Ухвала суду № 10567287, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р. м. КиївК-13277/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАНГА»на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року

у справі № 2а-19560/09/1270 (2-а-19560/09)

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАНГА»

доУправління Державного казначейства у Жовтневому районі м.Луганська, Головного управління Державного казначейства України у Луганській області, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська

простягнення заборгованості з податку на додану вартість,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІАНГА»звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державного казначейства у Жовтневому районі м. Луганська, Головного управління Державного казначейства України у Луганській області, Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська про скасування рішення про стягнення заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІАНГА»оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 березня 2004 року позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2004 року, відповідно до якої залишок суми податку на додану вартість, що підлягав відшкодуванню після погашення податкових зобовязань платника протягом трьох наступних звітних періодів склав 45258 грн.

04 червня 2004 року Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська було проведено позапланову документальну перевірку правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість ТОВ «Ліанга»за лютий - березень 2004 року, за результатами якої складено Акт № 243/232-13396548 (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

На підставі Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000312340/0 від 07 березня 2004 року, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2004 року в розмірі 3050 грн.

20 липня 2004 року позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2004 року у графі 20 якої було зазначено, що сума податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету, складає 54973 грн.

Сума експортного відшкодування ТОВ «Ліанга»за лютий - травень 2004 року на загальну суму 54482 грн., яка підлягала поверненню платнику податку, 30 липня 2004 року була направлена на погашення заборгованості позивача з податку на додану вартість у розмірі 54973 грн., яка виникла за декларацією за червень 2004 року.

10 січня 2006 року позивач подав до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно з яким позивачем виправлено помилку, допущену у податковій декларації за червень 2004 року, а саме: суму, яка підлягала сплаті до бюджету, було зменшено на 53974 грн., у звязку з чим станом на 10 січня 2006 року по особовому рахунку позивача виникла переплата у розмірі 52637 грн. 43 коп.

Відповідно до п. 4.1 розділу 4 Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

20 січня 2006 року відповідачем було направлено до Управління Державного казначейства в Жовтневому районі м. Луганська висновок від 20 січня 2006 року №60 про суми відшкодування податку на додану вартість у розмірі 38008 грн. за лютий 2004 року, 27 січня 2006 року висновок від 27 січня 2006 року № 115 про суми відшкодування податку на додану вартість у розмірі 11250 грн. за травень 2004 року.

Суд дійшли вірного висновку, що доводи позивача стосовно факту наявності протягом 2004 2006 років бюджетної заборгованості з податку на додану вартість на особовому рахунку позивача є цілком безпідставними і спростовуються наступними даними декларацій, витягу із зворотного боку облікової картки з податку на додану вартість позивача за період з 01 жовтня 2004 року по 01 лютого 2006 року, який свідчить про те, що сума податку на додану вартість, виникла лише 10 січня 2006 року.

Граничні строки для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлені пунктом 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 вказаного Закону визначено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подані до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська декларації з податку на додану вартість за лютий 2004 року 22 березня 2004 року, а за травень 2004 року 21 червня 2004 року. Із позовними вимогами позивач звернувся до адміністративного суду лише 22 січня 2009 року, тобто з пропущенням 1095 днів з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що посилання позивача на те, що ним 10 січня 2006 року уточнювалися податкові зобовязання з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок у податковій декларації за червень 2004 року не є підставою для того, щоб вважати висновок судів першої та апеляційної інстанцій помилковим, оскільки право на отримання бюджетного відшкодування повязане з виникненням відємного значення обєкта оподаткування. У даному випадку це відбулося 10 січня 2006 року.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІАНГА»залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.