Рішення № 10594260, 23.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/26523.07.10 За позовом до

треті особиНауково-виробничого підприємства «Система+Сервіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

Комунального підприємства «Київський метрополітен»

1.          Київська міська державна адміністрація

2.          Головне управління Державного казначейства України у м. Києві

про стягнення заборгованості у сумі 770926,16 грн.

Суддя Хрипун О.О. Представники сторін:

Від позивача Кріулін К.В. –предст.

Від відповідача Ковтун Т.О. –предст.

Від третіх осіб 1.Шубенок В.В. –предст.

2.Олешко О.М. - предстю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Науково-виробниче підприємство «Система+Сервіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі –Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства «Київським метрополітен»(далі – Відповідач), в якому просить суд стягнути з Відповідача 770926,16 грн., з яких 546480,00 грн. –сума заборгованості за договором № 29-ДБМ від 03.07.2007, 38253,60 грн. –штраф, 65397,92 грн. –пеня, 21575,43 грн. –три проценти річних, 99219,21 грн. –втрати від інфляції.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не оплатив у встановлені в договорі № 29-ДБМ від 03.07.2007 строки поставлений Позивачем товар на загальну суму 546480,00 грн. За прострочення виконання зобов’язання з оплати товару Позивачем були нараховані передбачені договором пеня та штраф, а також інфляційні витрати та три проценти річних.

          Відповідач у поданому до суду відзиві просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що фінансове забезпечення виконання зобов’язань за договором № 29-ДБМ від 03.07.2007 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, розпорядником яких є Київська міська державна адміністрація.

          30.06.2010 ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі у справі Київську міську державну адміністрацію та Головне управління Державного казначейства України у м. Києві третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

          Головне управління Державного казначейства України у м. Києві надало до суду письмові пояснення, в яких зазначило, що воно не є учасником спірних відносин, права Позивача жодним чином не порушило, будь-яких даних чи доказів, які можуть мати значення для вирішення справи надати не може.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.07.2007 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір № 29-ДБМ (далі –Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник (Позивач) поетапно постачає і передає у власність покупця (Відповідач), а покупець приймає та оплачує машини загального призначення (стенди технологічні), виготовлені за спеціальними вимогами відповідно до технічних характеристик, передбачених проектно-кошторисною документацією, в асортименті, кількості та за цінами, що визначені в додатку № 2 до договору, який є невід’ємною його частиною, на умовах DDP –склад покупця (відповідно до вимог Міжнародних правил «Інкотермс-2000»).

Даний договір укладено на підставі проведеного тендеру з його переможцем відповідно до умов, викладених в тендерній документації (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.5 Договору передбачено, що фінансове забезпечення зобов’язань покупця за даним договором здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п. 2.2 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 26.12.2007 до Договору сума цього договору становить 2509200,00 грн.

Відповідно до п. 2.5 Договору остаточна сума договору виводиться згідно з видатковими накладними та звіркою виконання взаємних зобов’язань сторін.

В матеріалах справи знаходяться копії видаткових накладних, підписаних Позивачем та Відповідачем, довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей та податкових накладних, які підтверджують здійснення Позивачем поставки товару Відповідачу 30.10.2008 на суму 503400,00 грн., 25.12.2008 на суму 43080,00 грн.

Таким чином, Позивачем поставлено Відповідачу товар на суму 546480,00 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору покупець проводить оплату наступним чином: оплата по факту постачання протягом 10 діб після передачі товару на склад покупцю.

Пунктом 4.2 Договору датою поставки товару є дата, коли товар був переданий на склад покупця у місці поставки.

Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на викладені положення, Відповідач повинен був оплатити товар, поставлений відповідно до видаткової накладної від 30.10.2008 не пізніше 10.11.2008, а товар, поставлений згідно з видатковою накладною від 25.12.2008, не пізніше 05.01.2009.

В матеріалах справи знаходиться копія підписаного Позивачем та Відповідачем акту звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за поставлений згідно з Договором товар станом на 10.12.2009 складає 546480,00 грн.

За твердженням Позивача, яке не заперечується та не спростовується Відповідачем, останній свої зобов’язання з оплати поставленого за Договором товару не виконав.

Згідно з п. 10.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 26.12.2007 до Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2008, але у всякому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.

За результатами розгляду справи суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли на підставі договору № 29-ДБМ від 03.07.2007, що за своєю юридичною природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона- постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні- покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно доумов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Порушенням зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання з оплати товару, поставленого Позивачем згідно з Договором. Натомість, Позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження факту поставки Відповідачу товару на загальну суму 546480,00 грн. та неоплати останнім зазначеного товару.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 546480,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочення оплати покупець сплачує пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% загальної суми простроченого платежу.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Позивачем у позовних вимогах заявлено до стягнення 65397,92 грн. пені. За розрахунком суду сума пені становить 65301,35 грн., визначена відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та положень ч. 6 ст. 232 ГК України виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобов’язання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу, та за період прострочення, що не перевищує шести місяців, а також, беручи до уваги той факт, що у 2008 році кількість днів складала 366. Суд погоджується з розрахунком суми штрафу в розмірі 38253,60 грн., тому такий підлягає стягненню в силу положень закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наведених вище умов, судом проведено розрахунок 3% річних від суми заборгованості у відповідні періоди прострочки, які заявлені позивачем, та отримано суму в розмірі 21569,55 грн.

Сума інфляційних втрат розрахована судом відповідно до періоду прострочення, який був заявлений позивачем, та по сумах, які складають суму боргу, з урахуванням рекомендацій, викладених у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», та складає 111815,40 грн. Однак, стягненню з відповідача в силу положень закону підлягає сума, заявлена науково-виробничим підприємством «Система+Сервіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до стягнення в розмірі 99219,21 грн., оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог без відповідної заяви позивача.

Суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи Відповідача про те, що стягнення заборгованості за Договором має здійснюватися з Київської міської державної адміністрації як з розпорядника бюджетних коштів, враховуючи наступне.

Згідно з п. 1.1 Статуту Відповідача, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.02.1999 (в редакції розпорядження від 21.02.2005 № 223), комунальне підприємство "Київський метрополітен" належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і підпорядковане виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Пунктами 4.3, 4.6 Статуту Відповідача визначено, що підприємство здійснює свою діяльність на засадах господарської самостійності, госпрозрахунку, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством.

Майно Підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплено за ним власником або уповноваженим ним органом на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим ним органом, з обмеженням правомочності розпоряджання щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством України (п. 5.2 Статуту).

Відповідно до ч. 3 ст. 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

З огляду на те, що наведеними вище положеннями Статуту Відповідача передбачено закріплення за останнім майна на праві господарського відання, Відповідач в розумінні ч. 3 ст. 78 ГК України є комунальним комерційним підприємством.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (ч. 9 ст. 78 ГК України).

Суд звертає увагу на те, що додаткова (субсидіарна) відповідальність органу, до сфери управління якого входить підприємство, передбачена ч. 7 ст. 77 ГК України лише щодо казенних (некомерційних підприємств), за якими майно закріплюється на праві оперативного управління.

Норми ГК України, якими регулюється діяльність державних та комунальних комерційних підприємств, не передбачають відповідальності органу управління за зобов’язаннями підприємства, що знаходиться в його підпорядкуванні.

Натомість, частинами 5, 6 ст. 74 ГК України визначено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

В матеріалах справи відсутні докази укладення договору, який передбачає, що Київська міська державна адміністрація несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями Відповідача, що виникли на підставі спірного Договору.

Оскільки ні договором, ні чинним законодавством не передбачена додаткова відповідальність Київської міської державної адміністрації як органу управління Відповідачем за зобов’язаннями останнього, суд не має підстав для задоволення клопотання Відповідача про залучення Київської міської державної адміністрації в якості співвідповідача в даній справі та стягнення з неї заборгованості Відповідача за Договором.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємста «Київський метрополітен»(03055, м. Київ, проспект Перемоги, 35; код ЄДРПОУ 03328913) на користь науково-виробничого підприємства «Система+Сервіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61099, м. Харків, вул. Автогенна, 10/2; код ЄДРПОУ 32566468) 546480,00 грн. (п’ятсот сорок шість тисяч чотириста вісімдесят гривень 00 коп.) основного боргу; 99219,21 грн. (дев’яносто дев’ять тисяч двісті дев’ятнадцять гривень 21 коп.) інфляційних втрат; 21569,55 грн. (двадцять одна тисяча п’ятсот шістдесят дев’ять гривень 55 коп.) трьох процентів річних від суми заборгованості; 65301,35 грн. (шістдесят п’ять тисяч триста одну гривню 35 коп.) пені; 38253,60 грн. (тридцять вісім тисяч двісті п’ятдесят три гривні 60 коп.) штрафу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з комунального підприємста «Київський метрополітен»(03055, м. Київ, проспект Перемоги, 35; код ЄДРПОУ 03328913) на користь науково-виробничого підприємства «Система+Сервіс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61099, м. Харків, вул. Автогенна, 10/2; код ЄДРПОУ 32566468) 7708,23 грн. (сім тисяч сімсот вісім гривень 23 коп.) державного мита та 235,97 грн. (двісті тридцять п’ять гривень 97 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя О.О.Хрипун