Ухвала суду № 10584587, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р. м. КиївК-18610/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: Мезінов О.Г.

відповідача: Шилов А.К.

прокуратури:неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Господарського суду Миколаївської області від 12 березня 2007 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2007 року

у справі № 7/668/06 (22а-112/2007)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 12 березня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві податкові повідомлення рішення: № 00000536/0 від 17 листопада 2006 року повністю; № 00000636/0 від 17 листопада 2006 року повністю; № 00000736/0 від 17 листопада 2006 року повністю; № 00000836/0 від 17 листопада 2006 року - в частині визначення податкового зобовязання в сумі 15445 грн. 88 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 30891 грн. 76 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2007 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги позивача задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення: № 00000536/0 від 17 листопада 2006 року повністю; №00000636/0 від 17 листопада 2006 року повністю; № 00000736/0 від 17 листопада 2006 року повністю; № 00000836/0 від 17 листопада 2006 року - в частині визначення податкового зобовязання в сумі 15445 грн. 88 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 30891 грн. 76 коп.; № 00001036/0 від 17 листопада 2006 року - повністю.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, в звязку з чим просив змінити постанову Господарського суду Миколаївської області від 12 березня 2007 року в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2006 року №№ 00000536/0, 00000636/0, 00000736/0, 000000836/0 та скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2007 року у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт № 44/36-000/33133003 від 13 листопада 2006 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема, Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість»та Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі Акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 00000536/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 12048551 та 12048551 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 00000636/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 661274 грн. та 661274 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 00000736/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 17777078 грн. 02 коп. та визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 2317177 грн. та 1158588 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 00000836/0, яким визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 16686,55 грн. та 33373 грн. 10 коп. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 00001036/0, яким визначено податкового зобовязання з земельного податку в сумі 18306 грн. 80 коп. та 9153 грн. 40 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Що стосується порушення позивачем податкового зобовязання з земельного податку, то колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту Акта вбачається, що позивач безпідставно занизив земельний податок внаслідок виключення із оподаткування земельних ділянок, наданих в користування позивачу згідно з державним Актом постійного землекористування від 02 червня 1998 року (серія МК № 11041). Виключення із оподаткування здійснено позивачем внаслідок продажу обєктів та споруд, розташованих на земельних ділянках за адресою: вул. Айвазовського, 5 а, площею 814 кв. м, вул. Нікольська, 52, площа 971 кв. м, вул. Самойловича, 32, площа 12636, 6 кв. м., від права постійного користування якими позивач відмовився на підставі статті 142 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 2 Закону України № 2535-XII від 03 липня 1992 року «Про плату за землю»(далі Закон України № 2535-XII від 03 липня 1992 року) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно зі статтею 13 Закону України № 2535-XII від 03 липня 1992 року підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 142 Земельного кодексу України, визначено наступний порядок відмови від права користування земельною ділянкою, а саме подання заяви землекористувачем на імя власника земельної ділянки про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою; прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ділянкою; повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного землекористування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано судам попередніх інстанцій рішення про припинення права постійного користування вищезгаданими земельними ділянками.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відповідачем було правомірно донараховано позивачу податкові зобовязання з земельного податку на суму 27 460 грн. 20 коп.

Що стосується правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з липня 2004 року по червень 2006 року, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Зі змісту Акта вбачається, що громадяни, які отримали грошові кошти для поїздки за кордон на загальну суму 98810 грн. 41 коп., не перебувають у трудових відносинах з позивачем, тобто останній не є працедавцем для зазначених осіб. А відтак, відповідач дійшов висновку, що отримані зазначеними особами кошти на загальну суму 98810,41 грн. не є додатковими благами.

Такого ж висновку відповідач дійшов щодо оподаткування суми у розмірі 15328 грн. 18 коп.

Згідно з пунктом 1.1 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Абзацом 1 пункту 1.15 статті 1 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі - Закон України № 889-IV від 22 травня 2003 року) визначено, що податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не доведено того, що позивач був податковим агентом щодо платників податків стосовно вищезазначеної суми.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що отримані фізичними особами суми не є ані заробітною платою, ані іншими виплатами (винагородами), нарахованими відповідно до трудових чи цивільно-правових договорів.

А відтак, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо недоведеності порушення позивачем приписів підпункту 4.3.5 пункту 4.3, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, пункту 8.1 статті 8, статті 16, підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року.

Що стосується порушення позивачем приписів підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року), що виразилось у заниженні податку на прибуток всього на 12048551 грн., у т.ч. за 2004 рік у сумі 22708 грн. (у т.ч. III кварталі 2004 року 22708 грн.), за 2005 рік усього на суму 7525988 грн., за півріччя 2006 року у сумі 4499859 грн., судова колегія зазначає таке.

Зі змісту Акта вбачається, що позивачем в порушення приписів Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до валового доходу за 2005 рік І півріччя 2006 року віднесено реалізацію глинозему товариства з обмеженою відповідальністю Сервісний центр «Металург»(далі - ТОВ СЦ «Металург») за цінами, що нижче за звичайні. І це в подальшому призвело до заниження валових доходів від продажу товарів (робіт, послуг) за 2005 рік на суму 30103953 грн., за І півріччя 2006 року на 17999437 грн.

Підставою для такого висновку відповідач назвав те, що позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Алюміній України»та товариство з обмеженою відповідальністю Сервісний центр «Металург»є повязаними особами, а в силу приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Однак, як вбачається з інформації, викладеної у листі позивача від 13 листопада 2006 року № 64/101-04, в період з 01 жовтня 2004 року по І півріччя 2006 року у позивача та ТОВ СЦ «Металург» не було спільних засновників, що не було спростовано відповідачем під час судового розгляду.

У звязку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності посилання відповідача на необхідність застосування в даному випадку звичайних цін.

Крім того, перевіркою встановлено завищення валових витрат на 90831 грн. у звязку з порушенням підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Дане порушення повязане із продажем позивачем нежитлової будівлі картинг-клубу на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2004 року №106525 (серія ВВК ТОВ «МГЗ») за ціною 117240 грн., в т.ч. податок на додану вартість у сумі 19540 грн., що на думку податкового органу суперечить приписам підпункту 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, а саме в частині продажу товару за ціною нижчою за звичайні.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

В матеріалах справи міститься витяг з газети «Бізнес»№ 41 (560) від 13 жовтня 2003 року, в якому розміщено оголошення про продаж будинку картинг-клубу вартістю 22000 доларів США. Відповідно до довідки офіційного курсу валют НБУ станом на 14 липня 2004 року (дата укладення договору купівлі-продажу №106525 серія ВВК ТОВ «МГЗ») курс долара США становив 5,3185, тобто ціна продажу за оголошенням становила 117007 грн., а за згаданим договором продаж нежитлової будівлі картинг-клубу було здійснено за 117240 грн.

Тобто, наявними в матеріалах справи доказами доведено, що продаж нежитлової будівлі картинг-клубу здійснено за звичайною ціною, визначеною сторонами за договором.

Підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

А відтак, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача щодо заниження податку на прибуток в сумі 22708 грн. є необґрунтованими та безпідставними.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість усього на суму 661274 грн., в тому числі по періодах : липень 2004 року 103 грн., березень 2005 року 661171 грн., суд касаційної інстанції зазначає таке.

Зі змісту Акта вбачається, що позивачем не включено до складу податкового зобовязання суму податку на додану вартість у розмірі 9638845 грн., в тому числі:

у липні 2004 року на 1816611 грн. операція продажу картинг-клубу;

у період з січня 2005 року по червень 2006 року на 9620679 грн., з яких 661171 грн. заниження податкового зобовязання в березні 2005 року.

Відповідач посилався на те, що зазначені порушення повязані з тим, що у періоди з січня по грудень 2005 року та з березня по червень 2006 року позивачем частково включено до складу податкового зобовязання суму податку на додану вартість, що відповідала сумі реалізації глинозему за цінами нижчими за звичайні ТОВ СЦ «Металург», яке, на думку відповідача, разом із позивачем є повязаними особами.

Проте, судом першої інстанції встановлено, що в період з 01 жовтня 2004 року по І півріччя 2006 року у позивача та ТОВ СЦ «Металург»не було спільних засновників, а відтак, вони не були повязаними особами.

У звязку з чим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначення відповідачем бази оподаткування, виходячи з ціни не нижчої за звичайні ціни, є безпідставним, а відтак і визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість було необґрунтованим.

Даний висновок стосується також необґрунтованого зменшення податковим органом (за наслідками перевірки) суми бюджетного відшкодування в розмірі 2299114 грн. (за операціями з реалізації глинозему) та 18063 грн. (за операціями з продажу картинг-клубу).

Що стосується зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 15459901 грн. 02 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що серед кола постачальників природного газу позивачу в третій та четвертій ланці встановлено підприємства, які мають ознаки «фіктивності», у звязку з чим неможливо встановити фактичну сплату та надходження податку на додану вартість до бюджету, що призвело до завищення позивачем заявлених сум податку на додану вартість до бюджетного відшкодування в розмірі 15459901 грн. 02 коп.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач сплатив продавцю податок на додану вартість за ставкою 20% при придбанні природного газу, операції з ввезення якого на митну територію України були звільнені від сплати цього податку та з продажу якого підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою.

Відповідно до статті 8 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»у 2006 році: операції з ввезення природного газу на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, звільняються від обкладання податком на додану вартість, а операції з продажу такого газу, крім операцій з його продажу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Отже, законодавством не дозволяється оподатковувати за ставкою 20% операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України і звільненого від обкладання податку на додану вартість при ввезенні. Дане правило стосується як першого продавця, так і останнього.

У пункті 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1729 «Про забезпечення споживачів природним газом»(у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2006 року № 244), зокрема встановлено, що в 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення податком на додану вартість, реалізується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло", а також суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку), за наявності: договорів на таке придбання із зазначенням, кому належить поставлений газ; договорів на власну поставку такого газу з обов'язковим зазначенням, кому належить поставлений газ та індивідуального податкового номера споживача платника податку на додану вартість; вантажосупровідних документів (товаротранспортних і податкових накладних, актів приймання-передачі), в яких обов'язково зазначається кому належить поставлений газ, суб'єкт господарювання та його індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. З аналізу пункту 6.1 статті 6 Закону № 168/97-ВР випливає, що не відносяться до обєктів оподаткування операції, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка ПДВ.

Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено, який саме газ було реалізовано позивачу, то рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 00000736/0 від 17 листопада 2006 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 15459901 грн. 02 коп. підлягають скасуванню, а матеріали справи у цій частині слід направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2007 року скасувати повністю, постанову господарського суду Миколаївської області від 12 березня 2007 року скасувати в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 00000736/0 від 17 листопада 2006 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 15459901 грн. 02 коп., а матеріали справи у цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову господарського суду Миколаївської області від 12 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.