Постанова № 10531525, 02.12.2009, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2009 року справа № 2-а-6764/09/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Горбач А.М., за участю представників сторін

від позивача: Яременко І.В., Михайленко Т.В. (довіреність від 03.07.09 № 137),

від відповідача: Коваленко О.В. (довіреність від 13.04.09 № 1706/10/10),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом комунального підприємства «Іванківводоканал» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Іванківводоканал» (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення рішення від 15.01.2009 р. № 0000091600/0 та повідомлення від 05.02.2009 р. № 110110003555922.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність підстав для застосування до нього штрафних санкцій за порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вiд 21.12.2000 р. № 2181-III (надалі Закон України № 2181), оскільки погашення податкових зобовязань по податку на додану вартість, відповідно до поданих позивачем декларацій за період з серпня 2006 року по лютий 2008 року здійснювалось ним не відповідно до положень Закону України № 2181, а згідно з Порядком перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

У ході судового розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення рішення від 15.01.2009 р. № 0000091600/0.

Представники позивача в судовому засіданні 02.12.2009 р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. Просив суд у задоволені позову відмовити з огляду на те, що визначення позивачу штрафних санкцій та нарахування пені за порушення строків сплати податкових зобовязань по податку на додану вартість відповідно до поданих позивачем декларацій за період з серпня 2006 року по лютий 2008 року здійснено згідно положень Закону України № 2181. Відповідно до тверджень відповідача, вказаний Закон України не встановлює пільг щодо нарахування штрафних санкцій на заборгованість, встановленої у процесі її підтвердження з різниці в тарифах, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.12.2009 р. заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач, як юридична особа, зареєстрований Іванківською районною державною адміністрацією Київської області 24.06.1999 р. про що зроблено запис за № 1337120 0000 000103. Як платник податку на додану вартість позивач зареєстрований 07.07.1999 р. про що видане Свідоцтво за № 13777765.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 15.01.2009 р. посадовою особою відповідача було проведено перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень по податку на додану вартість за період з серпня 2006 року по лютий 2008 року. За результатами даної перевірки відповідачем складений акт від 15.01.2009 р. № 24/15/30224197 (надалі Акт перевірки) відповідно до якого встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181, а саме порушення граничних строків сплати податкових зобовязань по податку на додану вартість відповідно до поданих позивачем декларацій за період з серпня 2006 року по лютий 2008 року.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 15.01.2009 р. № 0000091600/0 відповідно до якого, враховуючи приписи підпункту 17.1.7 пункту 7.1 статті 7 Закону України № 2181, позивачу визначено штраф у розмірі 160213, 87 грн.

У ході розгляду справи судом встановлено, що сторонами визнається факт несвоєчасної сплати податкової заборгованості по податку на додану вартість, яка самостійно визначена позивачем у розмірі 277806, 00 грн.; наявність несплачених та не оскаржених у встановленому законом порядку фінансових санкцій у розмірі 159553,00грн. та пені у розмірі 96853, 00 грн., загалом 534212, 00 грн.

Крім цього, сторонами не оскаржувався також і розмір штрафних санкцій, який нарахований відповідачем відповідно до податкового повідомлення рішення від 15.01.2009 р. № 0000091600/0 за порушення граничних строків сплати податкових зобовязань по податку на додану вартість, відповідно до поданих позивачем декларацій за період з серпня 2006 року по лютий 2008 року, що складає 160213, 87 грн. ( а.с. 17-18).

Спірним питанням у даній справі є різне тлумачення сторонами положень податкового законодавства в частині застосовування відповідальності до позивача у вигляді штрафу в розмірі 160213, 87 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкового зобовязання, а саме положень Закону України № 2181 у взаємозвязку з положеннями Порядку перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 25.04.2008 р. (надалі Порядок № 440).

Відповідно до преамбули Закону України № 2181 спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами є Закон України № 2181.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України № 2181, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації та не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Приписами підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181 визначено, що суму податкового зобовязання, яка зазначена у поданій до контролюючого органу платником податку податковій декларації, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України № 2181).

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених їм Законом, такий платник податку відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181 зобов'язаний сплатити штраф: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків такої суми; при затримці від 31 до 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. - у розмірі двадцяти відсотків такої суми; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків такої суми.

Поряд з цим, на виконання положень статті 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 був затверджений Порядок № 440, який визначав механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органам місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку підставою для проведення взаєморозрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без врахування пені, штрафних та фінансових санкцій).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, між позивачем та Головним управлінням Державного казначейства України у Київській області, Головним фінансовим управлінням Київської обласної державної адміністрації, Управлінням праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації укладено договір № 18/440 від 22.08.2008 р. про організацію взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 № 440.

Згідно вказаного договору позивачем були перераховані до державного бюджету грошові кошти у розмірі 534212,00 грн. для погашення податкової заборгованості з податку на додану вартість, що підтверджується копією платіжного доручення № 1129 від 23.12.2008 р. та не заперечувалось сторонами.

Системний аналіз положень договору № 18/440 від 22.08.2008 р. дає підстави вважати, що вказаний договір є багатостороннім правочином у сфері бюджетних правовідносин, який передбачає спосіб погашення існуючої заборгованості, проте не звільняє позивача від відповідальності, яка передбачена положеннями підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181.

Крім цього, положення Порядку № 440 також не містять приписів щодо можливості звільнення позивача від відповідальності (застосування штрафних санкцій) за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків у звязку з впровадження механізму погашення заборгованості, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Водночас, відповідальність за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань, передбачена положеннями Закону України № 2181.

При цьому, вказаний Закон України не містить жодних пільг щодо застосування до платників податків штрафних (фінансових) санкцій, які є учасниками розрахунків у розумінні положень Порядку № 440, та сплати ними штрафних санкцій та пені за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань.

За таких обставин, посилання позивача на наявність законодавчо визначених підстав щодо незастосування до нього штрафних санкцій за порушення положень підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181 є безпідставним та необґрунтованим.

Враховуючи наведене та з огляду на ту обставину, що позивач не оскаржував розмір застосованих штрафних санкцій суд дійшов висновку, що встановлені під час перевірки обставини щодо порушення позивачем положень податкового законодавства підтверджені достатніми та допустимими доказами, а відтак, відповідачем було правомірно застосовано до позивача штрафні санкції за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобовязання, які передбачені положеннями Закону України № 2181.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували заперечення відповідача, суду не надано.

Водночас, приписами статті 67 Конституції України встановлено обовязок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки, спір вирішено на користь субєкта владних повноважень та за відсутності його витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову комунального підприємства «Іванківводоканал» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення рішення від 15.01.2009 №0000091600/0,- відмовити в повному обсязі.

Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Д. Панченко

постанову виготовлено в повному обсязі та підписано 07.12.2009