом іпотеки, що є забезпеченням у Кредитному договору зобов’язань боржника є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля (мініпекарня), в літ. «Г4-3», загальною площею 774,6 кв.м., розташована за адресою: м.Харків, пр. Московський,257 (т.2 а.с.37-39).

Відповідно до п.1.1. Договору іпотекою за цим Договором забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із Кредитної угоди № 6806К85 від 07.09.2005 року, укладеної між іпотекодержателем та ВАТ «Ольга»(боржник), відповідно до якої іпотекодержатель, при виконанні боржником певних її умов, відкриває боржнику не відновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості120000000,00 грн. зі сплатою відсотків на рівні облікової ставки НБУ +8%, але не менше 17,7% річних, на визначених зазначеною Кредитною угодою умовах, строком погашення 25.08.2010 року. У п.1.8. Договору зазначено, що відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем дозволяється лише за письмовою згодою іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про іпотеку»іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення і лише зі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Відповідно до п.2.4.5.Договору іпотекодавець зобов’язаний без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, пов’язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину.

З Витягу з Державного реєстру іпотек вбачається, що на момент звернення до суду з позовом, спірне майно знаходилось в іпотеці у ВАТ "Укрексімбанк" (т.2 а.с.119-122).

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, позовні вимоги про визнанння дійсним Договору № К-12/01/06 від 12 січня 2006 року, укладеного між ТОВ “Ідалія” та ТОВ фірма “Таміра” та визнанння за ТОВ фірма “Ідалія” право власності на нежитлову будівлю літ “Г4-3”загальною площею 774,6 кв. м., нежитлові приміщення № 9, 10, 50-57 площею 1827,2 кв. м. в літ. “Г-1”, нежитлові приміщення підвалу № 32-37 площею 555,5 кв. м. в літ. “Г-1”, які розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257 задоволенню не підлягають.

Твердження представника ТОВ фірма «Ідалія»Скоркіної І.С., яка діє за дорученням, виданим директором Герасимовою В.В. про те, що генеральний директор Ісмайлов Е.В. не мав права на підпис апеляційної скарги від імені ТОВ «Таміра»до уваги судом не приймається, оскільки рішення рішення господарського суду Харківської області від 07.05.2010 року у справі № 27/129-10 про визнання недійсним загальних зборів учасників ТОВ фірма «Ідалія»від 26.11.2009 року про звільнення з посади генерального директора Герасимової В.В. та призначення на посаду генерального директора Ізмайлова Е.В. не набуло законної сили, оскаржене до Вищого господарського суду і на даний час не скасоване та не підтверджено судом касаційної інстанції.

За таких обставин, апеляційні скарги відповідача, третьої особи та апеляційне подання заступника прокурора Харківської області підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року скасуванню, як таке, що прийняте при неповному з’ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»держане мито за подачу до господарського суду позову майнового характеру, до яких відноситься спір про право власності встановлено у розмірі 1 відсоток від суми позову. За розгляд позовних вимог про визнання права власності позивач мав сплатити 1 відсоток від вартості майна –61310,83 грн. Проте, враховуючи, що Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито»встановлено максимальний граничний розмір державного мита в сумі 25500,00 грн., з позивача підлягає стягненню в дохід державного бюджету державне мито в сумі 25500,00 грн.

           Керуючись ст. ст., 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1 п. 4 ч. 1, ст. 104, ст. 105 ГПК України,

постановила:          

Апеляційні скарги відповідача, третьої особи та апеляційне подання заступника прокурора Харківської області задовольнити.

          Рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2010 року у справі № 61/68-10 скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.           

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Ідалія” (адреса: 61044, м.Харків, проспект Московський, будинок 257, код ЄДРПОУ 33122269) до державного бюджету України (одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) державне мито у розмірі 25500,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

суддя Івакіна В.О.

суддя Терещенко О.І.