Рішення № 10593197, 20.07.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.07.10 р. Справа № 37/89пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

до Відповідача: Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 23599040

про: розірвання договору купівлі-продажу №1146 від 06.02.2008р. нежитлового приміщення з моменту укладання

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача - не зявився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 26.05.2010р. на 08.06.2010р., з 08.06.2010р. на 06.07.2010р. з оголошенням перерви до 20.07.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1, м. Маріуполь (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (далі Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу №1146 від 06.02.2008р. вбудованого нежитлового приміщення літ. А/п, приміщення № 54, кімнати 1-5, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 88,6 кв.м., з моменту укладання.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на істотну зміну обставин у вигляді обізнаності після укладання спірного договору про розташування у придбаних приміщеннях Акціонерного товариства „Індустріально-Експортний банк”, що перешкоджає використанню приміщення за цільовим призначенням та неповідомлення Відповідачем під час укладання спірного договору про перебування нежитлового приміщення у користуванні третіх осіб.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 652, 659 Цивільного кодексу України, ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна”, ст. 188 Господарського кодексу України.

Клопотанням, наданим 19.07.2010р. (а.с.49), Позивач просив суд витребувати у КП „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” довідку відносно реєстрації права власності на нежитлове приміщення - обєкт продажу за спірним договором.

Відповідач через канцелярію суду 09.06.2010р. надав лист від 07.08.2010р. №04-025 (а.с.25), яким повідомив про те, що на момент укладання спірного договору власником приміщення була Маріупольська міська рада і Управління міського майна Маріупольської міської ради на має відомостей про наявність інших власників цього майна.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.27-37), а у клопотанні від 19.07.2010р. (а.с.48) висловлено прохання розглянути справи без участі свого представника.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представників належним чином повідомлених сторін у судове засідання після оголошеної перерви та ненадання Позивачем витребуваних судом документів у світлі приписів ст.ст.4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає вирішенню справи та не може впливати на гарантоване ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., право Відповідача на розгляд спору у продовж розумного строку.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

06.02.2008р. між Відповідачем (Продавець) та Позивачем (Покупець) укладений та засвідчений нотаріально та посвідчений у Державному реєстрі правочинів (а.с.12) договір купівлі-продажу № 1146 нежитлового приміщення (а.с.а.с. 7-11), згідно п.1.1 якого Продавець зобовязався передати у власність Покупця вбудоване нежитлове приміщення літ. А/п, приміщення №54, кімнати 1-5, загальною площею 88,6кв.м., в цілому, розташоване за адресою: 87515, АДРЕСА_1 на земельній ділянці Маріупольської міської ради.

Як вказано в договорів, відповідне нежитлове приміщення дійсно належить територіальній громаді м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Маріупольською міської радою 06.12.2007р. та зареєстрованого в реєстрі праві власності на нерухоме майно за реєстраційним №21323478, що підтверджується змістом такого свідоцтва (а.с.37), наданого Відповідачем на вимогу суду.

Момент переходу права власності до Покупця положеннями договору визначений нотаріальним посвідченням, державною реєстрацією та повною сплатою вартості обєкту приватизації.

Відповідно до умов п.п. 3.1., 3.2. спірного договору передача обєкту приватизації здійснюється Продавцем Покупцю в 3-денний термін після повної сплати вартості обєкту приватизації і посвідчується актом приймання-передачі, який був складений сторонами 07.02.2010р. (а.с.32)

Як вбачається з представлених документів, до укладання означеного спірного договору, обєкт відчуження орендувався Позивачем у Відповідача на підставі договору №951-Ж на довгострокову оренду нежитлового приміщення від 03.12.2007р. (а.с.а.с.14-18), щодо якого наказом Відповідача від 11.02.2008р. №55 (а.с.34) вказувалося про необхідність розірвання у звязку із придбанням обєкту оренди Орендарем на підставі спірного договору купівлі-продажу.

Посилаючись на істотну зміну обставин у вигляді розміщення в придбаному за спірним договором купівлі-продажу приміщення іншої особи Акціонерного товариства „Індустріально-експортний банк”, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач свою позицію по суті розглядуваного спору виклав у листі від 07.08.2010р. №04-025 (а.с.25)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядуваний позов таким, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи та змісту позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу з мотивів істотної зміни обставин.

Враховуючи характер правовідносин між учасниками договору (приватизація комунального майна), останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законами України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, та умовами договору купівлі-продажу №1146 від 06.02.2008р. вбудованого нежитлового приміщення літ. А/п, приміщення № 54, кімнати 1-5, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до загального правила, встановленого ч. 1 ст.188 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Із змісту спірного договору не вбачається встановлення права сторони в односторонньому порядку розривати договір, що у сукупністю з відсутністю спеціальних приписів законодавства про протилежне, зумовлює висновок суду про неможливість одностороннього розірвання спірного договору, що однак, не виключає можливості за наявністю відповідних підстав ініціювати розірвання спірного договору у судовому порядку згідно п. 11.3. спірного договору.

Приймаючи до уваги приписи ч. 2 ст. 19 та п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, згідно яких здійснення судом повноважень із надання судового захисту можливо виключно в межах, встановлених законом, суд враховує, що згідно приписів ст.ст.651 та 652 Цивільного кодексу України розірвання судом договору може бути зумовлена або істотним порушенням його умов, або істотною зміною обставин.

Виходячи із наведеного Позивачем нормативного обґрунтування заявлених вимог та підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній вимагає розірвання спірного договору саме у завязку із істотною зміною обставин.

Водночас, за змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту (у тому числі і розірвання договору) є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відповідно до ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання. При цьому, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали його на інших умовах.

Частина 2 зазначеної статті визначає, що якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, його може бути розірвано за рішенням суду з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, на вимогу заінтересованої сторони за наявністю одночасно таких умов: в моменту укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Оскільки Позивач є стороною спірного договору, остільки він в силу означеного статусу управнений ініціювати його розірвання у судовому порядку, проте задля задоволення його вимог повинно мати місце порушення його прав (інтересів) як сторони за договором з боку Відповідача. Суд наголошує, що сама по собі істотна зміна обставин (у разі її наявності) не вказує на вчення порушення з боку Відповідача, адже така зміна за визначенням не повязана із волею та діями сторін.

Сукупний аналіз вказаних вище загальних положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України із спеціальними правилами застосовуваної ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що порушенням з боку Відповідача як підстави для розірвання договору у судовому порядку у звязку із істотною зміною обставин виступатиме саме його непогодження (ухилення) від запропонованого іншою стороною розірвання договору та збереження у такий спосіб поточних умов правовідносин, які у змінених обставинах призводять до суттєвого порушення первісного балансу взаємних майновий інтересів. Дійсно, ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України безпосередньо визначає, що за рішенням суду договір може бути розірваний лише у разі недосягнення згоди про це між сторонами, отже у відповідності до вимог та ст.188 Господарського кодексу України звернення до суду із розглядуваним спором до отримання відмови Продавця чи його ухилення від припинення договірних правовідносин, запропонованого Покупцем, вбачається передчасним, оскільки в іншому випадку не має місця факту порушення саме з боку Продавця через його дії (бездіяльність).

Крім того, суд вваж за необхідне наголосити на безпідставності застосування приписів ст. 652 Цивільного кодексу України і з тих міркувань, що істотна зміна обставин є хронологічно пізнішою моменту укладання договору, тоді як посилання в позовній заяві на те, що нежитлове приміщення знаходилося у користуванні у іншої особи на момент укладання спірного договору, унеможливлюють кваліфікацією цієї ситуації як зміна порівняно із умовами, що існували на момент укладання договору.

В свою чергу, посилання на таке користування з боку сторонньою особи також не створює підстав для задоволення розглядуваного позову і в контексті ст. 659 Цивільного кодексу України, оскільки не тільки підтверджено жодними доказами з боку Заявника позову всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, але й спростовується наявними у справі документами.

Так, як було встановлено судом, до укладання спірного договору приміщення перебували у користуванні та володіння Позивача на підставі договору оренди, припинення якого було зумовлено саме набуттям права власності на обєкт оренди, а не передачею цього майна (його окремої частини) іншій особі. В свою чергу, на виконання спірного договору між сторонами був підписаний акт приймання-передачі обєкту продажу, який є належним доказом у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України набуття у фактичне володіння відповідним майном та не містить жодних застережень з боку Позивача відносно перебування у придбаному приміщенні сторонніх осіб. Суд також враховує заперечення Відповідача відносно наявності прав інших осіб на обєкт продажу.

Наразі, здобувши у встановленому порядку право власності на нежитлові приміщення Позивач цілком управнений самостійно вирішувати питання про захист означеного права в порядку ст.ст. 391, 392 Цивільного кодексу України щодо будь-яких осіб, яки вчиняють порушення такого права, і можливість реалізація такого захисту не перебуває у залежності від необхідності розірвання договору.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог через їх юридичну неспроможність та доказову недоведеність.

Відмова у задоволенні клопотання Позивача про витребування відомостей у КП „БТІ м. Маріуполя” відносно реєстрації права власності на обєкт продажу за спірним договором зумовлена тим, що за змістом ст. 38 Господарського процесуального кодексу України заявником клопотання не доведено існування перешкод в отриманні таких доказів до клопотання навіть не було додано доказів спроб Позивач отримати такі документи та відмову КП „БТІ у їх наданні.

В свою чергу, оскільки доказів визнання недійсним спірного договору до матеріалів справи не надано, так само як і будь-яких доказів припинення права власності Позивача на відповідний обєкт нерухомості в порядку ст. 346 Цивільного кодексу України, остільки суд в контексті приписів ст. 28 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відносно надання відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно у вигляді витягу за заявою, зокрема, власника взагалі критичної оцінює згадане клопотання Позивача.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) про розірвання договору купівлі-продажу №1146 від 06.02.2008р. нежитлового приміщення з моменту укладання

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 20.07.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Попков Д.О.