Рішення № 10589202, 07.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/17307.07.10 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Мій дім” До                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Метро Кеш енд Кері Україна”

Про                               стягнення 251285,05 грн.

                                                                                 Суддя Удалова О. Г.

Представники сторін:

від позивача           Мардан О.О. (за дов.)

від відповідача          Дишлюк Т.І. (за дов.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Мій дім” з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Метро Кеш енд Кері Україна” про стягнення 231285,05 грн., з яких 208060,31 грн. становить сума заборгованості за поставлений за договором поставки товарів та надання послуг № 22074 від 01.01.2008 року, але неоплачений товар, 17971,94 грн. – сума збитків від інфляції, 5252,80 грн. –три проценти річних. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у тому числі витрати на послуги адвоката в сумі 20000 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем обов’язків за договором поставки товарів та надання послуг №22074 від 01.01.2008 року.

Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Зокрема, відповідач посилається на те, що:

- за згодою сторін 16.03.2010 року спірний договір припинив свою дію, в той час як позивач продовжував постачати відповідачу товар;

- п. 4.5 спірного договору передбачено, що у випадку його розірвання кінцевий розрахунок між сторонами має бути проведений протягом 10 днів після дати підписання кінцевого акту звірки розрахунків, враховуючи, що станом на час розгляду справи в суді такого акту підписано не було, обов’язок відповідача по оплаті спірного товару ще не наступив;

- позивачем не виконані належним чином взяті на себе за вказаним договором зобов’язання, зокрема, не надані товаросупровідні документи щодо деяких поставок (видаткові накладні № ТМД03665 від 30.07.2008 року, № ТМД03180 від 02.08.2008 року), існує незакрите замовлення, за яким позивач не надав необхідних документів (№ 318107 від 19.11.2008 року), та не закрите повернення товару за накладною № 3313 від 26.06.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 року порушено провадження по справі.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва, за заявою сторін ухвалою суду від 23.06.2010 року продовжено строк вирішення спору.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01.01.2008 року позивач та відповідач уклали договір поставки товарів та надання послуг № 22074 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач постачає та передає у власність відповідача, а відповідач приймає та оплачує товари згідно з замовленнями відповідача та товаросупровідною документацією, які є невід’ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору відповідач зобов’язаний поставляти товари за цінами, зазначеними у специфікації/прас-листі, затвердженому сторонами, до якого застосовується Додаток № 1 пункт. 1.2 Ціна поставленого товару міститься у товарних накладних, які надаються відповідачем позивачу до головного офісу для здійснення оплати, та складаються на підставі кількості поставленого товару, яка зазначена у транспортній накладній з відповідними можливими виправленнями, згідно з актами розбіжностей

Сторонами було підписано специфікацію/прас-лист (Додаток № 3 до Договору), якою сторони погодили асортимент товару, який постачається на умовах Договору та його вартість.

Під час дії Договору позивачем відповідачу постачався товар, що сторонами не заперечується та підтверджується доданими до матеріалів справи копіями видаткових та транспортних накладних.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що він укладений строком до 31.12.2008 року. Строк дії Договору автоматично продовжується у випадку, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір змінити його чи припинити його дію.

Як слідує з матеріалів справи, вказаних дій сторонами здійснено не було.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що сторони можуть розірвати Договір, повідомивши іншу сторону за 1 місяць до передбачуваного розірвання.

Листом № 17 від 11.02.2009 року позивач просив відповідача вважати Договір таким, що закінчує свою дію з 01.03.2009 року.

На вказаний лист відповідач відповів листом № 966 від 03.03.2009 року, в якому зазначив, що зважаючи на одержання листа позивача № 17 від 11.02.2009 року 16.02.2009 року, датою розірвання Договору відповідач буде вважати 16.03.2009 року.

Частинами 2, 3 ст. 188 ГК України встановлено, що:

- сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2);

- сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3).

Отже, сторони у встановленому чинним законодавством та Договором порядку дійшли згоди про розірвання Договору з 16.03.2009 року.

Проте, як слідує з наявних у матеріалах справи доказів, а саме: видаткових та транспортних накладних, а також акту перевірки розрахунків, який доданий позивачем до позовної заяви, позивач здійснював постачання товару до кінця жовтня 2009 року. При чому з вищезазначених документів слідує, що товар позивачем постачався саме за умовами Договору, що відповідачем не заперечувалося.

У письмових поясненнях позивач зазначає, що вказані поставки товару ним були здійснені на виконання замовлень відповідача, які позивач отримав до 16.03.2009 року (дати розірвання Договору).

Оскільки у видаткових та транспортних накладних, товар за якими постачався після дати розірвання Договору, міститься посилання саме на Договір, як на підставу для постачання товару, з чим відповідач погодився підписавши їх, суд дійшов висновку, про обґрунтованість посилань позивача на те, що він, постачаючи товар після розірвання Договору, виконував замовлення відповідача, які останній надав до розірвання останнього.

Відповідно до п. 3.2 Договору відповідач здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок відповідача, зазначений у ст. 10 Договору протягом терміну платежу, зазначеного у п. 1.1 Додатку № 1. Відповідач має право затримати оплату за товари, якщо товарні накладні чи податкові накладні не відповідають вимогам, передбаченим законодавством, цим договором, інструкціям відповідача, або містять помилки, розбіжності, доки помилки чи розбіжності у відповідних документах не буде виправлено. Відповідач зобов’язаний попередити позивача про недоліки у одержаних товарних накладних та податкових накладних протягом 3-х робочих днів з дня їх отримання по телефону та додатково по факсу чи електронній пошті. Товарні накладні без номеру замовлення та вхідного складського номеру будуть відсилатися назад та не будуть оплачуватися відповідачем.

Проте, пунктом 4.5 Договору визначено, що у випадку розірвання Договору, або подання будь-якою стороною повідомлення про розірвання Договору, сторони протягом не більше 30 днів здійснять перевірку розрахунків, залік зустрічних вимог та підписання акту звірки взаємних розрахунків. Відповідач має право зупинити платежі позивачу на цей строк. Остаточні розрахунки між позивачем та відповідачем мають бути завершені протягом 10 днів після дати підписання кінцевого акту звірки взаємних розрахунків.

Як слідує з доданого позивачем до позовної заяви акту перевірки розрахунків, який складений 02.04.2010 року, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.03.2010 року становить 208060,31 грн.

Отже, підписанням вказаного акту сторони погодили, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за умовами Договору товар становить 208060,31 грн.

Враховуючи встановлений п. 4.5 Договору десятиденний строк проведення остаточних розрахунків за Договором та той факт, що датою складення акту є 02.04.2010 року, відповідач мав сплатити спірну суму позивачу до 12.04.2010 року включно, чого здійснено не було.

При цьому посилання відповідача на те, що позивачем не виконані всі взяті на себе за Договором зобов’язання, зокрема, не надані товаросупровідні документи щодо деяких поставок (видаткові накладні № ТМД03665 від 30.07.2008 року, № ТМД03180 від 02.08.2008 року), існує незакрите замовлення, за яким позивач не надав необхідних документів (№ 318107 від 19.11.2008 року), та не закрите повернення товару по накладній № 3313 від 26.06.2009 року, судом до уваги не беруться, оскільки відповідач, підписавши вказаний акт, погодився з фактом наявності заборгованості за Договором в сумі 208060,31 грн.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 208060,31 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, відтак позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в сумі 208060,31 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 17971,94 грн. збитків від інфляції та 5252,80 грн. трьох процентів річних, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) є порушенням зобов’язання.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що він здійснював будь-які дії, спрямовані на перерахування позивачу на виконання умов Договору коштів в оплату отриманого товару (виписки з банківського рахунку, платіжні доручення, письмові звернення до позивача тощо).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує з виконаного позивачем розрахунку трьох процентів річних та збитків від інфляції, вказані санкції ним нараховуються за період з березня 2009 року по березень 2010 року.

Проте, як встановлено вище, обв’язок відповідача перерахувати позивачу спірні кошти є простроченим лише з 13.04.2010 року.

За таких обставин, враховуючи, що у період нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції, обов’язок відповідача перерахувати позивачу спірну суму ще не настав (відсутнє прострочення), що унеможливлює стягнення санкцій за його невиконання, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 17971,94 грн. збитків від інфляції та 5252,80 грн. трьох процентів річних, задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 20000 грн., слід зазначити наступне.

Позивач вимагає стягнути з відповідача зазначені 20000 грн., вважаючи ці витрати судовими витратами на послуги адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, на які розповсюджуються правила ст. 49 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про адвокатуру” адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України “Про адвокатуру” адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

На підтвердження факту отримання вказаних послуг позивачем до матеріалів справи долучено копії угоди на ведення справ в суді (господарського суді) № 14/04-10 від 14.04.2010 року та додаткової угоди № 1 до неї, укладених між позивачем та фізичною-особою підприємцем, адвокатом Романенко О. А. Вказані угода та додаткова угода посвідчені печаткою адвоката Романенко О.А.

З огляду на зазначені документальні докази, суддів вважає, що Адвокат Романенко О. А. входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України.

На виконання умов вказаної угоди позивач перерахував Романенко О.А. 20000 грн. (платіжне доручення № 8 від 27.05.2010 року).

Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача на підставі довіреності від 28.05.2009 року, виданої позивачем, брала гр. Романенко О.А.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується факт понесення позивачем витрат на послуги адвоката в сумі 20000 грн., які відповідно до приписів ст.ст. 44, 49 ГПК України відносяться до судових витрат і, з огляду на прийняте судом рішення, підлягають стягненню з відповідача в пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 17991,68 грн.

При цьому, враховуючи, що в даному випадку позивачем сплачено державне мито за вимоги про стягнення витрат на послуги адвоката, які відносяться до складу судових витрат, а чинним законодавством не передбачено сплату державного мита з судових витрат, до яких відносяться витрати на послуги адвоката, сплачене позивачем державне мито за вказану вимогу підлягає поверненню як зайво сплачене.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Метро Кеш енд Кері Україна” (02140, м. Київ, проспект Петра Григоренка, 43, код 32049199, р/р 2600615032 у ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 300335, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Мій дім” (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Грушевського, 15, код 34627932, р/р 26043019201 в АТ „Банк Богуслав” м. Києва, МФО 380322) основний борг в сумі 208060 (двісті вісім тисяч шістдесят) грн. 31 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2080 (дві тисячі вісімдесят) грн. 60 коп., 212 (двісті дванадцять) грн. 30 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 17991 (сімнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто одну) грн. 68 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Мій дім” (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Грушевського, 15, код 34627932, р/р 26043019201 в АТ „Банк Богуслав” м. Києва, МФО 380322) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 200 (двісті) грн., перераховане платіжним дорученням № 5 від 22 квітня 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Суддя                                                                                 О.Г. Удалова

Рішення підписано 22.07.2010 р.