Постанова № 10566846, 12.07.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 липня 2010 року 14:37 № 2а-6279/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Попові В.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сюприм Кава та Чай Україна»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Сліпенко Д.Л., представника

від відповідача: Євтіч І.О., представника

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №000062308/0 від 18.01.2010р., № 000062308/1 від 26.03.2010р., №000061705/1 від 26.03.2010р.

Позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження позивачем суми податку з доходів фізичних осіб, оскільки позивачем правомірно було застосовано при обрахуванні податку з доходів працівника ставку податку, передбачену для резидентів. При цьому, позивач посилається на те, що дана особа є резидентом, у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки перебуває в Україні більше ніж 183 дні на рік, постійно проживає в Україні, має сімю та центр життєвих інтересів саме в Україні.

Також, позивач стверджує, що відповідачем було неправомірно донараховано позивачу податкові зобовязання з податку на прибуток, оскільки відповідачем при проведенні перевірки не було враховано документів, що свідчать про заниження валових витрат минулих періодів, натомість, було враховано тільки завищення вказаних витрат.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на порушення позивачем вимог наказу Державної податкової адміністрації України № 50 від 29.01.04 “Про затвердження податкового розяснення щодо застосування окремих норм Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Відповідач стверджує, що проживання працівника позивача на території України було повязано з виконанням ним умов контракту.

Також відповідач стверджує, що при проведенні перевірки було встановлено заниження суми приросту балансової вартості товарів у 4 кварталі 2007 року. Відповідач стверджує, що позивачем не подавалася уточнююча декларація, якою позивач міг внести відповідні коригування до раніше поданих декларацій з податку на прибуток.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Сюпрім Кава та Чай Україна», за результатами якої складено Акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Сюприм Кава та Чай Україна»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2009р., валютного законодавства за період з 11.05.2007р. по 30.06.09р. від 30.12.2009 року №18766/23-08/35123442 (далі акт перевірки).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення рішення:

податкове повідомлення-рішення № 0000061705/0 від 18 січня 2010 року про сплату податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 361738,50грн.

податкове повідомлення-рішення № 000062308/0 від 18 січня 2010 року про сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13302,00грн., з яких 8868грн. основного платежу та 4434,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами апеляційного оскарження зазначених податкових повідомлень рішень скаргу позивача було частково задоволено, податкове повідомлення-рішення № 0000061705/0 від 18 січня 2010 року скасовано.

На підставі рішення про результати розгляду скарги та акту перевірки відповідачем прийнято 26.03.10р. податкове повідомлення рішення № 0000061705/1, яким позивачу визначено податкові зобовязання зі сплати 35443,92грн. податку з доходів фізичних осіб, з яких 11814,64грн. основного платежу та 23629,28грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняття зазначених рішень мотивовано висновками акту перевірки про порушення відповідачем п.5.9, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2007 року на загальну суму 8 868 грн. та п. 7.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р.№889-ІУ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб.

Зокрема, актом перевірки встановлено, що відповідно до контракту від 28.06.2007р.на підприємстві ТОВ «Сюпрім кава та чай України»на підставі дозволу на працевлаштування №20247 від 14.09.2007р., (продовжений до 14.09.2009р.), працював громадянин Туреччини Шірін Юнус.

Перевіркою було встановлено заниження сум податку з доходів внаслідок застосування ставки податку 15% до доходів, нарахованих (сплачених) на користь вищезазначеного нерезидента, зокрема, застосування ставки податку 15% до інших доходів(оплата харчування в закладах громадського харчування, витрати на послуги таксі, витрати на паливно-мастильні матеріали для власного автомобіля), відшкодованих згідно авансових звітів працівника-іноземця Шіріна Юнуса на загальну суму 62073,20грн. ( у т.ч.2007р.-15077,87грн., 2008р.- 46995,33 грн.).

Відповідач вважає, що оподаткування доходів зазначеної особи повинно було здійснюватися за ставкою, встановленою п.7.3 ст.7 Закону України “Про оподаткування доходів громадян”.

Тому, застосування до вказаних вище осіб ставки оподаткування доходів, встановленої до громадян, що мають статус резидента призвело до заниження податкових зобовязань позивача.

Відповідно до п.п. 9.11.1 п.9.11 ст.9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Додатково до визначень пункту 1.3 статті 1 цього Закону доходами з джерелом їх походження з України вважаються доходи, нараховані нерезидентам, які: а) працюють на об'єктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів - юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів; б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому зв'язку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів; в) є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Відповідно до п.п.9.11.3 п.9.3 ст.9 цього Закону, якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно зі з п. 7.3 ст.7 цього Закону, ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

У матеріалах справи містяться докази належним чином засвідчені копії паспорту, свідоцтва про шлюб, копій сторінок паспорту з відбитками печатки прикордонної служби України та дозволу на працевлаштування, що підтверджують наявність у Шіріна Юнуса статусу іноземного громадянина.

Відповідно до п.п.1.1.20 п.1.1 ст.1 Закону України, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно з Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

У звязку з тим, що нормами вказаного Закону не передбачено жодних виключень щодо підстав перебування на певній території, судом не приймаються посилання відповідача на те, що проживання працівника позивача на території України було повязано з виконанням ним умов контракту, як на заперечення належності до кола резидентів України.

Матеріалами справи підтверджено перебування іноземцем на території України протягом більше ніж 183 днів на рік (копії паспорту з відбитками печаток про перетин кордону), наявність членів сімї на Україні (копія свідоцтва про шлюб), працевлаштування на Україні (договір та дозвіл на працевлаштування).

З огляду на викладене, судом вбачається доведеною обставина належності працівника позивача до кола резидентів України, в розумінні Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Щодо доводів відповідача про недотримання фізичною особою іноземцем вимог Наказу ДПА України від 05.10.04 № 581 “Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу”, то суд зазначає наступне.

Зазначений вище наказ з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", керуючись статтею 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу.

Згідно з Листом Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 № 581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. N 731, на державну реєстрацію не подаються.

Проте, враховуючи викладену в листах ДПАУ від 22.09.2009 р. N 9345/6/17-0716, від 20.10.2009 р. N 22860/7/17-0717, від 04.11.2009 р. N 24216/7/17-0717 правозастосовну практику, цей наказ фактично спрямований Державною податковою адміністрацією до органів державної податкової служби як обов'язковий до виконання.

Відповідно до вказаного вище Листа Міністерства юстиції України пропонується скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин, суд не вбачає наявності в діях позивача ознак порушення вимог податкового законодавства, а відтак і підстав для донарахування йому податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб. Тому суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення є необґрунтоване та прийняте відповідачем з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також актом перевірки було встановлено, що згідно декларації та додатку К1/1 до рядка 01.2 декларації приріст балансової вартості запасів складає 93430грн. За даними перевірки, на підставі договорів поставки (в т.ч. додатків), видаткових накладних, актів приймання-передачі, податкових накладних, оборотньо-сальдових відомостей по рахунку 28, 22, 20 показник рядка 01.2 «приріст балансової вартості запасів»декларації підприємства за 2007р. має складати 128901грн., тобто - збільшений на 35471грн.

Позивачем не спростовувалася наявність даних порушень, не надавалося даних про іншу, ніж зазначено в акті перевірки, балансову вартість запасів.

Проте, у позовній заяві позивач, посилаючись на розшифровки валових доходів та валових витрат, оборотньо-сальдові відомості, журнали-ордери та первинні документи, які надавались перевіряючому, зауважує, що заниження суми приросту балансової вартості товарів (кава, чай) у 4 кварталі 2007р. у розмірі 35471грн. не призведе до заниження податку на прибуток в цьому періоді, оскільки підприємство відобразило валові витрати у декларації за 2007р. не в повному обсязі, а занизило на 67954,89грн. і з урахуванням цих витрат - об'єкт оподаткування буде від'ємний.

З приводу даних тверджень позивача суд відзначає наступне.

При цьому, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби", затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001р., платник податків має право виправити допущені та самостійно виявлені помилки, що містяться в раніше поданій ним податковій декларації до початку перевірки, у такому порядку. Якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, то такий платник зобов'язаний: а) або надіслати уточнений розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми не пізніше дня подання такого уточненого розрахунку; б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу в розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Сюпрім Кава та Чай Україна»уточнюючий розрахунок стосовно виправлення показника в рядку 01.2 «приріст балансової вартості запасів»у декларації з податку на прибуток підприємства за 2007р. до ДПІ не надавало.

Судом вбачається, що належним засобом внесення змін до даних податкового обліку позивача, прямо визначеним нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є подання уточнюючої декларації. Дані такої декларації можуть, в свою чергу, бути перевірені органами державної податкової служби. Додаткова перевірка даних обліку позивача судом чинним законодавством не передбачена. Оскільки заниження податкових зобовязань не оспорюється та відповідає обставинам справи, вимоги про скасування податкових повідомлень рішень №000062308/0 від 18.01.2010р., № 000062308/1 від 26.03.2010р. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.п.4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва від 26.03.10р. № 0000061705/1.

3.В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.К. Каракашьян