Ухвала суду № 10563862, 08.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2010 р.                               м. Київ                                        К-20433/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року

у справі №5/2628-28/319А

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

до відповідачів 1. Корпорації «Укрнерудпром»

2. Приватного підприємства «Інтелект-сервіс»(надалі –ПП «Інтелект-сервіс»)

про визнання недійсною угоди, -           

встановив:

У жовтні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, у якому поставлено питання про визнання недійсною усної угоди укладеної між Корпорацією «Укрнерудпром»та ПП «Інтелект-сервіс»на загальну суму 3618000,00грн., та застосування наслідків визнання угоди недійсною передбачених ст.49 ЦК УРСР.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що господарське зобов’язання між корпорцією «Укрнерудпром»та ПП «Інтелект-сервіс»є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки по його наслідках у корпорації «Укрнерудпром»виникає право на податковий кредит, який у зв’язку з несплатою податку на додану вартість до бюджету постачальником (ПП «Інтелект-сервіс»).

Постановою господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено наявність у сторін оспорюваної угоди при її укладанні мети суперечної інтересам держави і суспільства, внаслідок чого вимоги позивача є безпідставними.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення норм процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування постанови господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року і прийняття у справі нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між корпорацією «Укрнерудпром»та ПП «Інтелект-сервіс»укладена усна угода, предметом якої є надання послуг та поставка товару.

На виконання вказаної угоди ПП «Інтелект-сервіс»було виписано податкові накладні №55 від 17.08.2001 року та №70 від 22.08.2001 року на загальну суму 3618000,00грн.

Вказані обставини стали відомі позивачу в ході проведення комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства корпорацією «Укрнерудпром», про що свідчить акт перевірки №290/23-2/239/30163522 від 29.12.2003 року

За висновками податкового органу витрати по придбанню товару та послуг безпідставно віднесені корпорацією «Укрнерудпром»до складу валових витрат підприємства, оскільки понесення таких витрат не підтверджено проведенням взаєморозрахунків із ПП «Інтелект-сервіс», яке, в свою чергу, не здійснювало господарської діяльності.

Відповідно до матеріалів справи, податкова накладна №55 від 17.08.2001 року (а.с.22) була виписана на суму 3600000,00грн. в т.ч. ПДВ –600000,00грн. за поставку автомобіля МЗКТ-74131 з причепом 9379, відповідно до накладної від 17.08.2001 року (а.с.23), зазначений автомобіль був поставлений Корпорації «Укрнерудпром»згідно договору №08/9-1 від 09.08.2001 року. Податкова накладна №70 від 22.08.2001 року (а.с.24) була виписана на суму 18000,00грн. в т.ч. ПДВ – 3000,00грн. за передексплуатаційну підготовку колісного тягача МЗКТ-74131 з причепом 9379, відповідно до акту виконаних робіт від 22.08.2001 року (а.с.25), роботи були виконані на підставі договору №08/9-2 від 09.08.2001 року. Тобто, зазначені податкові накладі виписані на виконання двох різних договорів, в той час, як в позовній заяві позивач вказує, що податкові накладні виписані на виконання усної угоди, предметом якої є надання послуг. В акті перевірки зазначено, що, відповідно до пояснення посадової особи директора Корпорації «Укрнерудпром»- ОСОБА_1, договори на поставку товару та надання послуг на момент проведення перевірки відсутні.

Також слід зазначити, що у матеріалах справи міститься лист ДПІ у Голосіївському районі м.Києва №23143/7/15-305 від 14.12.2006 року (а.с.99), з якого вбачається, що ПП «Інтелект-сервіс»за серпень 2001 року звітувало з нульовими показниками, з вересня 2001 року підприємство не звітує. По підприємству порушено справу про скасування державної реєстрації. Зазначений лист не підписаний, однак, судами не перевірена зазначена інформація, яка викладена в листі, та не надана їй правова оцінка. Крім того, інформація про відсутність у ПП «Інтелект-сервіс»господарської діяльності та неподання звітності з вересня 2001 року була надана ДПІ у Голосіївському районі м.Києва у листі №6940/7/23-092 від 11.11.2003 року по справі №5/850-12/137(5/300-23/31) за позовом Корпорації «Укрнерудпром»до ДПІ у Франківському районі м.Львова.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки між сторонами були проведені відповідно до акту прийому-передачі векселів від 07.07.2003 року (а.с.43), відповідно до якого встановлено строк платежу за векселями – 07.07.2010 року. Відповідно до пояснення Генерального директора Корпорації «Укрнерудпром»(а.с.36-37), по господарській операції між сторонами було проведено розрахунки, які полягають в тому, що згідно акту прийому-передачі векселів від 07.07.2003 року припинились грошові зобов’язання щодо платежу за угодою відповідно до ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»та виникли грошові зобов’язання щодо платежу за векселем; зобов’язання за векселями оплачені Корпорацією «Укрнерудпром»на вимогу третіх осіб; на даний час неоплаченим є лише один простий вексель №7332536510922 на суму 14704,90грн. з терміном оплати 07.07.2010 року.

Крім того, слід зазначити, що в доповнення до касаційної скарги позивачем було надано копію листа МВС України ГУ МВС України у Львівській області Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи з копією витягу з журналу карток в якому вказані транспортні засоби які були зареєстровані за Корпорацією «Укрнерудпром»станом на 13.05.2009 року. З зазначеного витягу вбачається, що колісний тягач МЗКТ-74131 з причепом 9379 у ньому відсутній.

Під час нового розгляду справи судам слід виходити з того, що за статтею 208 ГК України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 зазначеного Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання правочину (господарського зобов’язання) недійсним розгляду не підлягають. У випадку помилкового порушення провадження воно підлягає закриттю.

Втім, органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов’язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов’язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З’ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов’язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб'єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію щодо застосування вказаних норм права при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постанові від 09 лютого 2010 року під час розгляду за винятковими обставинами справи №2а-509/08 за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова до Приватної фірми «Росток»та Приватного виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко»про визнання недійсними та фіктивними угод та недійсними господарські зобов’язання

Посилання ДПІ на обґрунтування вимоги про визнання угоди між відповідачами фіктивною на їх безтоварний характер, тобто укладення угоди без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає з’ясуванню судом.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення такої угоди до нікчемної, як такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, визнання якої у судовому порядку недійснию не вимагається.

Слід зазначити, що постановою Вищого адміністративного суду України від 05 лютого 2009 року по справі №5/850-12/137(5/300-23/31) за позовом Корпорації «Укрнерудпром»до ДПІ у Франківському районі м.Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, касаційна скарга відповідача була задоволена частково. Справа в частині позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №261/10/23-2 від 10.01.2004 року на суму 1810000,00грн. направлена на новий розгляд. Вищий адміністративний суду зазначив, що судами не було встановлено обставин, щодо придбання Корпорацією «Укрнерудпром» у ПП «Інтелект-сервіс»колісного тягача МЗКТ-74131 з причепом, введення його в експлуатацію, використання в господарській діяльності та наявність у складі основних фондів.

Виходячи з положень ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Враховуючи наведене, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова –задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.