Постанова № 10563886, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р.                               м. Київ                                        К-20369/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову господарського суду Тернопільської області від 29 січня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05 червня 2007 року

у справі №6/238-3271

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т. Березовиця»(надалі –ТОВ «І.Т. Березовиця»)

до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (надалі –Тернопільська ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У листопаді 2005 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом у якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень №0000542306/0 від 26.10.2005р. та №0000022306/0 від 26.10.2005р.

Позовні вимоги мотивовано тим, що акт перевірки складено без дотримання вимог чинного законодавства, а отже оспорюванні повідомлення-рішення прийняті на підставі даного акту перевірки підлягають скасуванню.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 29 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05 червня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000542306/0 від 26.10.2005р. та №0000022306/0 від 26.10.2005р.; з Державного бюджету України стягнуто на користь позивача судовий збір у сумі 3,40грн.; повернуто позивачу судовий збір у сумі 81,60грн., як зайво сплачений.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що податковим органом не доведено правомірність донарахування позивачу податкових зобов’язань згідно спірних податкових повідомлень-рішень. Також, зазначено, що висновок податкового органу щодо безпідставності включення позивачем до оподаткованого обороту за нульовою ставкою операцій по міжнародному перевезенню автомобільним транспортом є правомірним. Однак, зважаючи на розмір правомірно визначеного позивачем податкового кредиту та відповідно до п.п.7.7.1, п.п.7.7.2, п.7.7, п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню незалежно від даного порушення.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій Тернопільська ОДПІ звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «І.Т. Березовиця»по питанню правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.06.2005р. по 31.07.2005р., про що складено Акт №23-623/31384091 від 06.10.2005р.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п.7.5.2 п.7.5, п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.п.6.2.4 п.6.2, п.6.1 ст.6, п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість». А саме, позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суму у розмірі 4464,00грн. по податкових накладних придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг, що при реалізації не оподатковуються (а.с.14 т.1); позивачем не правомірно включено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 9560,00грн. на суму імпортованих послуг від нерезидента не на митній території України послуг, а саме, позивачем був оплачений ремонт транспортних засобів за межами України (а.с.14 т.1); позивачем занижено суму податкового зобов’язання на 3437,00грн., шляхом не включення до податкового обороту за ставкою 20% вартості поставки транспортних послуг, які були здійснені не позивачем, а його довіреною особою, а саме ПП фірма «АМН Транс»(а.с.13 т.1).

За результатами перевірки, контролюючим органом прийняті оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000542306/0 від 26.10.2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9087,00грн. в т.ч. штрафні (фінансові) санкції у сумі 2596,00грн.; оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000022306/0 від 26.10.2005 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 7009,00грн.

Відповідно до п.п.3.1.1, п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

Згідно з вимогами п.п.6.1, п.6.2 ст.6 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість», об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг). При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0»відсотків до бази оподаткування. В тому числі за ставкою 0% оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу за межами державного кордону України.

Отже, на час спірних правовідносин, у нормах закону України «Про податок на додану вартість»не містилось поняття «вантаж», в той час як в транспортних документах позивача йдеться про перевезення саме вантажу. Відповідно, операції щодо поставки транспортних послуг по перевезенню вантажів за межами державного кордону, які надавались позивачем, не відносяться до об’єкту оподаткування, передбаченого у ст..3 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, операції щодо поставки транспортних послуг по перевезенню вантажів за межами державного кордону України, які надавались позивачем не підпадають оподаткуванню за жодною із ставок, передбачених у ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно, операції щодо поставки транспортних послуг по перевезенню вантажів за межами державного кордону. Які надавались позивачем не відносяться до об’єкту оподаткування, передбаченого у ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо включення суми податкового кредиту ПДВ, обчислену із сплаченої вартості робіт (послуг), отриманих ним від нерезидента за межами митної території України, слід зазначити, що відповідно до п.п.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається - для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті. Тобто, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Так як послуги позивачу були надані за межами митної території України та відсутні документи пор те, що такі послуги чи запчастини перетнули державний кордон України, вони не підпадають під дію Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.147 Митного кодексу України, щодо порядку митного оформлення автотранспортних засобів, які перевозять товари через митний кордон України, відомості про автотранспортний засіб, що перевозить товари, вносяться до митної декларації, якою оформлено ці вантажі, книжки МДП, передбаченої Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року (Конвенцією МДП 1975 року), товарно-транспортних накладних, дорожнього листа, провізних та інших супровідних документів, передбачених законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, у міжнародних товарно-транспортних накладних А№0620094 (а.с.24 т.1), А№0867602 (а.с.26 т.1), А№0867582 (а.с.29 т.1), які підтверджують надання послуг по міжнародному автомобільному перевезенню, (відповідно до чинного законодавства, факт надання транспортних послуг підтверджується: вантажно-митною декларацією, міжнародною товарно-транспортною накладною, міжнародною автомобільною накладною), в якості перевізника зазначено ПП фірма «АМН-Транс». Тобто, висновок податкового органу про неправомірність включення до оподаткованого обороту за нульовою ставкою операцій по міжнародному перевезенню автомобільним транспортом є правомірним.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Отже, повно і правильно встановивши обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, однак, дали їм невірну юридичну оцінку, що відповідно до ст.229 КАС України, є підставою для скасування ухвалених по справі судових рішень з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції –задовольнити.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 29 січня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05 червня 2007 року –скасувати.

В задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «І.Т. Березовиця» до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції –відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.