Ухвала суду № 10563866, 08.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2010 р. м. КиївК-22217/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретрі: Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області

на постанову господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2007 року

у справі №16/202

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Виноградівське виробничо-торгівельне швейне обєднання «Гроно»(надалі ВАТ «Виноградівське ВТШО «Гроно»)

до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області (надалі ДПІ у Виноградівському районі Закарпатської області)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У червні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом у якому поставлено питання про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001312351/0 412/23-00309134/4028 від 12.04.2005 року, №0001332351/0 412/23-00309134/4023 від 12.04.2005 року, №0001322351/0 412/23-00309134/4024 від 12.04.2005 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки за результатами проведеної перевірки ВАТ «Виноградівське ВТШО «Гроно»не відповідають обставинам справи і донарахування податкових зобовязань за її наслідками не є правомірним.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0001312351/0 412/23-00309134/4028 від 12.04.2005 року в частині визначення до сплати суми податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 34887,50грн. основного платежу та 11781,00грн. штрафні санкції; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001332351/0 412/23-00309134/4023 від 12.04.2005 року; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0001322351/0 412/23-00309134/4024 від 12.04.2005 року в частині визначення до сплати суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 5650,20грн. основного платежу та 2674,00грн. штрафні санкції.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що обставини, якими контролюючий орган обґрунтовує донарахування позивачу податкових зобовязань не підтверджені відповідними доказами

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, про що складено акт №28/23-0112/00309134 від 11.04.2005 року.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.2 п.5.3, п.п.5.4.1 та п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у перевіреному періоді на 53096,00грн.;

- п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у перевіреному періоді на 10998,03грн. та завищенню суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 10497,37грн.

На підставі вказаних висновків були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 1204.2005 року:

- №0001312351/0 412/23-00309134/4028, яким визначено податкове зобовязання зі сплати податку на прибуток в сумі 71163,63грн. у т.ч. 53096,00грн. основного платежу та 18067,63грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001322351/0 412/23-00309134/4024, яким визначено податкове зобовязання зі сплати податку на додану вартість в сумі 16497,05грн. у т.ч. 10998,03грн. основного платежу та 5499,02грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001332351/0 412/23-00309134/4023, яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 10497,37грн.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, відповідач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, а саме, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, щодо вирішення спору в частині віднесення до валових витрат витрати позивача на утримання гуртожитку, на закупівлю лекал, взірців, застібок металевих та паперу. Крім того, відповідачем зазначається, що суди попередніх інстанцій не вірно застосували п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі якого зменшили суму податкового зобовязання з податку на додану вартість.

В ході проведення планової перевірки податковий орган встановив, що до складу валових витрат товариством було включено суму у розмірі 74122,00грн., що становить витрати на забезпечення та утримання гуртожитку, який перебуває на балансі підприємства.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації) зокрема і багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад.

Цієї правової позиції дотримується і ДПА України, відповідно до листа №813/6/15-1116 від 20.02.2001 року, в якому зазначено, якщо об'єкти соціальної інфраструктури, визначені у п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування підприємств», перебувають на балансі підприємства і перебували на балансі та утримувалися за його рахунок на момент набрання чинності вище зазначеним законом, то з моменту письмового повідомлення місцевих рад про їх передачу в комунальну власність, такий платник податку має всі підстави для включення витрат на утримання та експлуатацію таких об'єктів до складу валових витрат.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що на момент проведення перевірки у підприємства було відсутнє рішення про передачу гуртожиток на баланс місцевих рад.

З матеріалів справи вбачається, що Спостережною радою ВАТ «Виноградівське ВТШО «Гроно», відповідно до протоколу №1 від 28.01.2004 року, прийнято рішення щодо передачі гуртожитку у комунальну власність міста, про що було повідомлено голову Виноградівської міської Ради листом №136 від 03.02.2004 року (а.с.95-96 т.1).

Також при проведенні перевірки податковим органом було встановлено, що підприємством до складу валових витрат віднесено 100% витрат, повязаних із утриманням, експлуатацією та забезпеченням основної діяльності столової, а саме, 127458,00грн., в наслідок чого було занижено податок на прибуток у сумі 15932,25грн.

Згідно з п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.16 розділу ІІ «Перехідні положення»Закону України Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV, у 2003 році витрати, пов'язані із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, визначених у підпункті 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції цього Закону), включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат.

У статті 96 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»встановлено, що положення пункту 16 розділу II "Перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо включення до складу валових витрат, витрат у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат, пов'язаних із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, визначених у підпункті 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", діють до 1 січня 2005 року.

У листі ДПА України від 11505/7/15-1117 від 23.07.2003 року, яка також підтримує дану правову позицію, зазначено, що витрати, пов'язані з організацією господарської діяльності відділу торгівлі і громадського харчування (їдальні), а саме: витрати на придбання товарів для подальшого продажу, виготовлення продукції харчування, зарплата робітникам, плата за електроенергію, воду, газ тощо, не є витратами платника податку на утримання зазначеного відділу, а тому в повному обсязі відносяться до складу валових витрат ВАТ, тобто без застосування пп.5.4.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Слід зазначити, що листи ДПА України є податковими розясненнями, які є обовязковими для субєктів господарської діяльності.

Крім того, при проведенні перевірки, податковим органом було встановлено, що підприємством віднесено до складу валових витрат витрати на закупівлю допоміжних матеріалів у сумі 28895,00грн., однак, дані витрати не повязані з наданням послуг, а є допоміжним матеріалом.

Також у касаційній скарзі відповідач зазначає, що дані витрати, відповідно до умов контрактів, повинні нести підприємства-замовники.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем було укладено ряд контрактів на виготовлення швейних виробів з давальницької сировини, а саме, №40/2004 від 04.04.2004 року, №20-CL від 15.10.2003 року, №38-OZ від 16.02.2004 року, №33-S від 10.11.2003 року, зі змісту даних контрактів не вбачається що витрати на допоміжні матеріали несуть підприємства-замовники.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

На думку колегії Вищого адміністративного суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість віднесення позивачем витрат, понесених ним при здійсненні господарської діяльності до валових витрат та завищення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Крім того, податкові повідомлення-рішення на зазначені суми позивач в позові оскаржує в повному обсязі, а не в частині, як видно з обґрунтування в позовній заяві.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Контролюючим органом не надано розрахунок земельного податку на підставі якого було встановлено заниження податку на землю та нарахована сума податкового зобовязання, в тому числі і штрафні (фінансові) санкції.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Крім того, слід зазначити, що в позовній заяві позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0001322351/0412/23-00309134/4028 та №0001322351/0412/23-00309134/4023, які і були предметом судового розгляду судами попередніх інстанцій, в той час, як у матеріалах справи містять податкові повідомлення-рішення №0001322351/0413/23-00309134/4028 та №0001322351/1411/23-00309134/4023.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Між тим, ст. 220 КАС України визначені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, де, зокрема, передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у звязку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного зясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та обєктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2007 року скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.