Ухвала суду № 10567056, 24.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2010 р. м. КиївК-19357/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача: Ясніцька Т.С., Бондаренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року

у справі № 1/90 (22-а-14064/08)

за позовомДочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2007 року Дочірня компанія «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 61817637 грн. 12 коп. основного платежу та 30908818 грн. 60 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 92726455 грн. 72 коп. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 4395620 грн. основного платежу та 4336768 грн. штрафних санкцій, на загальну суму 8732388 грн. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0001234120/3 від 18 вересня 2007 року. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000814120/3 від 18 вересня 2007 року. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000824120/3 від 18 вересня 2007 року. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01 січня 2005 року по 01 жовтня 2006 року, за результатами якої складено Акт № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року (далі - Акт).

Зі змісту Акта вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

підпунктів 3.2.1, 3.2.5 пункту 3.2 статті 3, пункту 4.2, підпункту 4.5.1 пункту 4.5, пункту 4.9 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпунктів 7.2.1, 7.2.6, пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року), що призвело до заниження позивачем чистої суми податкових зобовязань з податку на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 61820635 грн., в тому числі по періодах: січень 2005 року 18939 грн.; лютий 2005 року 286337 грн., березень 2005 року 85264 грн.; квітень 2005 року 2462 грн.; травень 2005 року 7775833 грн.; липень 2005 року 833 грн.; серпень 2005 року 2957221 грн.; листопад 2005 року 49975 грн.; грудень 2005 року 8273 грн.; січень 2006 року 9588 грн.; лютий 2006 року 7052 грн.; березень 2006 року 1935 грн.; квітень 2006 року 491174 грн.; червень 2006 року 50125547 грн.; серпень 2006 року - 202 грн.

абзацу 5 пункту 2 «Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово господарської діяльності у 2006 році», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 678, що призвело до заниження частини прибутку (доходу), що відраховується до загального фонду державного бюджету за 9 місяців 2006 року на загальну суму 2541100 грн., в тому числі: за перше півріччя 2006 року 2027150 грн.; за 9 місяців 2006 року - 2545100 грн.;

підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року), а саме несплата авансового внеску з податку па прибуток у сумі 2483050 грн. у першому півріччі 2005 року при виплаті частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету (дивідендів);

пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.1, 4.1,6 пункту 4.1 статті 4; підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.5, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.10 пункту 5.4, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, пункту 5.9 статті 5; підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8; підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11; підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що призвело до заниження позивачем податкового зобовязання з податку на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 4421534 грн., в тому числі по періодах; І кварталі 2005 року 259054 грн.; півріччя 2005 року 330965 грн. ІІІ квартали 2005 року -1633434 грн.; рік 2005 2188316 грн.; І кварталі 2006 року 1549135 грн.; півріччя 2006 року 2230153 грн.; ІІІ кв. 2006 року 2233218 грн.

На підставі Акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2007 року:

-№ 0000504120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з частини прибутку (доходу), що підлягає відрахуванню до бюджету на суму 3 256835 грн., в т.ч. основний платіж 2545100 грн. та штрафні санкції 711735 грн.;

-№ 0000514120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з авансового внеску з податку на прибуток на суму 7449150 грн., в т.ч. основний платіж 2483050 грн. та штрафні санкції 4966100 грн.;

-№ 0000524120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 93105414,50 грн., в т.ч. основний платіж 61820685,00 грн. та штрафні санкції 31284729,50 грн.;

-№ 0000534120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 8763800 грн., в т.ч. основний платіж 4416700 грн. та штрафні санкції 4347100 грн.

Податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2007 року № 0000504120/0, №0000514120/0, № 00005241/0, № 0000534120/0 були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до відповідача, який за результатами розгляду первинної скарги прийняв рішення від 16 квітня 2007 року № 5080/10/25-019, яким частково задоволено скаргу позивача скасовано податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 09 лютого 2007 року № 00005241/0 в частині застосування штрафної санкції в розмірі 374387 грн.; у подальшому загальну суму податкового зобовязання було збільшено на 6561075 грн., в т.ч. основний платіж 4374050 грн., штрафні санкції 2187025 грн. В іншій частині оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2007 року було залишено без змін, скаргу ДК «Укртрансгаз»- без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2007 року:

-№ 0000504120/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з частини прибутку (доходу), що підлягає відрахуванню до бюджету на суму 3 256835 грн. в т.ч. основний платіж 2545100 грн. та штрафні санкції 711735 грн.;

-№ 0000514120/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з авансового внеску з податку на прибуток на суму 7449150 грн., в т.ч. основний платіж 2483050 грн. та штрафні санкції 4966100 грн.;

-№ 0000524120/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 92731027 грн. 50 коп., в т.ч. основний платіж 61820685 грн. та штрафні санкції 30 910342 грн. 50 коп.;

-№ 0000534120/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 8763800 грн., в т.ч. основний платіж 4416700 грн. та штрафні санкції 4347100 грн.;

-№ 0001234120/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з частини прибутку (доходу), що підлягає відрахуванню до бюджету на суму 6561075 грн., в т.ч. основний платіж 4374050 грн. та штрафні санкції 2187025 грн.

Крім того, Державною податковою інспекцією у м. Львові проведено виїзну планову документальну перевірку УМГ «Львівтрансгаз»Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтобаз України»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено Акт перевірки №24/23-3/25560823 від 30 січня 2007 року.

Вищезгаданою перевіркою встановлено порушення вимог статті 9 Закону України № 2285-IV від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік», пункту 4.2 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.6 статті 11 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2005 рік на суму 3 508521 грн. 56 коп., за 2006 рік на суму 2284 грн. 25 коп., а саме по періодах: липень 2005 року у розмірі 3 506374 грн. 80 коп., за грудень 2005 року у розмірі 2146 грн. 76 коп., березень 2006 року у розмірі 402 грн. 15 коп., червень 2006 року у розмірі 1614 грн., серпень 2006 року у розмірі 268 грн. 10 коп.

На підставі Акта перевірки № 24/23-3/25560823 від 30 січня 2007 року відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 лютого 2007 року:

№ 0000934120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 19023704 грн. 05 коп., в т.ч. основний платіж 10796837 грн. 26 коп. та штрафні санкції 8226866 грн. 79 коп.;

№ 0000924120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 5266208 грн. 72 коп., в т.ч. основний платіж 3510805 грн. 81 коп. та штрафні санкції 1755402 грн. 91 коп.

Податкові повідомлення-рішення від 16 лютого 2007 року № 0000934120/0, № 0000924120/0 були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Відповідачем за результатами розгляду скарги позивача податкове повідомлення-рішення № 0000934120/0 від 16 лютого 2007 року було скасовано повністю, в іншій частині скаргу залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення від № 0000924120/1 від 20 квітня 2007 року на суму 5266208 грн. 72 коп., в т.ч. основний платіж 3 510805 грн. 81 коп. та штрафні санкції 1755402 грн. 91 коп.

Також, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області було проведено виїзну планову документальну перевірку Філії «Управління «Укргазтехзвязок»Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 48/230/00154453 від 19 січня 2007 року. Цією перевіркою встановлено порушення приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, в результаті чого неправомірно включено до податкового кредиту та занижено податок на додану вартість на суму 2498 грн., в тому числі в січні 2005 року на суму -167 грн., в березні 2005 року -131 грн., в червні 2005 року 2126 грн., в серпні 2005 року 49 грн., в грудні 2005 року 25 грн.

На підставі Акта перевірки № 48/23-0/00154453 від 19 січня 2007 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2007 року № 0000824120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3747 грн., в т.ч. основний платіж 2498 грн. та штрафні санкції 1249 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків.

Відповідачем скаргу позивача було залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення від № 000824120/1 від 20 квітня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 3747 грн., в т.ч. основний платіж 2498 грн. та штрафні санкції 1249 грн.

Крім того, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Києва було проведено виїзну планову документальну перевірку філії «Дирекції з будівництва мережі автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій»(далі Філія «УкрБудАвтоГазСервіс») ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 31 березня 2006 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 604/23-06/33938891 від 28 грудня 2006 року. Даною перевіркою встановлено порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, в результаті чого занижено загальну суму податку на додану вартість у розмірі 1035 грн., в тому числі по періодах: за липень 2006 року у розмірі 252 грн., за серпень 2006 року у розмірі 712 грн., за вересень 2006 року у розмірі 71 грн.

На підставі Акта перевірки № 604/23-06/33938891 від 28 грудня 2006 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2007 року № 0000814120/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1552 грн. 50 коп., в т.ч. основний платіж 1035 грн. та штрафні санкції 517 грн. 50 коп.

Вказане податкове повідомлення рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків.

За результатами оскарження скаргу позивача було залишено без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000814120/1 від 20 квітня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1552 грн. 50 коп., в т.ч. основний платіж 1035 грн. та штрафні санкції 517 грн. 50 коп.

Позивач звернувся до Державної податкової адміністрації у м. Києві з повторною скаргою на податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2007 року №0000504120/1, № 0000514120/1, № 0000524120/1 № 0000534120/1, №0001234120/1, № 0000814120/1, № 0000824120/1, № 0000924120/1.

Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 26 червня 2007 року № 2305/10/25-114 про результати розгляду повторної скарги ДК «Укртрансгаз»від 28 квітня 2007 року, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2007 року було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Відповідачем за результатами розгляду Державною податковою адміністрацією у м. Києві повторної скарги ДК «Укртрансгаз»прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 05 липня 2007 року № 0000504120/2, №0000514120/2, № 0000524120/2, № 0000534120/2, № 0001234120/2, №0000814120/2, № 0000824120/2, № 0000924120/2, що в частині визначення позивачу сум податкових зобовязань повністю дублюють відповідні оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2007 року № 0000504120/1, №0000514120/1, № 0000524120/1, № 0000534120/1, № 0001234120/1, №0000814120/1, № 0000824120/1, № 0000924120/1.

У подальшому, позивач подав до Державної податкової адміністрації України повторну скаргу на податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05 липня 2007 року № 0000504120/2, № 0000514120/2, №0000524120/2, №0000534120/2, № 20001234120/2, № 0000814120/2, № 0000824120/2, №0000924120/2.

Рішенням Державної податкової адміністрації України від 06 вересня 2007 року № 8630/6/25-0115, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 липня 2007 року залишено без змін, а скаргу ДК «Укртрансгаз»- без задоволення.

Відповідач, за результатами розгляду Державною податковою адміністрацією України повторної скарги ДК «Укртрансгаз»прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2007 року № 0000514120/3 та від 18 вересня 2007 року № 0000504120/3, № 0000524120/3, № 0000534120/3, №0001234120/3, № 0000814120/3, № 0000824120/3, № 0000924120/3, які в частині визначення позивачу сум податкових зобовязань повністю дублюють відповідні оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 липня 2007 року №0000504120/2, № 0000514120/2, № 0000524120/2, № 0000534120/2, №0001234120/2, № 0000814120/2, № 0000824120/2, № 0000924120/2.

Зі змісту Акта вбачається, що перевіркою встановлено безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 2648261 грн. 07 коп. по операціях, які не є обєктом оподаткування, на підставі податкових накладних, виписаних з порушенням вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(Первісний кредитор) та ВАТ «Львівгаз»(Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 14/05-1413 від 01 червня 2005 року, згідно умов якого Первісний кредитор уступив Новому кредитору право вимоги до ДК «Укртрансгаз».

Додатком № 1 до Договору № 14/05-1413 від 01 червня 2005 року визначено договори, які передавались Новому кредитору, і які підтверджували право вимоги ДК «Газ України»до ДК «Укртрансгаз». Серед визначених договорів були і договори купівлі-продажу цінних паперів, укладені між ДК «Укртрансгаз»та ДК «Газ України»протягом 1999 - 2000 років.

Відповідно до умов зазначених договорів купівлі-продажу цінних паперів ДК «Укртрансгаз»виступало покупцем, а ДК «Газ України» - продавцем. Цінними паперами, які відчужувались за вказаними договорами купівлі-продажу, були векселі на суму 13266305 грн. 16 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДК «Газ України»емітентом вказаних векселів не була. Дані векселі використовувались ДК «Укртрансгаз»в господарській діяльності (були передані філіям ДК «Укртрансгаз»в рахунок погашення заборгованості перед іншими юридичними особами).

Відкрите акціонерне товариство «Львівгаз»заявами № 01-3387 та № 01-3406 від 02 червня 2005 року про припинення зобовязання зустрічними однорідними вимогами зменшило дебіторську заборгованість ДК «Укртрансгаз» на суми відповідно 30 069509 грн. 65 коп. та 66836813 грн. 61 коп. за договорами, право вимоги щодо яких було відступлено ДК «Газ України»ВАТ «Львівгаз»за названим договором про відступлення права вимоги.

30 червня 2005 року ДК «Газ України»виписала податкову накладну на користь ДК «Укртрансгаз», згідно з якою сума податку на додану вартість, сплачена ДК «Укртрансгаз», склала 2653261 грн. 03 коп.

Сума вартості векселів з урахуванням нарахованого податку на додану вартість, які були придбані ДК «Укртрансгаз», становила 15919566 грн. 19 коп.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зобовязання ДК «Укртрансгаз»по оплаті придбаних у ДК «Газ України»векселів припинились у момент зарахування взаємної заборгованості між ВАТ «Львівгаз»та ДК «Укртрансгаз», на підставі чого ДК «Газ України», керуючись підпунктами 7.2.3., 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, оформила податкові накладні на суму 15919566 грн. 19 коп., в тому числі податку на додану вартість в сумі 2653261 грн. 03 коп.

Зобовязання за даними податковими накладними були враховані у складі декларації ДК «Газ Україна»з податку на додану вартість за червень 2005 року.

Задовольняючи позов у цій частині позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у випадку, коли розрахунки за товари (у даному випадку векселі) здійснюються не грошовими коштами, а шляхом погашення взаємної заборгованості, то такі операції вважаються бартерними і підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Між тим, такі висновки судів зроблені без урахування положень абзаців 1, 3 пункту 4.8 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, за правилами яких, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є обєктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобовязання з цього податку. У звязку з цим судам слід було визначити, чи виникло у ДК «Газ Україна»право на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних. Тобто судами не було досліджено, чи впливає бартерний характер операцій з використанням векселів для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг на необхідність нарахування податкових зобов'язань у розглядуваних операціях відповідно до положень пункту 4.8 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Оскільки при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 2648261 грн. 07 коп. підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, а саме, у безпідставному віднесенні у червні 2006 року до складу податкового кредиту податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. на підставі відсутніх податкових накладних.

То, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в червні 2006 року віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 50125546 грн. 87 коп. на підставі податкових накладних, в яких зазначені покупцем та контрагентом одна і та ж особа - НАК «Нафтогаз України».

Позивач вважає, що зазначені висновки не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки податковим органом, не зважаючи на встановлений планом перевірки обовязок здійснити перевірку суцільним порядком (та, відповідно, відобразити усі вивчені факти в сукупності), при формулюванні висновку не взято до уваги те, що станом на 01 червня 2006 року позивачем за період січень травень 2006 року (з урахуванням проведених у квітні 2006 року часткових коригувань) було помилково надмірно нараховано зобовязань з податку на додану вартість на суму 82912926 грн. 64 коп., що підлягали коригуванню шляхом зменшення зобовязань з податку на додану вартість у наступних податкових періодах. У звязку з чим, позивачем при підготовці декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року було здійснено (у порядку виправлення помилок, допущених протягом січня - травня 2006 року) коригування зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 61125546 грн. 87 коп.

При цьому, коригування на суму 11000000 грн. було здійснене шляхом зменшення зобовязань з податку на додану вартість, а коригування на суму 50125546 грн. 87 коп. - шляхом збільшення податкового кредиту на зазначену суму, що в результаті, на його думку, і зменшило на цю ж суму податкові зобовязання.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що застосування зазначеної операції не призвело до зміни кінцевої суми податкових зобовязань, оскільки в обох випадках вона зменшилася на 50125546 грн. 87 коп., тобто позивач у червні 2006 року вірно використав своє право, передбачене п. 5.1 ст. 5 Закону України №2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року), відкоригувавши помилково (безпідставно) нараховані ним зобовязань на суму 82912926 грн. 64 коп., відображені в податковій декларації без надання уточнюючого розрахунку.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно погодилися з порядком коригування помилково нарахованого зобовязання з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. шляхом збільшення податкового кредиту на зазначену суму з огляду на наступне.

Відповідно до приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г»підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Пунктом 4.5 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року передбачено, якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 затверджено «Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року за № 702/10982 та узгоджений рішенням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 14 червня 2005 року №06-10/10-698 (далі Порядок).

Згідно з пунктом 1.1 Порядку подання податкової декларації з податку на додану вартість (далі - декларація) передбачено пунктом 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пунктів 5.6 та 5.8 Порядку у разі коригування податкових зобов'язань попередніх звітних періодів (заповнення рядка 8 Декларації) та коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди (заповнення рядка 16 Декларації) обов'язковим є подання додатка 1 до податкової декларації "Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість".

Коригування проводиться на підставі п. 4.5 Закону, тобто в разі зміни суми компенсації вартості поставлених товарів (послуг). Для коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту за наявності таких підстав передбачені колонки 2 - 7.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, помилково нарахувавши зобовязання з податку на додану вартість на суму 82912926 грн. 64 коп., при підготовці декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року, здійснив (в порядку виправлення помилок, допущених протягом січня-травня 2006 року) їх коригування на загальну суму 61125546,87 грн., в такому порядку:

коригування на суму 11000000 грн. було здійснене шляхом зменшення зобовязань з податку на додану вартість (сторнування помилково нарахованих зобовязань з податку на додану вартість);

коригування на суму 50125546 грн. 87 коп. було здійснене шляхом збільшення податкового кредиту на зазначену суму (що в результаті й зменшило на цю ж суму податкові зобовязання).

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставки товарів на суму 50125546 грн. 87 коп. фактично не відбулося, тобто у позивача не виникло, ані податкових зобовязань на зазначену суму, ані тим більше підстав для формування податкового кредиту.

А відтак, з урахуванням приписів Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року та Порядку судам слід було б встановити, чи правомірно позивач здійснив коригування помилково нарахованих податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. шляхом збільшення податкового кредиту.

Оскільки при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року щодо визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125 546 грн. 87 коп. підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, яке виразилося у зайво віднесеному до складу податкового кредиту в березні та листопаді 2005 року 50066 грн. 67 коп. та 46000 грн. податку на додану вартість відповідно, сплаченого у складі сум, перерахованих за отримані юридичні послуги, які надані товариством з обмеженою відповідальністю «Є.Д.»(далі ТОВ «Є.Д.»), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків. Так, в Акті зазначено про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року шляхом завищення у 2005 році валових витрат на суму вартості юридичних послуг, не повязаних із виробничою діяльністю підприємства на загальну суму 959454 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Є.Д.»(Виконавець) та ДК «Укртрансгаз»(Замовник) було укладено Генеральну угоду про надання юридичних послуг від 05 листопада 2004 року № 01/10/11-835.

За умовами угоди виконавець зобовязався надати послуги у формі консультацій і розяснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, листів, скарг та інших документів правового характеру; надання правової допомоги при вирішенні справ у судах України тощо. Всього за вказаною угодою до складу валових витрат позивачем віднесено 959454 грн. 17 коп.

Як зазначено в Акті від 26 січня 2007 року № 141/41-20/30019801, в обґрунтування висновку щодо неправомірності віднесення витрат на юридичні послуги відповідач зазначив, що у штаті позивача є юристи, та на момент перевірки позивач не мав права власності на приміщення щодо яких надавались юридичні послуги, а відтак отримані послуги не можна вважати такими, що були використані у виробничій діяльності.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 1996 року між Виробничим обєднанням завод «Арсенал» (Орендодавець) та ДП «Київтрансгаз»(Орендар) було укладено Договір на оренду нежитлового приміщення площею 1780 кв.м. строком на 25 років.

Додатком до договору визначено, що майно переходить у власність орендаря, у разі внесення орендної плати рівної вартості приміщення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта прийому-передачі нежилих приміщень Виробничим обєднанням завод «Арсенал»було передано ДП «Київтрансгаз»вищезгадане нежитлове приміщення.

Внаслідок реформування нафтогазової галузі згідно з Указом Президента України № 151/98 від 25 лютого 1998 року «Про реформування нафтогазового комплексу України»та Постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25 травня 1998 року «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтобаз України», ДК «Укртрансгаз»стала правонаступником ДП «Київтрансгаз», а отже до позивача перейшли усі права за договором оренди нежилого приміщення від 01 вересня 1996 року.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач отримав юридичні послуги від ТОВ «Є.Д.»у звязку з необхідністю захисту свого права на користування приміщенням і подальшого отримання його у власність, тобто фактично використав їх у власній господарській діяльності.

Факт надання ТОВ «Е.Д.»юридичних послуг підтверджено матеріалами справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року та підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, у звязку з чим позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту в березні та листопаді 2005 року 50066 грн. 67 коп. та 46000 грн. податку на додану вартість відповідно, сплаченого у складі сум, перерахованих за отримані юридичні послуги, та включено до валових витрат суму 959454 грн. вартості отриманих юридичних послуг.

Що стосується порушення позивачем вимоги пункту 4.9 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, що виразилося у не нарахуванні у лютому 2005 року податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 257600 грн., судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2004 року у справі № 10/271-ПД за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Донецькій області до ДК «Укртрансгаз»було розірвано контракт купівлі-продажу обєкта незавершеного будівництва гаражу-профілакторію на 50 автомобілів від 24 червня 1998 року №319, укладений між УМГ «Донбастрансгаз»ДК «Укртрансгаз»і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербіс», та зобовязано УМГ «Донбастрансгаз»ДК «Укртрансгаз»повернути зазначений обєкт незавершеного будівництва в державну власність.

24 лютого 2005 року на підставі акта приймання передачі обєкта приватизації, що повертається за рішенням суду у державну власність, обєкт незавершеного будівництва гараж-профілакторій на 50 автомобілів УМГ «Донбастрансгаз»було передано Регіональному відділенню Фонду державного майна України у Донецькій області.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, виходячи з характеру вказаної господарської операції, вбачається, що передача обєкту незавершеного будівництва органу Регіональному відділенню Фонду державного майна України у Донецькій області за рішенням суду не регулюється положеннями пункту 4.9 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, оскільки обєкти незавершеного будівництва не є основними виробничими або невиробничими фондами. У звязку з чим висновки відповідача, викладені в Акті перевірки від 26 січня 2007 року № 141/41-20/30019801 щодо заниження Філією УМГ «Донбастрансгаз»ДК «Укртрансгаз»податкового зобовязання з податку на додану вартість у лютому 2005 року на суму 257600 грн., було визнано необґрунтованими.

Проте, суд касаційної інстанції вважає такий висновок передчасним з огляду на те, що податковим законодавством визначено перелік операцій, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість або звільнені від оподаткування, однак серед них відсутні застереження, повязані із передачею обєкта незавершеного будівництва у державну власність на підставі рішення суду.

Більш того, переданий обєкт є активом підприємства, який було придбано позивачем на підставі контракту купівлі-продажу обєкта незавершеного будівництва гаражу-профілакторію на 50 автомобілів від 24 червня 1998 року № 319. Даний обєкт (актив) підлягає оприбуткуванню в податковому обліку, однак для цього судам попередніх інстанцій слід було встановити, з якою метою його було придбано, зокрема, придбавався він як основний фонд чи як товар.

Пунктом 1.17 статті 1 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року передбачено, що терміни "основні фонди" і "товари" потрібно розуміти у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.6 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року визначено, що під терміном «товари»слід розуміти матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Виходячи з аналізу вищеназваних норм матеріального права, якщо обєкт не було введено в експлуатацію, це може свідчити про те, що для підприємства даний обєкт є товаром, а не основним фондом. І в такому випадку до відносин з передачі обєкта незавершеного будівництва у власність держави слід застосувати приписи пункту 1.4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, що стосуються поставки товарів. Якщо ж зазначений обєкт є основним фондом, то до відносин з його передачі слід застосувати приписи пункту 4.9 статті 4 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Оскільки при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили правову природу названого обєкта та допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 257600 грн. підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується порушення позивачем пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що виразилося у не включені до складу оподаткованого обороту УМГ «Донбастрансгаз»у квітні 2006 року операції з передачі квартир загальною вартістю 2455870 грн., що призвело до заниження зобовязання з податку на додану вартість на суму 491174 грн. та заниження валових доходів від продажу товарів за квітень 2006 року та за І півріччя 2005 року на 2455870 грн. суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 квітня 2006 року на підставі авізо УМГ «Донбастрансгаз»передало РВУ «Донецькавтогаз»17 квартир на загальну суму 2455866 грн. 83 коп. Зазначену передачу було здійснено відповідно до листа ДК «Укртрансгаз»від 25 січня 2005 року за № 754/32-11.

У відповідності з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року - валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно з пунктом 1.32 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Виходячи з аналізу вище викладених норм, обовязковими підставами для застосування пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року є перехід права власності на майно, що відчужується, а також покупець та продавець повинні бути різними особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передача згаданих квартир відбувалась в межах однієї юридичної особи, оскільки як філія УМГ «Донбастрансгаз», так і РВУ «Донецькавтогаз»є структурними підрозділами ДК «Укртрансгаз». Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що така операція не підлягає оподаткуванню, оскільки здійснена в межах однієї юридичної особи.

Таким чином, відповідачем не доведено факту заниження позивачем зобовязання з податку на додану вартість на суму 491174 грн. та валових доходів від продажу товарів за квітень 2006 року та за І півріччя 2005 року на суму 2455870 грн.

Що стосується порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, пункту 5.9 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, яке виразилося у тому, що УМГ «Донбастрансгаз»не відкоригувало (завищило) податковий кредит з операцій по списанню понаднормативних витрат метанолу на загальну суму 109528 грн. та не було відкориговано вартість запасів на початок звітного періоду, внаслідок чого занижено валовий доход за 2005 рік на суму 454769 грн., за 2006 року на 92872 грн., суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Контрольно-ревізійним управлінням у Донецькій області при перевірці питання правомірності списання витрат на собівартість послуг встановлено завищення норм використання метанолу, що призвело до завищення собівартості робіт (послуг) на загальну суму 547641 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що використання метанолу здійснюється за Нормами витрат метанолу при відбиранні газу з ПГС УМГ «Донбастрансгаз»на 2004 - 2005 роки, яке погоджено ДК «Укртансгаз»НАК «Нафтогаз України».

Вибірковою перевіркою витрат метанолу при експлуатації підземних сховищ газу УМГ «Донбастрансгаз»за період 2005 2006 роки встановлено понад нормативне використання метанолу обємом 413314 млн. м3 на суму 547641 грн., який списано згідно з актами за підписами матеріально відповідальних осіб та затверджених начальниками підрозділів.

На думку контролюючого органу, залишки ТМЦ мали бути відкориговані на початок звітного періоду (у сторону зменшення) на вартість сировини (метанолу), яка списана (використана) понад норми витрат. У податковій звітності понаднормативне списання сировини-метанолу не відкориговано за відповідні податкові періоди ані по рядку 04.1. декларації з податку па прибуток, ані за допомогою коригування залишків ТМЦ на початок звітного періоду (у сторону зменшення) у додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що технологією експлуатації підземних сховищ газу (ПСГ) при відбиранні газу з ПСГ передбачено використання хімічних реагентів метанолу.

Нормативно-аналітичним центром (НАЦ) ДК «Укртрансгаз»розроблені норми витрат метанолу при відбиранні газу з підземних сховищ газу УМГ «Донбастрансгаз»на сезон 2004 2005 років, відповідно до яких у разі змін у технології відбирання газу з ПСГ норми витрат метанолу можуть бути змінені. При цьому не визначається формула розрахунку зміни витрат, а зміна повязується лише з технологічною необхідністю.

Вказані норми було затверджено посадовими особами ДК «Укртрансгаз»та направлено структурним підрозділам позивача, зокрема, філії УМГ «Донбастрансгаз»для використання.

Як видно з матеріалів справи, протягом 2005 - 2006 років на підставі місячних актів метанол списувався за звітами осіб, відповідальних за використання, перевезення, заливання метанолу.

Місячні акти складались на підставі щоденних актів про залиття метанолу в конкретні трубопроводи, свердловини та технологічне обладнання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичні витрати метанолу відповідно до «звітів про витрати хімреагентів за місяць»були вищими, ніж визначені за відомчими нормами, оскільки в ході експлуатації ПСГ, а саме, в період пікових відборів газу (різкого виникнення дефіциту природного газу у магістральних газопроводах, у звязку зі значним збільшенням його відбору під час низької температури) сховища працювали на максимально можливих експлуатаційних режимах.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що метанол, який списувався понад норми витрат, не використовувався в операціях, які не є обєктом оподаткування або звільняються від оподаткування згідно з Законом України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

А відтак, висновок відповідача, викладений в Акті перевірки від 26 січня 2007 року № 141/41-20/30019801 щодо порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, пункту 5.9 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року в частині завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 109528 грн. та заниження валового доходу за 2005 рік на суму 454769 грн., за 2006 рік на суму 92872 грн. не знайшов свого належного підтвердження.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року відносно відсутності у Краматорського ЛВУМГ УМГ «Донбастрансгаз»підстав для включення до податкового кредиту в квітні 2005 року суми 2461 грн. 67 коп. та в травні 2005 року суми 833 грн. 33 коп. на підставі податкових накладних № 38 від 20 квітня 2005 року, № 39 від 25 квітня 2005 року та № 38 від 30 травня 2005 року, виписаних ЗАТ «Полімерстройтехнологія»з порушенням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, оскільки вказані податкові накладні не містять опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу, обєму), судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обовязкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством до складу податкового кредиту було включено витрати зі сплати податку на додану вартість в квітні 2005 року в сумі 2461 грн. 67 коп. і в травні 2005 року - 833 грн. 33 коп. на підставі податкових накладних, які не містять всіх необхідних реквізитів, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних, а саме: відсутність у деяких з них опису (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсяг, обєм) не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту. Крім того, суди вірно зазначили, що недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, спірні податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби, були виписані ЗАТ «Полімерстройтехнологія»на підставі реальних господарських операцій, і, не зважаючи на недоліки, а саме відсутність опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу, обєму), в сукупності з іншими доказами у справі дають можливість ідентифікації контрагента позивача, сплати податку на додану вартість та його сум.

А відтак, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в квітні 2005 року на суму 2461 грн. 67 коп. та в травні 2005 року на суму 833 грн. 33 коп. є необґрунтованими.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, що виразилося у завищені УМГ «Прикарпаттрансгаз»суми податкового кредиту за травень 2005 року на суму 7775000 грн., судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2004 року між ДК «Укртрансгаз»та товариством з обмеженою відповідальністю «Техсервіс-ХХІ століття»(далі ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття») було укладено договір підряду № 65/03 про виконання останнім генпідрядних робіт з монтажу антипомпажних клапанів фірми «Моквелд»для забезпечення надійної і безаварійної роботи компресорної станції «Долина», яка знаходиться на балансі УМГ «Прикарпаттрансгаз».

Відповідно до умов договору УМГ «Прикарпаттрансгаз»здійснило ТОВ «ТехсервісXXI століття»попередню оплату в сумі 46650000 грн. за платіжним дорученням № 180 від 31 березня 2004 року.

У лютому 2005 року філією було оприбутковано клапани від ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття»на суму 46650000 грн. на підставі податкової накладної № 40 від 18 лютого 2005 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в цьому ж податковому періоді УМГ «Прикарпаттрансгаз»неодноразово зверталось до ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття»з проханням надати оригінал або дублікат податкової накладної (листи № 15л-778 від 03 березня 2005 року, № 15К-779 від 09 березня 2005 року, №15к-393від 18 березня 2005 року), на що отримало відповідь про неможливість надання дубліката, у звязку з вилученням документів податковою міліцією.

УМГ «Прикарпаттрансгаз»звернулось до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську зі скаргою на дії постачальника № 09-435 від 24 березня 2005 року з проханням провести зустрічну перевірку ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття»стосовно ненадання ними податкової накладної за оплачені товарно матеріальні цінності згідно накладної № 40 від 18 лютого 2005 року.

30 березня 2005 року Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську повідомила філію про те, що направлено листа до Державної податкової інспекції в м. Київ про проведення зустрічної перевірки ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття»стосовно питання віднесення ним до складу податкових зобовязань суми 7750000 грн.

31 травня 2005 року УМГ «Прикарпаттрансгаз»повторно направило ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття»листа за № 5259/9 з вимогою про видачу податкової накладної. Оскільки ані відповіді, ані самої накладної не надійшло, ДК «Укртрансгаз», керуючись приписами підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, включило до складу податкового кредиту та відобразило в рядку 16 декларації з податку на додану вартість за травень 2005 року суму податку на додану вартість в розмірі 7775000 грн., сплачену УМГ «Прикарпаттрансгаз»у звязку з придбанням вище вказаного обладнання. Дану податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2005 року було подано разом із скаргою на дії ТОВ «Техсервіс-ХХІ століття»та платіжним дорученням № 180 від 31 березня 2004 року.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, позивач подав в Державну податкову інспекцію в Печерському районі м. Києва разом із податковою декларацією з податку на додану вартість за травень 2005 року Додаток № 1 «Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість», в якому відобразив коригування податкового кредиту у бік збільшення на суму 7775000 грн. за попередній період березень 2004 року, оскільки саме в березні 2004 року у позивача виникло право на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року в частині завищення суми податкового кредиту за травень 2005 року на 7775000 грн.

Що стосується порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, що виразилось у безпідставному включені до податкового кредиту по ПМК УМГ «Прикарпаттрансгаз»за 2005 рік суму 2631 грн. 85 коп.; по Волинському ЛВУМГ УМГ «Прикарпаттрансгаз»за серпень 2006 року на суму 201 грн. 66 коп., суд касаційної інстанції зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу про зазначені порушення норм податкового законодавства ґрунтуються на тому, що підрозділам УМГ «Прикарпаттрансгаз»надані податкові накладні з невірним заповненням окремих реквізитів, а саме податкові накладні не містять опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обовязкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних, а саме: відсутність у деяких з них опису (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсяг, обєм) не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби, були виписані на підставі реальних господарських операцій, і, не зважаючи на недоліки, а саме відсутність опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу, обєму), у сукупності з іншими доказами у справі дають можливість ідентифікації контрагента позивача, підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

А відтак, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за 2005 рік на суму 2631 грн. 85 коп. та за серпень 2006 року на суму 201 грн. 66 коп. є необґрунтованими.

Що стосується порушення позивачем абзацу 5 пункту 2 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 678 (далі - Порядок), що виразилося у несплаті до загального фонду державного бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності за 9 місяців 2006 року на загальну суму 2541100 грн., то суд касаційної інстанції зазначає таке.

В обґрунтування своїх доводів щодо правомірності нарахування позивачу зобовязань відносно частини прибутку за 9 місяців 2006 року на суму 2545100 грн. відповідач посилається на положення абзацу 6 пункту 2 Порядку, яким визначено, що до затвердження в установленому порядку фінансових планів, відрахування частини прибутку (доходу) до державного бюджету субєктами природних монополій, здійснюється у розмірі 50 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. І хоча, згідно з наданим позивачем Розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської за 3 квартали 2006 року, така частина відсутня, фактичні обставини свідчать про те, що її розмір становить за 9 місяців 2006 року - 2545100 грн.

Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порушення позивачем приписів абзацу 5 пункту 2 Порядку зазначили, що позивачем надавався фінансовий план ДК «Укртрансгаз»на 2006 рік, який був затверджений Міністерством палива та енергетики України та надісланий для подальшої роботи листом НАК «Нафтогаз України», проте ним (листом) не було передбачено відрахування позивачем частини прибутку (доходу) до Державного бюджету в 2006 році, у звязку з чим він і не відраховувався.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»передбачено, що господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Порядок і норматив відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

Абзацом пятим пункту 2 Порядку (в редакції від 17 травня 2006 року) передбачено, що відрахування частини прибутку (доходу) здійснюється, зокрема, суб'єктами природних монополій, підприємствами, обсяг чистого прибутку (доходу) яких перевищує 50 млн. гривень, та суб'єктами господарювання, засновником яких є Кабінет Міністрів України, відповідно до їх фінансових планів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Розмір частини прибутку (доходу), що відраховується до загального фонду державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, та коефіцієнта, розрахованого як співвідношення сум частини прибутку (доходу), що відраховується до загального фонду державного бюджету, та чистого прибутку (доходу), що передбачені у фінансовому плані на цей період.

24 червня 2006 року до абзацу четвертого пункту 2 (який в силу доповнення пункту 2 новим абзацом четвертим, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2006 року № 1793, став абзацом пятим) було внесено зміни, а саме його доповнено словами "крім НАК "Нафтогаз України", її дочірніх компаній та підприємств, а також державних і відкритих акціонерних товариств, господарських товариств з газопостачання та газифікації, контрольні пакети акцій яких передані до статутного фонду НАК "Нафтогаз України" і показники діяльності яких враховані у консолідованому фінансовому плані Компанії".

Тобто, внесеними змінами від 24 червня 2006 року законодавцем визначено НАК "Нафтогаз України", її дочірні компанії та підприємства, а також державні і відкриті акціонерні товариства, господарські товариства з газопостачання та газифікації, контрольні пакети акцій яких передані до статутного фонду НАК "Нафтогаз України, як субєктів, які не зобовязані здійснювати відрахування частини прибутку (доходу) до Державного бюджету. Проте, до 24 червня 2006 року такого застереження щодо НАК "Нафтогаз України", його дочірніх компаній та підприємств, а також державних і відкритих акціонерних товариств, господарських товариств з газопостачання та газифікації, контрольні пакети акцій яких передані до статутного фонду НАК "Нафтогаз України, визначено не було.

А відтак, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності в діях позивача ознак порушення абзацу пятого пункту 2 Порядку в частині відрахування доходу за 9 місяців 2006 року на суму 2545100 грн. є помилковим і передчасним.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000504120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 2545 100 грн. підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід звернути увагу на те, що нарахування контролюючим органом позивачу частини прибутку охоплює 9 місяців 2006 року, протягом яких діяло дві редакції Порядку, якими по різному регулювалось питання обовязку відрахування позивачем до Державного бюджету частини прибутку (доходу). У звязку з цим під час нового розгляду справи суду слід встановити дійсний розмір прибутку (доходу), який підлягав сплаті до Державного бюджету в 2006 році.

Також, під час перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року щодо сплати частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету (дивідендів) за 2004 рік та 1 квартал 2005 року без попередньої або одночасної сплати авансового внеску з податку на прибуток у сумі 2483050 грн.

В обґрунтування своїх доводів щодо правомірності нарахування позивачу зобовязань з податку на прибуток на суму 2483050 грн. відповідач зазначив наступне. У порушення вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року позивач 02 червня 2005 року здійснив виплату частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету за 2004 рік та І квартал 2005 року в розмірі 9932200 грн. без попередньої або одночасної сплати авансового внеску з податку на прибуток у сумі 2483050 грн. (9932200 грн. х 25% = 2483050 грн.). Зі змісту Звіту про фінансові результати ДК «Укртраксгаз»НАК «Нафтогаз України»за І квартал 2005 року вбачається, що сума чистого прибутку останнього склала 18424500 грн. Фактичні обставини справи свідчать про те, що вище зазначена сума частини прибутку (доходу) до Державного бюджету за 2004 рік та І квартал 2005 року в розмір 9932200 грн. сплачена позивачем до бюджету 02 червня 2005 року, без сплати авансового внеску.

У звязку з несплатою авансового внеску з податку на прибуток при виплаті частини прибутку до загального фонду бюджету (дивідендів) за 2004 рік та І квартал 2005 року позивач відповідно не зменшував суму нарахованого податку на прибуток на суму авансового внеску не відображав у рядку 20 Декларації з податку на прибуток підприємства суму авансових внесків, нарахованих на суму сплаченої частини прибутку до загального фонду бюджету (дивідендів) за 2004 рік та І квартал 2005 року.

Враховуючи викладене, позивачу було донараховано 2483050 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 4966199 грн.

Відповідно до статті 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу), а акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акцій, паїв), та їх дочірніх підприємствах зазначені відрахування проводяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2005 року № 50 було затверджено Порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку господарські організації (крім підприємств установ кримінально-виконавчої системи) провадять відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 році, з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік") та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році

14 травня 2005 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 2005 року № 350 було внесено зміни до пункту 1 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році та викладено його у наступній редакції: «Відповідно до цих Порядку і нормативів господарські організації (крім підприємств установ кримінально-виконавчої системи, державного підприємства "Енергоринок" та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", її дочірніх підприємств і господарських товариств, пакети акцій яких передано до статутного фонду Компанії) здійснюють відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік") та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році.».

Виходячи із пункту 1 вище зазначеного Порядку, змінами від 14 травня 2005 року законодавцем визначено НАК "Нафтогаз України", її дочірні компанії як субєктів, які не зобовязані здійснювати відрахування частини прибутку (доходу) до Державного бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік") та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році. Проте, до 14 травня 2005 року такого застереження щодо НАК "Нафтогаз України", його дочірніх компаній не було.

А відтак, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності в діях позивача ознак порушення пункту 1 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році в частині сплати позивачем частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету (дивідендів) за 2004 рік та І квартал 2005 року без попередньої або одночасної сплати авансового внеску з податку на прибуток у сумі 2483050 грн. є помилковим та передчасним.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, не перевірили правильність нарахованих податковим органом зобовязань і штрафних санкцій, то ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000514120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 2483 050 грн. та штрафних санкцій підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід звернути увагу, що відрахування до Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності охоплює 2004 рік та І квартал 2005 року, протягом яких діяло дві редакції Порядку, якими по різному регулювалось питання обовязку відрахування позивачем до Державного бюджету частини прибутку (доходу).

Відносно встановленого перевіркою факту порушення позивачем вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що виразилося у не включені до складу валового доходу вартості послуг по транзиту природного газу, що призвело до заниження валових доходів за І квартал 2006 року на 5966992 грн., суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДК «Укратрансгаз»та НАК «Нафтогаз Україна»було укладено договори на транзит природного газу через територію України № 05.11-2 від 12 січня 2005 року та № 116-47 від 03 лютого 2006 року.

Відповідно до умов зазначених договорів ДК «Укратрансгаз»зобовязався здійснити в 2005 та 2006 роках транзит природного газу через територію України в порядку, визначеному даним договором та Технічними умовами, згідно з контрактом від 21 червня 2002 року між НАК «Нафтогаз Україна»та ВАТ «Газпром», а НАК «Нафтогаз Україна»- прийняти та оплатити зазначені послуги.

Пунктом 3.1 Договору передбачалось, що технічна здача-приймання газу здійснюється в пунктах його здачі приймання в порядку, визначеному в Технічній угоді до контракту. Заміри газу здійснюються на ГВС та ПВВГ, вказаних у Технічній угоді до контракту.

Відповідно до пункту 3.2 Договору місячні акти здачі-приймання газу складаються на кожній ГВС та МВВГ в порядку, визначеному в Технічній угоді до контракту. Від імені замовника акти здачі-приймання газу підписують представники виконавця, які діють на підставі довіреностей, виданих замовником.

Послуги по транзиту газу оформляються замовником та виконавцем актами здачі-приймання послуг по транзиту газу. У зазначених актах вартість наданих виконавцем замовнику послуг по транзит газу за звітний місяць визначається на підставі актів здачі приймання газу.

Як встановлено, акти здачі-приймання послуг по транзиту газу за жовтень 2005 року - січень 2006 року складені без узгодження сторонами вартості послуг. Так, в актах зазначені дані про напрямок поставок та кількість газу. При цьому, відстань поставок і, відповідно, сума (вартість послуги) не визначено.

Хоча в актах здачі-прийомки послуг по транзиту газу, підписаних ДК «Укртрансгаз»та НАК «Нафтогаз Україна»за період лютий вересень 2006 року, визначено відстань в кілометрах по напрямкам транзиту через Ужгород, Берегово та Дроздовичі.

Відповідач вважає, що напрямки поставки та відстані в кілометрах транзиту газу через територію України є величинами постійними і незмінними, у звязку з чим, з лютого 2006 року ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», отримавши інформацію щодо відстані по напрямкам транзиту з ПГС через Ужгород, з ПГС через Берегово та з ПГС через Дроздовичі необхідну для визначення вартості наданих послуг з транзиту, в порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону №334 не здійснило необхідних розрахунків та не включило до складу валового доходу вартість послуг по транзиту природного газу по вищезазначеним напрямкам, що призвело до заниження валових доходів за І квартал 2006 року на 5966992 грн.

Позивач, заперечуючи вище викладені доводи відповідача, зазначив, що така позиція податкового органу свідчить про нерозуміння ним механізм розрахунку вартості послуг з транзиту газу, оскілки достатніми умовами для визначення вартості послуг з транзиту газу є узгоджені сторонами обсяг газу і відстань транспортування. Тобто документальною підставою для включення вартості послуг з транзиту газу до складу валових доходів є узгодження вартості фактично наданих послуг у вигляді підписаного акту здачі-приймання послуг по транзиту газу, де враховані по конкретному маршруту транспортування конкретний обсяг газу і відстань транспортування. Відстані транзиту газу у окремих місяцях не є незмінними величинами та залежать від конкретного режиму роботи газотранспортної системи у конкретному місяці, тобто, по якій конкретно ділянці газопроводу транспортується природний газ у конкретному напрямку протягом звітного періоду. Співпадіння відстаней транспортування по тих же маршрутах у лютому - вересні 2006 року свідчить лише про те, що у лютому - вересні режими роботи ГТС по цих напрямках були приблизно однаковими, проте це аж ніяк не означає, що вони були такими ж протягом жовтня 2005 січня 2006 роках.

На думку колегії суддів докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі по даному епізоду становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість формування валового доходу, а відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про визнання недійсним якого заявлено позов, виходив з того, що позивачем та його контрагентом було узгоджено обсяг газу, а напрямки поставки та відстані в кілометрах транзиту газу через територію України є величинами постійними і не змінними, що не відповідає доводам позивача щодо неможливості визначення вартості послуг з транзиту газу за період з жовтня 2005 року по січень 2006 року.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За визначенням підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно з підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 цього Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця /замовника/ на банківський рахунок платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, що підлягають продажу, у разі продажу товарів /робіт, послуг/ за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт /послуг/ - дата фактичного надання результатів робіт /послуг/ платником податку.

Як вбачається із змісту вказаних норм, на позивача покладено обов'язок зі збільшення валових доходів на доход від продажу послуг по першій події, тобто по факту надання послуг.

У звязку з цим посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що в актах здачі-прийомки послуг по транзиту газу за жовтень - грудень 2005 та січень 2006 років по обсягах транспортування газу, відібраного Виконавцем з ПСГ, сторонами не була узгоджена відстань транспортування є необґрунтованим, оскільки це знаходиться в площині цивільно-правового регулювання відносин, тоді як в цілях оподаткування має значення сам по собі факт надання послуг.

Суди попередніх інстанцій повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у сторін докази, які підтверджують: постійність величини відстаней в кілометрах транзиту газу через територію України по напрямках транзиту газу за жовтень 2005 січень 2006 років; технологічну ймовірність (можливість) зміни величини відстані.

Такі докази, на думку суду касаційної інстанції, необхідні для зясування можливості визначення позивачем вартості послуг по транзиту газу за жовтень - грудень 2005 та січень 2006 років для подальшого формування валового доходу по першій події, тобто по факту надання послуг.

Якщо сторони таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

У звязку з чим, ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 5966 992 грн. підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відносно порушення УМГ «Донбастрансгаз»вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 11.3 статті 11 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, що виразилося в заниженні скоригованого валового доходу за 4 квартал 2005 року на 1850000 грн., суд касаційної інстанції зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю СУРФ «ІНЕК»(Кредитор) (далі ТОВ СУРФ «ІНЕК») та УМГ «Донбастрансгаз»(Боржник) було укладено угоду про розрахунки від 31 жовтня 2005 року № 537ДКХ. Цією угодою передбачено розрахунки по договорах, укладених у 2003 - 2005 роках, на загальну суму 1850000 грн.

На виконання умов угоди, згідно з актом приймання-передачі векселів від 31 жовтня 2005 року УМГ «Донбастрансгаз»передано ТОВ СУРФ «ІНЕК»чотири векселі (№ 66335861316555, № 66335861316556, № 66335861316557, №66335861316558), емітовані ВАТ «Скіф»19 жовтня 1999 року з терміном погашення 19 травня 2003 року на загальну суму 1850000 грн.

Дозвіл на проведення розрахунків з погашення заборгованості УМГ «Донбастрансгаз»перед ТОВ СУРФ «ІНЕК»шляхом передачі векселів ВАТ «Скіф»надано ДК «Укртрансгаз».

Суди дійшли вірного висновку, що після передачі простих векселів ТОВ СУРФ «ІНЕК»припинились зобовязання філії УМГ «Донбастрансгаз»ДК «Укртрансгаз»щодо погашення кредиторської заборгованості та виникли відносини між ТОВ СУРФ «ІНЕК»(власником векселя) та ВАТ «Скіф»(векселедавцем) щодо його погашення.

А відтак, відповідачем не доведено порушення позивачем приписів підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 11.3 статті 11 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та заниження скоригованого валового доходу за IV квартал 2005 року на суму 1850000 грн.

Що стосується порушення позивачем вимог підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, в частині завищення валових витрат за І квартал 2006 року на загальну суму 24000 грн., то судова колегія вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем експертної оцінки інвестиційної вартості готельно-учбового комплексу повязано із укладанням мирової угоди та необхідністю визначення вартості цього обєкту та подальшої можливості визначення сум взаємних заборгованостей, які були наявні у позивача та ДК «УкрАзіаБуд», і могли бути припинені шляхом укладення мирової угоди, а результати послуг, отриманих позивачем від ПП «Експертне бюро», використано у власній господарській діяльності. А відтак, позивачем було правомірно віднесено до валових витрат вартість послуг, наданих ПП «Експертне бюро», у розмірі 24000 грн.

Що стосується порушення позивачем пункту 5 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 01 липня 2004 року, яке призвело до завищення валових витрат на загальну суму 62179 грн., судова колегія зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся, відносив до валових витрат заробітну плату з нарахуваннями працівників медичного пункту у розмірі 100 % замість 50 %.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що жодних обмежень щодо розміру витрат на оплату праці до складу валових витрат нормами Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року не встановлено.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок передчасним та необґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації): закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам.

Згідно з підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): пунктів медичного огляду найманих працівників, наявність яких зумовлена законодавством або колективними договорами, укладеними згідно із законом.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 5 розділу ІІ Перехідних положень Закону України № 1957-IV від 01 липня 2004 року «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» витрати, повязані із забезпеченням основної діяльності обєктів соціальної інфраструктури, визначених у підпункті 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат до моменту передачі таких об'єктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом.

А відтак, щодо витрат підприємства, повязаних із забезпеченням медичного обслуговування працівників діє дві правових норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: витрати на утримання, експлуатацію медпунктів відносяться до складу валових витрат в розмірі 100%; витрати на забезпечення основної діяльності медпунктів включаються у склад валових витрат у розмірі 50%.

На думку колегії суддів касаційної інстанції, суди повинні були витребувати від сторін відповідні докази з метою визначення, чи відносяться витрати на оплату праці працівників медпункту до витрат, спрямованих на утримання, експлуатацію медпунктів або до витрат, повязаних із забезпеченням основної діяльності медпунктів.

Якщо сторони таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

У звязку з чим ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 62179 грн. підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року позивачем у ІІ кварталі 2006 року завищено валові витрати на суму зносу проданих невиробничих основних фондів у розмірі 240796 грн., судова колегія зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ДК «Укртрансгаз»продало за договором від 08 червня 2006 року № Н-021-6 ТОВ «Елада ЛТД»невиробничі основні фонди, а саме комплекс будівель бази відпочинку «Нарцис»за ціною 1155812 грн.

Зазначений комплекс будівель було передано ТОВ «Елада ЛТД»на підставі акта прийняття-передачі внутрішнього переміщення основних засобів від 30 червня 2006 року.

На підставі авізо № 1290 від 30 червня 2006 року та № 1351 від 01 липня 2006 року УМГ «Прикарпаттрансгаз» передало апарату ДК «Укртрансгаз»будівлю спального корпусу бази відпочинку «Нарцис»та котельні на загальну суму 796392 грн., загальну суму амортизації (зносу) у розмірі 240796,34 грн.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно з пунктом 1.32 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Виходячи з аналізу вище викладених норм вбачається, що обовязковими підставою для застосування пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року є: перехід права власності на майно, що відчужується; покупець та продавець повинні бути різними особами.

Як вбачається з матеріалів справи, передача УМГ «Прикарпаттрансгаз»апарату ДК «Укртрансгаз»будівлі спального корпусу бази відпочинку «Нарцис»та котельні відбувалась в межах однієї юридичної особи, тобто така операція не є обєктом оподаткування, а відтак не підлягає відображенню в податковому обліку, окрім як в бухгалтерському.

Відповідно до підпункту 8.4.3 пункту 8.4 статт8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Тобто, судами попередніх інстанцій було вірно встановлено, що 240796 грн. 34 коп. є сумою перевищення виручки від продажу будівлі спального корпусу бази відпочинку «Нарцис»та котельні над їх балансовою вартістю.

Отже, доводи відповідача щодо завищення валових витрат за цим епізодом не знайшли свого підтвердження.

А відтак, відповідачем не доведено порушення позивачем приписів підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Що стосується порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, в частині необґрунтованого віднесення Сєвєродонецьким ВУ ПУГ у ІІІ кварталі 2005 року до складу валових витрат на поліпшення основних фондів в сумі 5199206 грн. 67 коп., суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні серпні 2005 року на обєктах Сєвєродонецького ВУ ПУГ було проведено обстеження стану підлоги та складено дефектні акти, в яких за висновками комісії визначено, що для утримання обєктів у робочому стані та забезпечення безпечної роботи на цих обєктах необхідно покрити підлогу спецпокриттям гумотехнічним. Усього витрачено спецпокриття гумотехнічного на суму 5199206 грн. 67 коп.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Статтею 13 Закону України «Про охорону праці»встановлено, що роботодавець зобовязаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до підпунктів 5.1.13 та 5.4.5 пункту 5.4 розділу 5 ДНАОП 0.00-1.28-97 підлога в приміщеннях будь-якого призначення повинна бути рівна з твердим покриттям, непроникна для ґрунтових вод, без виступів і вибоїн. Матеріали, що застосовуються для покриття підлоги, повинні мати гладку та неслизьку поверхню, зручну для очищення, задовольняти експлуатаційним вимогам даного приміщення.

Отже, беручи до уваги вище викладене, позивачем доведено, що витрати у сумі 5199206 грн. 67 коп. на заміну спецпокриття гумотехнічного, повязані із охороною праці, а відтак, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та необґрунтованого віднесення у 3 кварталі 2005 року до складу валових витрат суми 5199206 грн. 67 коп., витраченої на поліпшення основних фондів у сумі є безпідставними.

Що стосується порушення позивачем підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2498 грн., судова колегія зазначає таке.

Висновок відповідача про заниження податку на додану вартість зроблено на підставі того, що в отриманих позивачем податкових накладних № 221/2, № 127, №901, № 5408 та № 5435 не вказані окремі реквізити номенклатура товару, відсутні печатки.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обовязкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних, а саме: відсутність у деяких з них опису (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсяг, обєм), а також печатки не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби, були виписані на підставі реальних господарських операцій, які не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку, були чинними на момент розгляду справи і незважаючи на недоліки, а саме відсутність опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг), їх кількості (обсягу, обєму), печатки в сукупності з іншими доказами у справі дають можливість ідентифікації контрагента позивача, достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

А відтак, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року є необґрунтованими та неправомірними.

Що стосується порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1035 грн., суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до наказу по ДК «Укртрансгаз»від 29 грудня 2005 року № 400 для оперативного прийняття управлінських рішень та вирішення різних питань господарської діяльності підприємства посадові особи апарату забезпечуються службовими телефонами та номерами мобільного звязку.

За корпоративною угодою із ЗАТ «Український мобільний звязок»від 13 липня 2006 року філія «Дирекція з будівництва мережі автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій»отримувала та сплачувала послуги мобільного звязку згідно з наданими рахунками.

За результатами наданих послуг ЗАТ «Український мобільний звязок», у відповідності до пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року складались та надавались покупцю податкові накладні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 3.1 Статуту ДК «Укртрансгаз»є юридичною особою, і зареєстрована як платник податку на додану вартість, а також є платником консолідованого податку на додану вартість, тобто податкові накладні, виписані на філію ДК «Укртрансгаз», беруть участь у формуванні податкового кредиту позивача в цілому.

Отже, відповідачем не доведено факту заниження позивачем податку на додану вартість на суму 1035 грн.

Що стосується порушення позивачем вимог статті 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.6 статті 11 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, що виразилось у завищені податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2005 року на загальну суму 3506051 грн. 29 коп., суд касаційної інстанції зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДК «Газ України»(Первісний кредитор) та ВАТ «Львівгаз»(Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги від 01 червня 2005 року № 14/05-1413.

Відповідно до умов договору до Нового кредитора перейшло право вимагати від ДК «Укртрансгаз»(Боржника) належного виконання зобовязань за договорами вказаними у додатку № 1, у вигляді сплатити грошових коштів у розмірі 101684420 грн., в тому числі податку на додану вартість 16952403 грн. 32 коп.

Листом від 03 червня 2005 року № 31/15-4704 ДК «Газ України»повідомило ДК «Укртрансгаз»та ВАТ «Львівгаз», що зобовязання в частині розрахунків на суму 101684420 грн. ДК «Укртрансгаз»необхідно виконувати перед Новим кредитором ВАТ «Львівгаз».

У складі кредиторської заборгованості ДК «Укртрансгаз»(УМГ «Львівтрансгаз») перед ДК «Газ України»враховувалась заборгованість по договору постачання природного газу від 02 лютого 1998 року № 39-67 на суму 17530256 грн. 46 коп.

Продавцем ДК «Газ України»складено та надано покупцю ДК «Укртрансгаз»податкову накладну від 30 червня 2005 року №13138 на загальну суму 21036707 грн. 76 коп., в тому числі, податку на додану вартість 3 506051 грн. 29 коп.

Суди дійшли висновку, що коли розрахунки за товари, (в даному випадку векселі) здійснюються не грошовими коштами, а шляхом погашення взаємної заборгованості, такі операції вважаються бартерними і підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах згідно Закону України «Про податок на додану вартість».

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов у цій частині вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у випадку, коли розрахунки за товари (в даному випадку векселі) здійснюються не грошовими коштами, а шляхом погашення взаємної заборгованості, такі операції вважаються бартерними і підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Між тим, такі висновки судів зроблені без урахування положень абзаців 1, 3 пункту 4.8 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, за правилами яких, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є обєктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобовязання з цього податку.

Оскільки при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені судові рішення в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 3 506051 грн. 29 коп. підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Згідно зі ст. 85 Кодексу адміністративного судочинства України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити усі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року скасувати в частині визнання протиправними:

податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року;

податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року;

податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 53031407 грн. 94 коп. основного платежу та 26515 703 грн. 97 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 79547111 грн. 91 коп.;

податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині визначення позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 5966 992 грн.;

податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 62179 грн.;

податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року.

Матеріали справи в зазначеній частині відправити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Голубєва Г.К.

(підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.