Рішення № 10595360, 09.03.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.10                                                                                                     Справа№ 7/6

за позовом виробничо-торгівельного приватного підприємства «Дімекс»

до відповідача спільного Українсько-Узбецького товариства з обмеженою відповідальністю-фірма «Тиса»

про стягнення

ціна позову: 3612,81 грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Дубенюк Н.А.

Представники:

від позивача - Мельник О.І., довіреність в матеріалах справи;

від відповідача –не з’явився

Суть спору:

Виробничо-торгівельне приватне підприємство «Дімекс»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до спільного Українсько-Узбецького товариства з обмсеженою відповідальністю-фірми «Тиса»про стягнення; ціна позову: 3612,81грн.

Відповідно до позовної заяви, між Сторонами укладено договір постачання природного газу, за яким Відповідач постачав Позивачу природний газ. Згідно виставлених Відповідачем рахунків у січні 2007р. Позивач оплатив Відповідачу 4593грн., проте, відповідно до складеного акту прийому-передачі, передбаченого договором, газу Відповідач поставив Позивачу менше, аніж оплачено. Таким чином, Позивач безпідставно оплатив Відповідачу 1888,22грн. за непоставлений газ. Крім того, Позивач стверджує, що у Відповідача наявна поточна заборгованість перед ним на загальну суму 279,38грн. Позивач також просить стягнути з Відповідача пеню, 3% річних за невиконання зобов’язання та інфляційні нарахування.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, договором постачання природного газу №08-Л-07 від 27.11.2006р., рахунками-фактурами Г0003 від 27.01.2007р. та Г0033 від 31.01.2007р., платіжними дорученнями з відмітками банку №2738 від 29.01.2007р. на суму 1888,22грн. та №2765 від 02.02.2007р. на суму 2705,24грн., актом прийому-передачі природного газу від 31.01.2007р., карткою рахунку Позивача, розрахунком пені, зведеним розрахунком 3% річних та інфляційних втрат, претензіями від 31.05.2007р. та від 25.11.2009р., описом вкладення до листа з відбитком поштового штемпеля від 11.01.2010р., поштовим фіскальним чеком №0846 від 11.01.2010р., платіжними дорученнями №№1013 та 1014 від 30.12.2009р., довідкою з ЄДРПОУ №190, довіреністю на право здійснення представництва, ст.ст. 208218, 386, 530, 593, 655, 656, 662, 663, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 193, 199, 216-218, 220, 224-225, 230-232 Господарського кодексу УКраїни, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», ст.ст. 1, 2, 41, 12, 13, 15, 44, 49, 54, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Львівської області №7/6 від 14.01.2010р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 11год. 40хв. 01.02.2010р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області №№7/6 від 01.02.2010р. та від 15.02.2010р.

Представнику Позивача оголошено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області №№?/6 від 14.01.2010р., 01.02.2010р. та від. 15.01.2010р., які скеровані в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення №5076430 від 25.01.2010р. та дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області) зазначалось, що права та обов’язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав, вимоги ухвал господарського суду Львівської області по справі №7/6 виконав не в повній мірі.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано оригінали наступних документів: рахунків-фактур Г0003 від 27.01.2007р. та Г0033 від 31.01.2007р.; платіжних доручень з відмітками банку №2738 від 29.01.2007р. на суму 1888,22грн. та №2765 від 02.02.2007р. на суму 2705,24грн.; довідку про включення Відповідача в ЄДРПОУ станом на 15.02.2010р. серії АД №185260; акт звірки взаємних розрахунків; фіскальні поштові чеки №№1802, 1803, 1804 від 24.02.2010р.; акт №5.507/01 від 31.01.2007р.; договір №08-Л-07 від 27.11.2006р.; довіреність на право здійснення представництва.

Представник Відповідача в судове засідання не з’явився, вимог ухвал господарського суду Львівської області від 14.01.2010р., 01.02.2010р. та від. 15.01.2010р. по справі №7/6, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ головного управління статистики у Львівській області №190, виробничо-торгівельне приватне підприємство «Дімекс»є юридичною особою, місцезнаходження 79021, м.Львів, вул.Садова, 2В, ідентифікаційний код 22348654.

Згідно довідки з ЄДРПОУ серії АД №185260, спільне Українсько-Узбецьке товариство з обмеженою відповідальністю-фірма «Тиса»є юридичною особою, місцезнаходження 79010, м.Львів, вул.Харківська, 14, кв.2., ідентифікаційний код 19164135.

Щодо стягнення 2167,60грн. (1888,22грн. та 279,38грн.) основного боргу.

Щодо стягнення 1888,22грн.

27.11.2006р. між Позивачем (Споживачем) та Відповідачем (Постачальником) укладено договір постачання природного газу №08-Л-07 (далі –Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов’язується поставити та передати, а Споживач прийняти і оплатити природний газ, надалі Товар, на умовах цього Договору.

Відповідно до п.2.7 Договору, фактична кількість поставленного по цьому Договору природного газу визначається на підставі Актів прийому-передачі.

Відповідно до рахунку-фактури Відповідача Г0033 від 31.01.2007р., Позивачу пропонувалось до оплати за 2980куб.м газу 2705,24грн. Об’єми поставленного газу підтверджені актом прийому-передачі природного газу №5.507/01 від 31.01.2007р. Відповідно до платіжного доручення з відміткою банку №2765 від 02.02.2007р., Позивачем сплачено Відповідачу по рахунку Г0033 від 31.01.2007р. 2705,24грн.

Згідно рахунку-фактури Відповідача Г0003 від 27.01.2007р., Позивачу пропонувалось до оплати за 2080куб.м газу 1888,22грн. Відповідно до платіжного доручення з відміткою банку №2738 від 29.01.2007р., Позивачем сплачено Відповідачу по рахунку Г0003 від 27.01.2007р. 1888,22грн.

Проте, в матеріалах справи відсутній та Відповідачем не представлений акт приймання-передачі природного газу Відповідачем Позивачу в січні 2007р. об’ємом 2080куб.м.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події; положення цієї глави застосовуються також до вимоги повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідно, з моменту оплати Позивачем 1888,22грн. по рахунку-фактурі коштів за фактично неотриманий природний газ, у Відповідача виник обов’язок повернути безпідставно отримані кошти.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність в матеріалах справи та неподання Відповідачем доказів часткового чи повного виконання зобов’язання перед Позивачем щодо постачання природного газу, на який виставлено рахунок-фактуру та оплачено Позивачем 1888,22грн., позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 1888,22грн. підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 279,38грн. боргу.

В позовній заяві Позивач зазначає, що у Відповідача існувала поточна заборгованість перед ним в розмірі 279,38грн.

Наведене Позивач обгрунтовує додатком №9 до позовної заяви –документом про поточну заборгованість, а сааме –карткою рахунку з контрагентом Тиса за 01.10.06-31.12.07.

З приводу наведенного суд зазначає, що подана Позивачем картка рахунку є інформацією Позивача щодо сальдо розрахунків з Відповідачем, складена Позивачем, і не підтверджена жодними засобами доказування, та, відповідно, не підтверджує виникнення у Відповідача зобов’язання щодо оплати Позивачу 279,38грн.

Інших доказів зобов’язання Відповідача щодо оплати Позивачу 279,38грн. Позивачем не подано, як і не надано жодною із Сторін доказів відсутності у Відповідача зобов’язання щодо оплати Відповідачем Позивачу 279,38грн.

У зв’язку з чим, в ухвалі про порушення провадження у справі №7/6 від 14.01.2010р. судом зобов’язувалось Позивача подати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору. На необхідність виконання вимог ухвали суду №7/6 від 14.01.2010р. вказувалось в ухвалах господарського суду Львівської області №№7/6 від 01.02.2010р. та від 15.02.2010р., та вказувалось представнику Позивача безпосередньо в судових засіданнях.

Проте, зазначені матеріали Позивачем суду подані не були, та про причини їх неподання суду не повідомлено.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення 279,38грн. боргу слід залишити без розгляду.

Щодо стягнення 1000,84грн. інфляційних нарахувань та 191,65грн. 3% річних за невиконання зобов’язання.

В поданому Позтвачем в додатку до позовної заяви зведеному розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, Позивач розраховує 3% річних та інфляційні нарахування виходячи з суми боргу 2167,6грн. (1888,22грн. та 279,38грн.), періоду –02.02.2007р. по 30.12.2009р.; крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань Позивач використовує індекси інфляції за відповідні періоди.

Як зазначено вище в мотивувальній частині рішення, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 1888,22грн. підлягають до задоволення. Позивачем сплачено Відповідачу 1888,22грн. відповідно до платіжного доручення з відміткою банку №2738 від 29.01.2007р.

Обов’язок у Відповідача щодо повернення Позивачу 1888,22грн. виник негайно в силу описаних вище норм закону (ст.1212 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, враховуючи вищенаведене в мотивувальній частині рішення, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині оплати боргу в сумі 1888,22грн., в частині стягнення боргу в сумі 279,38грн. позов слід залишити без розгляду.

Відповідно, до задоволення підлягають позовні вимоги Позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань виходячи з суми боргу 1888,22грн., в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, розрахованих з суми боргу 279,38грн. позов слід залишити без розгляду.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного Позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення 166,95грн. 3% річних та 871,84грн. інфляційних нарахувань; позов в частині стягнення 24,7грн. 3% річних та 129грн. інфляційних нарахувань слід залишити без розгляду.

Щодо стягнення 252,72грн. пені.

В додатку до позовної заяви Позивач надає розрахунок пені, вихідними даними для якого є сума боргу 2167,6грн. (1888,22грн. та 279,38грн.), період, за який розраховується пеня (з 11.06.2009р. по 14.06.2009р.) та величини облікових ставок Національного банку України за відповідні періоди.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В частині стягнення пені, розрахованої з суми боргу 1888,22грн. суд зазначає, що Договором не встановлено такого правового наслідку, як сплата Відповідачем пені Позивачу, в тому числі за отримання коштів від Позивача без достатньої правової підстави; такий обов’язок не встановлено і законом.

В частині стягнення пені, розрахованої з суми боргу 279,38грн. суд зазначає, що, враховуючи вищенаведене в мотивувальній частині рішення, суд дійшов висновку, що в частині стягнення боргу в сумі 279,38грн. позов слід залишити без розгляду.

Відповідно, в позовних вимогах щодо стягнення пені, розрахованої з суми боргу 1888,22грн. слід відмовити, позов в частині стягнення пені, розрахованої з суми боргу 279,38грн. слід залишити без розгляду.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 220,15грн. до задоволення не підлягають, позов в частині стягнення пені в розмірі 32,57грн. слід залишити без розгляду.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

09.03.2010 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15.03.2010 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 75, 81-85, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про судоустрій України», ст..ст.11, 549, 611, 612, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити частково.

2. Стягнути з спільного Українсько-Узбецького товариства з обмеженою відповідальністю-фірма «Тиса»(79010, м.Львів, вул.Харківська, 14, кв.2, ідентифікаційний код 19164135) на користь виробничо-торгівельного приватного підприємства «Дімекс»(79021, м.Львів, вул.Садова, 2В, ідентифікаційний код 22348654) 1888грн. 22коп. основного боргу, 871грн. 84коп. інфляційних нарахувань, 166грн. 95коп. 3% річних за невиконання зобов’язання, 82грн. 62коп. державного мита, 191грн. 16коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 220грн. 15коп. пені відмовити.

4. В частині стягнення 279грн. 38коп. боргу, 32грн. 57коп. пені, 24грн. 70коп. 3% річних та 129грн. інфляційних нарахувань позов залишити без розгляду.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя