Постанова № 10531576, 23.09.2009, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2009 року справа № 2-а-4787/09/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Горбач А.М., за участю представників сторін

від позивача: Данилюка Д.В. (за довіреністю)

від відповідача: Манюгіна С.О. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»доокремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби Українипровизнання протиправним рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Авіакомпанія «Аеросвіт» (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (надалі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 18.12.2008р. серії ЦЧ № 626 у справі про правопорушення, повязане з повітряним перевезенням пасажирів через державний кордон України без належних документів для вїзду в Україну.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказана постанова від 18.12.2008р. серії ЦЧ № 626 є незаконною і безпідставною, оскільки прийнята відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, а твердження відповідача, про те, що перевезення пасажирів через державний кордон України здійснювалось перевізником без віз не відповідають дійсності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. Просив суд у задоволені позову відмовити з огляду на те, що органом Державної прикордонної служби правильно встановлено факт правопорушення, справу про правопорушення розглянуто з дотриманням передбаченої законом процедури, а рішення, прийняте субєктом владних повноважень за наслідками розгляду справи, є правомірним.

Представник відповідача заперечував проти позову з мотивів, які викладені у запереченнях на позов.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10.12.2008 р. рейсом № 1274 сполученням «Дубаї Київ» позивач здійснив перевезення через державний кордон України в міжнародний пункт пропуску для повітряного сполучення «Бориспіль» м. Бориспіль сім пасажирів - громадян Республіки Ірак, які під час проходження паспортного контролю пред'явили посадовим особам Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України закордонні паспорти громадян республіки Ірак без віз України, а також документ з назвою «Колективна віза (НОМЕР_1)», виданий Посольством України в Республіці Ірак за підписом консула Зуба О.О. Вказана віза містила список 36 осіб громадян Республіки Ірак із зазначенням їх імен, дати народження і паспортних даних, які в якості делегації Спілки імпортерів-експортерів Іракського Курдистану (Республіка Ірак) запрошувались до України Торгово-промисловою палатою України. Колективну візу вказаним громадянам видано згідно зі зверненням Міністерства економіки України до Міністерства закордонних справ України від 14.11.2008 р. № 4605-18/261 про сприяння членам делегації Іракського Курдистану у видачі віз. Віза була дійсна з 24.11.2008 р. по 23.12.2008 р.

Відповідно до пояснень представників сторін, у паспортах громадян Республіки Ірак, які в якості делегації Спілки імпортерів-експортерів Іракського Курдистану (Республіка Ірак) запрошувались до України Торгово-промисловою палатою України, за виключенням паспорту голови делегації - громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1, були відсутні візові етикетки України. Щодо паспорту громадянина ОСОБА_1, то в ньому була наявна візова етикетка, що містила номер, який є ідентичним номеру предявленої колективної візи (НОМЕР_1), тип візи - С-2 (оформляється представникам військових формувань та установ, які в'їжджають в Україну у службових справах на запрошення відповідних міністерств, інших державних органів).

Під час перетинання державного кордону України посадовими особами відповідача встановлено, що колективна віза, предявлена громадянами Республіки Ірак, не надає їм права на перетинання державного кордону України (міжнародний договір між Україною та Республікою Ірак про взаємні безвізові поїздки не укладався), оскільки, дана колективна віза не відповідає встановленому зразку, не заповнена відповідно до вимог чинного законодавства (на ній відсутня візова етикетка та відповідна машинозчитувальна зона з усією наявною інформацією щодо осіб, які перетинають держаний кордон України). У звязку з цим, посадовими особами відповідача 10.12.2008 р. складено протокол про правопорушення, повязане з повітряним перевезенням пасажирів через державний кордон України без належних документів для вїзду в Україну.

Водночас, вказані громадяни Республіки Ірак, після зясування обставин їх прибуття до України, за рішенням керівника органу прикордонної служби були пропущені в пункті пропуску «Бориспіль» через державний кордон України.

18 грудня 2008 року ТВО начальника Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України підполковником Кривим О.Г. прийнято постанову серії ЦЧ № 626, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 26180,00 грн. за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для вїзду в Україну» від 10.01.2002 р. № 2920-III (надалі Закон України № 2920).

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Тобто, заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

До адміністративно-господарських санкцій, зокрема, належить адміністративно-господарський штраф.

Приписами частини першої статті 1 Закону України №2920, встановлено, що підприємства (їх об'єднання), установи та організації, незалежно від форм власності, які здійснюють міжнародні пасажирські повітряні перевезення (далі - повітряні перевізники), за переміщення через державний кордон України пасажирів-іноземців чи осіб без громадянства без документів для в'їзду в Україну або з документами, оформленими з порушенням вимог, установлених законодавством України, несуть відповідальність у вигляді штрафу від двохсот двадцяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира.

Отже, штраф, передбачений частиною першою статті 1 Закону України №2920, є різновидом адміністративно-господарських санкцій.

Однією з умов притягнення особи до адміністративно-господарської відповідальності є вчинення нею порушення правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, передбачені частиною першою статті 238 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції, які застосовуються до особи за порушення правил здійснення господарської діяльності, є публічно-правовими, конфіскаційними санкціями і не можуть застосовуватись за відсутності вини цієї особи.

Приписами статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно зі статтею 60 Повітряного кодексу України, повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами). При перевезенні пасажира документом на перевезення є квиток.

Статтею 62 Повітряного кодексу України встановлено, що при виконанні повітряних перевезень перевізник та аеропорт зобов'язані дотримуватись загальних правил повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу і пошти, а також нормативів якості обслуговування пасажирів і клієнтури, встановлених центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14.03.2006 №187 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 13.06.2006 р. за №706/12580 (надалі Правила повітряних перевезень), квиток надає право пасажиру на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов'язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу.

Згідно з пунктом 21.1 Правил повітряних перевезень, пасажир відповідає за одержання всіх необхідних для подорожі документів: віз, дозволів тощо, а також за виконання всіх застосованих законів щодо виїзду, в'їзду та транзиту країни відльоту, прибуття та транзиту.

Статтею 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. №3929-XII (надалі Закон України №3929) встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за дійсними паспортними документами. При цьому, іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.

Порядок вирішення питань, пов'язаних із в'їздом в Україну або виїздом з України іноземців визначається Законом України №3929. Водночас, правила в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, згідно статті 28 Закону України № 3929, встановлюються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з пунктом 17 Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну, затверджених постановою Кабінету Міністрів Українивід 20.02.1999 р. №227 (надалі Правила оформлення візових документів), візи оформляються за кордоном дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Пунктом 10 Правил оформлення візових документів встановлено, що у візовій етикетці зазначається термін, протягом якого іноземець або особа без громадянства може в'їхати і перебувати в Україні чи здійснити транзитний проїзд через її територію. Візи оформляються як разові, дво- та багаторазові, колективні.

Хоча Правилами оформлення візових документів і передбачено можливість оформлення колективних віз, однак, жодних вимог до їх оформлення цей нормативно-правовий акт не встановлює.

У той же час, пунктом 5 Правил оформлення візових документів встановлено, що відповідальність за дотримання цих Правил покладається на начальника консульського управління МЗС та відповідного керівника дипломатичного представництва або консульської установи України.

Згідно з пунктом 21.1 Правил повітряних перевезень, перевізник має право відмовити в перевезенні пасажиру, який не виконав застосовані закони або документи якого не оформлені належним чином (у тому числі відсутність візи, коштів, квитка у зворотному напрямку тощо). Однак, законодавство України не уповноважує перевізника ставити під сумнів достовірність, правильність видачі або законність віз для вїзду в Україну, виданих дипломатичними представництвами та консульськими установами України.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, громадянам Республіки Ірак, які прибули на територію України рейсом №1274 сполученням «Дубаї Київ», колективна віза була видана Посольством України в Республіці Ірак.

Положеннями статті 12 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року №1777-XII, встановлено, що пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.

Не зважаючи на твердження відповідача про те, що предявлений посадовим особам органу державної прикордонної служби документ не є візою, вказані громадяни Республіки Ірак перетнули державний кордон України у міжнародному пункті пропуску для повітряного сполучення "Бориспіль".

При цьому, відповідачем не надано суду як доказів щодо оформлення вказаним громадянам Республіки Ірак у Державному міжнародному аеропорту "Бориспіль" дозволу для в'їзду в Україну, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 року № 228 «Про порядок оформлення дозволів для в'їзду в Україну» чи іншого тимчасового дозволу на вїзд в Україну, так і доказів щодо примусового їх повернення рейсами ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт».

Крім цього, як свідчать наявні матеріали справи (а.с. 67) Міністерство закордонних справ України листом від 10 грудня 2008 року № 71/ВП/15-527/9-3644 підтвердило дійсність візи, виданої Посольством України в Республіці Ірак у складі 36 осіб, які прибули 10 грудня 2008 року до аеропорту «Бориспіль» рейсом 1274 сполученням «Дубаї Київ» на запрошення Торгово-промислової палати України з метою участі в конференції.

За таких обставин, суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що предявлена колективна віза не відповідає встановленим законодавством вимогам.

Посилання відповідача на вимоги до оформлення колективних віз, що передбачені Інструкцією по користуванню Автоматизованою системою обліку та друку віз «LoadVisa», призначеною для функціонування в ДКС Міністерства закордонних справ України та ЗДУ, про які відповідач дізнався з відповіді Міністерства закордонних справ України на його запит, суд не приймає до уваги, адже вказаний документ є внутрівідомчим актом, не зареєстрованим Міністерством юстиції України і не оприлюдненим в установлений спосіб. Дотримання цього документа, а також Правил оформлення візових документів, як вже зазначалося судом, покладається на начальника консульського управління МЗС та відповідного керівника дипломатичного представництва або консульської установи України.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду судом встановлено відсутність в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 1 Закону України №2920.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України у справі про правопорушення, повязане з повітряним перевезенням пасажирів через державний кордон України без належних документів для вїзду в Україну від 18.12.2008 р. серії ЦЧ № 626.

Судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп. присудити на користь закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт» (ідентифікаційний код 20048090, Київська область, Бориспільський район, с. Гора) з Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Панченко Н.Д.

дата виготовлення і підписання повного тексту постанови 28 вересня 2009 року.