Рішення № 105349339, 18.07.2022, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/10352/22

Провадження № 2/947/2218/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2022 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради,

про розірвання шлюбу

та визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 31травня 2022року звернуласьдо Київськогорайонного судуміста Одесиз позовомдо ОСОБА_2 ,третя особа Службау справахдітей Одеськоїміської ради,про розірванняшлюбу та визначення місця проживання дітей, в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 06 лютого 2009 року Другим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №38, та визначити місце проживання неповнолітній дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вони сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, за період якого мають спільних двох малолітніх дітей, однак подружні стосунки між ними не підтримуються, у них з відповідачем різні характери, погляди на життя, внаслідок чого виникають сварки, примирення між ними неможливе, шлюб має формальний характер. Стосовно вимоги про визначення місця проживання дітей, позивачкою посилань в обґрунтування позову не викладено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 01 червня 2022 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви.

07 червня 2022 року до суду надійшла заява від позивачки на виконання вказаної ухвали.

Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що позивачем належним чином усунуті недоліки поданої заяви у відповідності до ухвали судді від 01 червня 2022 року, за наслідком чого 15 червня 2022 року постановлено ухвалу про відкриття провадження по справі в порядку загального провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

У підготовче судове засідання з`явилась ОСОБА_1 , якою підтримано заявлені вимоги та просила суд їх задовольнити.

Відповідач у підготовче судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак 30 червня 2022 року до суду надійшла заява від останнього про визнання позову та розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

У зв`язку з поданням відповідачем по справі заяви про розгляд справи за його відсутності та визнанням відповідачем позову, судом було ухвалено провести розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за відсутності ОСОБА_2 .

Заслухавши пояснення позивача по справі, дослідивши та вивчивши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 лютого 2009 року Другим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , про що складено актовий запис №38. Під час реєстрації шлюбу, ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

За час перебування у шлюбі сторони мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Шлюб це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім`ї.

Добровільність шлюбу одна з основних його засад.

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз сім`ю шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Як вбачається з пояснень позивача зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.

Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.

Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.

Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.

У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.

Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».

Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно доч.4ст.206ЦПК України,у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що сім`я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, а подальше сумісне проживання суперечить інтересам сторін, а тому позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивачки про визначення місця проживання дітей, суд зазначає наступне.

Статтею 160СК Українипередбачено,що місцепроживання дитини,яка недосягла десятироків,визначається зазгодою батьків. Місцепроживання дитини,яка досягладесяти років,визначається заспільною згодоюбатьків тасамої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У відповідності до вимог статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З поданих до суду документів вбачається, що позивачка не зверталась до відповідного відділу Органу опіки та піклування та/або Служби у справах дітей Одеської міської ради для вирішення питання стосовно визначення місця проживання малолітніх дітей сторін по справі, висновок органу опіки та піклування з розгляду цього питання відсутній, умов проживання дитини, батьків не з`ясовані.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи заяву відповідача про визнання позову вбачається, що наразі між сторонами по справі відсутній спір стосовно визначення місця проживання спільних дітей, у зв`язку з чим, суд вважає вимогу позивачки в цій частині позову не підлягаючою задоволенню, оскільки є передчасною для розв`язання зазначеного питання судом.

Разом з тим, судом враховується, що за загальним правилом за відсутності спору щодо тогоз ким із батьків будуть проживати неповнолітні дітисуд можевирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання провизначення місця проживання дитини.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 15.01.2020 року по справі № 200/952/18.

Приймаючи вищезазначені висновки суду стосовно передчасності заявлених вимог про визначення місця проживання дітей, оскільки матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами з цього питання, суд вважає необхідним визначити, що після розірвання шлюбу малолітніх дітей сторін по справі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які мешкають з позивачкою, слід залишити мешкати разом з нею.

Згідно зч.1,2ст.141ЦПК України,судовий збірпокладаєтьсянасторони пропорційнорозмірузадоволенихпозовних вимог. Іншісудовівитрати,пов`язанізрозглядом справи,покладаються: 1)уразізадоволення позову-навідповідача; 2)уразівідмови впозові-напозивача; 3)у разічасткового задоволенняпозову -на обидвісторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесенні останньої судові витрати зі сплати судового збору сплаченого за вимогою про розірвання шлюбу в сумі 992,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77, 81, 141, 211, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 160,161 СК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради (місцезнаходження: 65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2, корп. Д), про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей задовольнити частково.

Розірвати шлюб між громадянами України ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , зареєстрований 06 лютого 2009 року Другим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №38.

Шлюб між громадянами України ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.

Позивачеві ОСОБА_8 після розірвання шлюбу залишити прізвище « ОСОБА_6 ».

Після розірвання шлюбумалолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,залишити проживати з матір`ю ОСОБА_7 .

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.