Ухвала суду № 10563717, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р. м. КиївК-12988/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 року

у справі № 40576/09/2070 (2-а-40576/09/2070)

за позовомКазеного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»

доДержавної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

проскасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2009 року Казенне підприємство «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000731501/0 від 12.02.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати сум узгоджених податкових зобовязань. Так, податковим органом суми податку на додану вартість всупереч визначеного платником призначення платежу, відносились на погашення податкового боргу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Зміївському районі Харківської області оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку своєчасності сплати платежів до бюджету позивачем, за результатами якої складено Акт № 175/15-048/08326540 від 11.02.2009 року (далі Акт перевірки).

За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»(далі Закон України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000731501/0 від 12.02.2009 року про визначення позивачу до сплати штрафу у розмірі 15191,00 грн.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність у податкового органу повноважень щодо зміни призначення платежу, визначеного позивачем, та зарахування відповідних сум у рахунок погашення податкового боргу.

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України»Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Тобто, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, яке визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з даними податкової декларації з податку на додану вартість № 10839 від 20.05.2008 року (декларації за квітень 2008 року) у графі 18.1 визначено до сплати в бюджет податок на додану вартість у розмірі 30382,00 грн.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначено, що платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону для подання податкової декларації.

Згідно з даними платіжного доручення № 172 від 23.04.2008 року сума у розмірі 30382,00 грн. була сплачена позивачем до Державного бюджету України.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2010 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис) Ланченко Л.В. (підпис) Нечитайло О.М. (підпис) Пилипчук Н.Г. (підпис)Степашко О.І.