Ухвала суду № 10521216, 08.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2010 р. м. КиївК-10637/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: Рацун О.В.

відповідача: Заікін О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від 11 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року

у справі № 37/96а (22-а-3927/08)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче обєднання гірничотранспортні системи"

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання гірничотранспортні системи»звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Донецької області від 11 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року, позов задоволено повністю. Визнано повністю нечинним податкове повідомлення рішення № 0000222341/0 від 15 лютого 2007 року про донарахування податку на прибуток на загальну суму 1229171 грн., в тому числі основного платежу 940479 грн., штрафних (фінансових) санкцій 288692 грн.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Донецька оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт № 278/23-4/32547845 від 05 лютого 2007 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року) в результаті чого занижено податок на прибуток у 2006 році на 940479 грн., у т.ч. І квартал 2006 року 65479 грн., ІІ квартал 2006 року 875000 грн.

На підставі Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000222341/0 від 15 лютого 2006 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1229171 грн., в т.ч. за основним платежем 940 479 грн. та штрафних санкцій 288 692 грн.

Зі змісту Акта вбачається, що позивачем в деклараціях позивача з податку на прибуток за І квартал 2006 року та І півріччя 2006 року не відображено коригування валових доходів на суму 3761916 грн. Крім того, відповідач, за результатами аналізу діючих норм законодавства, дійшов висновку, що в порядку встановленому пунктом 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року оподаткування операцій з придбання або продажу цінних паперів чи фондових деривативів здійснюється щодо тих операцій, за якими відбувається передача прав власності на такі товари, тому, на думку відповідача, лише в момент здійснення продажу цінних паперів (у тому числі векселів) товариство мало право на відображення витрат, повязаних із придбанням цих цінних паперів (у тому числі векселів), а також доходів від їх продажу. Перевіркою встановлено, що на бухгалтерському субрахунку 793 «Результат іншої звичайної діяльності»був зазначений прибуток від здійснення діяльності товариства по реалізації цінних паперів, але у деклараціях з податку на прибуток позивача наданих до податкового органу прибуток від реалізації цінних паперів у сумі 261916 грн. за 1 квартал 2006 року та у сумі 3761 916 грн. за 1 півріччя 2006 року відображений не був.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не вівся окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами та акціями, що також є порушенням вимог пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Згідно з приписами абз. 5 підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Як вбачається з аналізу змісту вище викладених норм, відображення витрат, в складі окремого податкового обліку, на придбання цінних паперів належить їх першому власнику лише в момент продажу таких цінних паперів, за умови їх придбання в емітента. Тобто привязка відображення витрат на придбання цінних паперів, в складі окремого обліку з моментом їх продажу стосувалася лише першого власника.

З 01 січня 2003 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 24 грудня 2002 року №349-IV, який вніс зміни до Закону про податок на прибуток, виклавши підпункти 7.6.1 і 7.6.2 у новій редакції. При цьому з підпункту 7.6.2 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року було вилучено норми, що передбачають «привязку»моменту відображення витрат на придбання цінних паперів до моменту появи доходів від їх продажу. У результаті внесених змін, починаючи з 1 січня 2003 року, «ціннопаперові»витрати на придбання цінних паперів відображаються в окремому податковому обліку в періоді їх понесення, а не в періоді продажу такого цінного папера. При цьому фінансовий результат від операцій із цінними паперами розраховується в розрізі видів цінних паперів за звітний період, а не щодо кожного цінного папера окремо, про що необгрунитовано стверджує відповідач.

Так, зокрема, для цілей визначення фінансового результату від операцій з векселями загальна сума «ціннопаперових»доходів від продажу всіх цінних паперів протягом звітного періоду порівнюється із загальною сумою «ціннопаперових»витрат на придбання всіх цінних паперів протягом звітного періоду (причому не обов'язково тих самих цінних паперів, які було продано в цьому ж звітному періоді).

Ще один аргумент на підтвердження правомірності такої позиції випливає із змісту терміну «витрати», визначеного у підпункті 7.6.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, яким фактично передбачено правило «першої події», і такі витрати (доходи) відображаються в окремому «ціннопаперовому»обліку за датою першої з подій нарахування або сплати.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно визнали нечинним податкове повідомлення рішення №0000222341/0 від 15 лютого 2007 року.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від 11 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.