Ухвала суду № 10567002, 21.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2010 р. м. КиївК-530/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 20.10.2008 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009р.

у справі № 23/246/08-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 20.10.2008 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009р., позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі від 06.08.2008 р. № 0001260801/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь «Запорізький завод феросплавів»3,40 грн. судового збору.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 4.3, п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених Наказом ДПА України від 18.08.2005 р. № 350, наголошує на тому, що однією з обовязкових підстав для підтвердження права платника податку на додану вартість на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість є обовязкова фактична сплата податку усіма постачальниками у ланцюгу поставок.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 06.08.2008 р. № 0001260801/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2007 року в сумі 4200000,00 грн. прийнято на підставі акту невиїзної документальної перевірки від 29.07.2008 р. № 532/08-01/00186542, яким зафіксовано порушення позивачем п. 1.3, п. 1.8 ст.1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, яке призвело до завищення позивачем у грудні 2007 року бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку у сумі 4200000,00 грн.

Підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування за грудень 2007 року податкова інспекція визначає неможливість підтвердження сплати податку на додану вартість ПП «Дефо Плюс»(постачальник товару ВАТ «Приватн-Холдинг», який є безпосереднім постачальником товару позивачеві) у звязку з недекларуванням у податковій звітності податкових зобовязань та несплати податків до бюджету. Обґрунтовуючи висновки про недекларування податкових зобовязань та несплату податків до бюджету ПП «Дефо Плюс», податкова інспекція посилається на те, що такі висновки випливають з документів, вилучених у філії ЗАТ КБ «Приват-банк»та ТОВ «Сведбанк» у рамках кримінальної справи № 11-1742, порушеної 23.04.2008 р. стосовно засновника та директора ПП «Дефо Плюс»за фатом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Також такі висновки обґрунтовані неможливістю проведення зустрічної перевірки у звязку з фактичним незнаходженням підприємства за юридичною адресою не неявкою посадових осіб підприємства для проведення зустрічної перевірки.

Інших правових та фактичних підстав актом перевірки для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2007 року за визначених податковим органом в акті перевірки підстав.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням відємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини відємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, щодо неможливості відшкодування заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав непідвердження сплати податку на додану вартість одним з постачальників товару у ланцюгу постачання не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку при формуванні податкового кредиту за заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робі, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, у звязку з чим касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 20.10.2008 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко