Ухвала суду № 10521235, 08.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2010 р. м. КиївК-3008/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: Переяславська М.В.

відповідача: неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 січня 2007 року

у справі № А 38/159-06

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дерлінг»

доДніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дерлінг»звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 січня 2007 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000692301/0 від 29 березня 2006 року та податкове повідомлення-рішення № 0000692301/1 від 03 травня 2006 року.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у звязку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено Акт № 44ДСК/23-1/32433736 від 10 березня 2006 року (далі - Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року) в результаті чого донараховано податкові зобовязання з податку на прибутку за 9 місяців 2005 року у розмірі 26869,25 грн.; підпункту 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року внаслідок чого зменшено відємне значення обєкта оподаткування з податку на прибуток за 2004 рік у розмірі 1079756 грн. 90 коп.; підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року внаслідок чого підприємством завищена сума збитків від операцій з цінними паперами, яка відображена у Додатку КЗ Декларації з податку на прибуток за 2004 рік у розмірі 7,5 тис. грн. та за 1 квартал 2005 року - у розмірі 1017,5 тис. грн.

На підставі Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692301/0 від 29 березня 2006 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 32243 грн., в т.ч., основний платіж 26869 грн. 25 коп. та штрафні санкції 5373 грн. 85 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 червня 2005 року між позивачем та «Трансюроп трейд & Інвестмент корпорейшн лімітед»уклдено договір купівлі-продажу цінних паперів № К-740, відповідно до якого ТОВ «Дерлінг»придбало прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Завод пневматичного обладнання»та Відкритого акціонерного товариства «Заготовочкооперація»на суму 27973800 дол. США., що еквівалентно 141407559 грн. за курсом НБУ на дату зарахування акцій на рахунок позивача.

Витрати, повязані з придбанням акцій у сумі 141407559 грн., яка дорівнює балансовій вартості іноземної валюти за договором, позивач відобразив у податковому обліку без їх перерахунку в звязку зі зміною обмінного курсу гривні.

Зі змісту Акта вбачається, що станом на 30 вересня 2005 року кредиторська заборгованість від операції з цінними паперами за Договором К-740 від 30 червня 2005 року не погашена та складає 27973800 дол. США, що еквівалентно 141267690,00 грн. на дату закінчення відповідного звітного періоду. Тобто кредиторська заборгованість у перерахунку в гривні по офіційному валютному курсу Національного банку України зменшилась на суму 139869 грн.

Такий висновок відповідач обґрунтував приписами підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, де зазначено, що непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Таким чином, балансова вартість заборгованості зменшилась на суму 139869 гривень (141407559 141267690) внаслідок чого виник прибуток від перерахунку такої заборгованості на початок та на кінець звітного періоду у розмірі 139869 грн. за звітний період - 9 місяців 2005 року.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання протиправними спірних податкових повідомлень-рішень з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту пункту 7.3 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, ним регулюється лише питання оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті.

Суди попередніх інстанцій, виходячи з тлумачення терміну «заборгованість», яким слід керуватися під час застосування положень підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, дійшли вірного висновку, що придбані позивачем акції відносяться до пайових цінних паперів, а не до цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

У звязку з цим, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що заборгованість позивача, яка виникла в результаті здійснення операції за договором № К-740 від 30 червня 2005 року, не підпадає під визначення заборгованості, яке вживається в підпункті 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, оскільки придбані останнім цінні папери не підтверджують відносини боргу, а тому на дану операцію не розповсюджуються вимоги даного підпункту щодо перерахування заборгованості.

Окрім того, для цілей податкового обліку операції з цінними паперами в Законі України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року передбачено окремі положення, а саме пункт 7.6 статті 7 даного Закону. Особливість цих операцій у податковому обліку полягає в тому, що платник податків при здійсненні операцій з цінними паперами веде окремий податковий облік фінансових результатів з цінними паперами. Такий облік ведеться за окремими видами цінних паперів: акціями й іншими корпоративними правами, облігаціями, векселями, деривативами та іншими цінними паперами наростаючим підсумком протягом звітного року вдодатку К3 до декларації з податку на прибуток.

В податковому обліку операцій з цінними паперами, згідно положень пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, застосовується термін "витрати", який слід розуміти як суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у звязку з таким придбанням.

А відтак, відповідач необґрунтовано послався на порушення вимог підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, який регулює питання визначення кінцевого фінансового результату за операціями з іноземною валютою, а не порядок податкового обліку операції з цінними паперами. Отже, висновки відповідача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Що стосується порушення позивачем приписів підпункту 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів підпункту 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та КБ «ПриватБанк»було укладено кредитний договір № 4Д549И від 01 червня 2004 року. Відповідно до пункту 3.2 зазначеного договору передбачено, що за користування кредитом позичальник виплачує відсотки у розмірі 12 відсотків річних з дати списання коштів з позикового рахунку до дати повної сплати кредиту за договором до 29 червня 2005 року.

Фактичну сплату за користування кредитом та відсотків за ним позивач здійснив достроково 28 вересня 2004 року.

У III кварталі 2004 року позивач включив до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1079756 грн. з моменту фактичної сплати відсотків за кредитним договором згідно з підпункту 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Тобто позивачем правомірно було віднесено суму відсотків за кредит банку у розмірі 1079756 грн. до складу валових витрат у III кварталі 2004 року.

Валові витрати були задекларовані позивачем при поданні річної податкової декларації за 2005 рік. Всього валові витрати за 9 місяців 2005 року складають 53,8 тис. грн., які були враховані при визначенні обєкта оподаткування в декларації за 2005 рік.

Порушень, які б свідчили, що позивачем необґрунтовано віднесено до складу валових витрат будь-які суми, в ході перевірки відповідачем не виявлено.

До того ж доводи відповідача відносно того, що згідно з приписами Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року позивач повинен був вести окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами, а тому і сума нарахованих відсотків за кредит повинна була відобразитися у складі формування собівартості цінних паперів при їх подальшому продажу, є необґрунтованими. Оскільки, відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. А в даному випадку сума відсотків за користування кредитом сплачена позивачем банку, який не був продавцем цінних паперів, придбаних Товариством. У звязку з чим, позивачем було цілком правомірно відображено в бухгалтерському обліку зазначені витрати.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно визнали протиправними та скасували податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000692301/0 від 29 березня 2006 року та № 0000692301/1 від 03 травня 2006 року.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 січня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Нечитайло О.М.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.