Постанова № 10531388, 21.10.2009, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2009 року справа № 2-а-2695/09/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Горбач А.М., за участю представників сторін

від позивача: Козацька М.Д. (довіреність № б/н від 11.12.2008 р.),

від відповідача: Замашнюк І.В. (довіреність № 42 від 01.09.2009 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель»доІрпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкового повідомлення рішення, - ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Кюне і Нагель» (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 4 грудня 2008 року №0000942320/0/3312 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 116045,00 грн., у тому числі 82297,00 грн. основного платежу та 33748,00 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були порушені норми чинного законодавства, а саме положення підпункту 7.4.2 пункту7.4 статті7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту4.4.1 пункту 4.4 статті4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Так, відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат не включаються витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів, що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Водночас, згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

З огляду на вищезазначене позивач вважає, що положення підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є загальною нормою, яка передбачає податковий облік сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів взагалі. Однак, щодо обліку сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних фондів, слід керуватися спеціальною нормою, а саме положеннями підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У зв'язку з цим позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач повинен був врахувати положення пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Представник позивача в судовому засіданні 21.10.2009 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. Просив суд у задоволені позову відмовити з огляду на те, що віднесення позивачем податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат суперечить вимогам підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, відповідно до тверджень відповідача, ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів відповідно до положень статті15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону. Оскільки, до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не внесено відповідних змін, на думку відповідача, приписи підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" до даних правовідносин застосовуватись не можуть.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.10.2009 р. заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Дочірнє підприємство «Кюне і Нагель» як юридична особа, зареєстровано 23.01.1997р. в Ленінградській районній державній адміністрації м. Києва, свідоцтво про державну реєстрацію № 4283 від 30.01.1997 р.

У звязку із зміною місцезнаходження підприємство перереєстровано 26.05.2004 р. виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області, свідоцтво про державну реєстрацію № 2163 від 26.05.2004 р.

5 серпня 2007 року позивач отримав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 489896 серія А00, яке видане виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області. Номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про заміну свідоцтва про державну реєстрацію 1357107 0006 000674.

Відповідно до даних, що містяться в матеріалах справи, позивач, як платник податку на додану вартість, зареєстрований з 20.08.2004р. по 30.06.2008 р.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в період з 29.09.2008 р. по 07.11.2008 р. на підставі направлень на перевірку від 29.09.2008 р. № 290 та від 27.10.2008 р. № 305 відповідачем було проведено перевірку Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт перевірки від 21.11.2008р. №2181/23-2/24596990 (надалі Акт перевірки).

У ході перевірки встановлено порушення позивачем, серед іншого, підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме до складу валових витрат в період з 01.04.2007 р. по 30.06.2008 р. позивачем включені суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні легкових автомобілів, у розмірі 329191,00 грн. в результаті чого занижено податок на прибуток в податкових періодах, що перевірялися, на загальну суму 82 297,00 грн.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2008р. №0000942320/0/3312, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (надалі Закон України №2181), позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств, в сумі 116045,00 грн., в тому числі за основним платежем 82297,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 33748,00 грн.

У ході розгляду справи судом встановлено, що спірні відносини між сторонами виникли внаслідок існування конфлікту інтересів через різне регулювання Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» питання віднесення платниками податків до валових витрат сплачених сум податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів.

Як вбачається з матеріалів справи, в період, за який здійснювалася перевірка, позивачем придбавались легкові автомобілі, які не є таксомоторами. Придбані автомобілі включені позивачем до складу основних фондів та використовувалися ним у власній господарській діяльності (наказ позивача, договори про повну матеріальну відповідальність, акти прийому передачі та подорожні листи наявні в матеріалах справи а.с. 168 - 217). Сума податку на додану вартість, сплачена у складі вартості цих автомобілів складала 329191,00 грн.

Відповідачем не заперечувались вказані обставини як і та обставина, що сума податку на додану вартість, сплачена у складі вартості при придбанні легкових автомобілів, включена позивачем до складу валових витрат підприємства відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: у IІ кварталі 2007 року у розмірі 86455, 00 грн., у ІІІ кварталі 2007 року у розмірі 59807,00грн., у ІV кварталі 2007 року у розмірі 126399,00 грн. та у ІІ кварталі 2008 року у розмірі 56530,00 грн., загалом 329191,00 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Водночас, підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Таким чином, положення Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат під час здійснення господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

Про наявність конфлікту інтересів у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля, зазначається також і у листі Державної податкової адміністрації України від 13.09.2005 р. N 10803/5/15-2416. Поряд з цим у листі Державної податкової адміністрації України від 07.06.2006 р. N 6482/5/16-1516 вказано, що за такими операціями сума податку на додану вартість не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

Відповідно до положень підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України № 2181, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат за операціями, пов'язаними з придбанням легкових автомобілів, беручи до уваги приписи підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України № 2181 мав застосувати положення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що віднесення позивачем 329191,00 грн. податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства повністю відповідає вимогам підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у звязку з чим у відповідача відсутні підстави щодо донараховування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 82297,00 грн.

Приписами пункту 17.1 статті17 Закону України № 2181 встановлено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

З урахуванням відсутності порушень позивачем у даних правовідносинах податкового законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій у розмірі 33748,00 грн. відповідно до положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181.

Згідно з пунктом 2 статті71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийнятого ним рішення, а відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області №0000942320/0/3312 від 04.12.2008 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 116045,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель» судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Д. Панченко

постанову виготовлено в повному обсязі та підписано 24.10.2009 р.