Рішення № 10589271, 12.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/25312.07.10 За позовомПриватного підприємства «Лавр і Со» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Сталікс»

простягнення 26526,41 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Червоний Є.А. –представник за довіреністю від 02.06.2010 року;

від відповідача:не з’явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Приватне підприємство «Лавр і Со»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталікс»про стягнення 26526,41 грн.

          Позивач вказує, згідно з рахунком-фактурою № ФФ 2471 відповідач передав у власність позивача, а позивач прийняв товар на суму 8372,59 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв’язку з бажанням в подальшому укласти з відповідачем договір в якості плати за товар перерахував на поточний рахунок останнього грошові кошти в сумі 34899,00 грн. У зв’язку з тим, що подальше співробітництво між сторонами не відбулося, посилаючись на статтю 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 26526,41 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 12.07.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 12.07.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 22.06.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 12.07.2010 року не з’явився, витребувані ухвалою суду від 22.06.2010 року докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1046964 7.

          Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          20.10.2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталікс»(надалі –відповідач) виставило до оплати Приватному підприємству «Лавр і Со»(надалі –позивач) рахунок-фактуру № ФФ 2471 на суму 8372,59 грн.

          Даним рахунком відповідач адресував позивачу пропозицію поставити на користь останнього продукцію виробничо-технічного призначення.

          Згідно з наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 88 в день виставлення рахунку позивач перерахував на поточний рахунок відповідача 34899,00 грн.

          Зазначену дію позивач пов’язав з бажанням в подальшому укласти з відповідачем договір на суму надлишково перерахованих грошових коштів.

          Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

          Частина 1 статті 181 ГК України визначає, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

          Закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення договорів поставки даного виду. Тому, суд вважає, що з моменту оплати позивачем рахунку, виставленого відповідачем, між сторонами виникли відносини за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

          Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          З наданого суду акта звірки розрахунків від 11.03.2010 року вбачається, що на виконання досягнутої домовленості відповідач передав у власність позивача, а позивач прийняв товар на суму 8372,59 грн.

          Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача кошти, зайво внесені на його рахунок у зв’язку з намірами позивача продовжити співробітництво.

          Частина 1 статті 173 ГК України встановлює, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Абзац 5 частини 1 статті 144 ГК України передбачає, що підставами виникнення майнових прав та обов’язків суб’єкта господарювання є, зокрема, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав.

          Згідно з частиною 2 статті 173 ГК України основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання.

          Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Зобов’язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів недоговірних зобов’язань, які регулюються положеннями глави 83 ЦК України. Змістом даних зобов’язань є обов’язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке же зобов’язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (частина перша статті 1214 ЦК України).

          Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що обов’язковою умовою, з якою законодавець пов’язує виникнення даного виду зобов’язань, є відсутність правової підстави – юридичного факту –для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Причому обов’язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

          З огляду на вказане, враховуючи, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо поставки товару на суму 8372,59 грн., грошові кошти в сумі 26526,41 грн. (34899,00 грн. –8372,59 грн.) відповідач набув без достатньої правової підстави.

          Згідно з частиною 2 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

          Відповідно до частини 1 статті 1213 ЦК України набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

          Вимогу позивача повернути безпідставно набуті грошові кошти відповідач залишив без задоволення.

          Частина 1 статті 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Належних доказів, які б підтверджували повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів у сумі 26526,41 грн. чи поставки на користь позивача товару на вказану суму, відповідач не надав. Згідно з поданою позивачем довідкою обслуговуючого банку № 349 від 09.07.2010 року в період з 20.10.2009 року по 08.07.2010 року грошові кошти від відповідача на поточний рахунок позивача не надходили.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 26526,41 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись статтями 173, 175, 193 ГК України, статтями 1212, 1213 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталікс» (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 28; ідентифікаційний код 35945476) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Приватного підприємства «Лавр і Со» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 42-Г; ідентифікаційний код 22907060) грошові кошти у розмірі 26526 (двадцять шість тисяч п’ятсот двадцять шість) грн. 41 коп., 265 (двісті шістдесят п’ять) грн. 26 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –21.07.2010 року.