Ухвала суду № 10521139, 01.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2010 р. м. КиївК-747/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: Жмудінського В.П.

відповідача-1: Думяк В.О.

відповідача-2: не явка

Генеральної прокуратури України: Турлова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 року

у справі № А-12/59 (22-а-2389/07)

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Авангард»

доДержавної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області

за участю Прокуратури Івано-Франківської області

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобовязання надати висновок територіальному відділенню Держказначейства на відшкодування суми з бюджету

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2007 року Закрите акціонерне товариство «Авангард»звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000312320/0 та № 0000322320 від 12.04.2007 року та зобовязання Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області надати висновок територіальному відділенню державного казначейства на відшкодування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинними спірні податкові повідомлення-рішення. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція в Тисменицькому районі Івано-Франківської області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У ході касаційного розгляду представники відповідача-1 та Генеральної прокуратури України підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі та просили її задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів касаційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Уповноважені представники відповідача-2 в судове засідання не зявились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача-1, Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2007 року на розрахунковий рахунок товариства, за результатами якої складено Акт №473-2340-00853582 від 12.04.2007 року (далі Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення пункту підпункту 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7, пункту 11.29 статті 11 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) та пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 271 від 26.02.1999 року.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000312320/0 від 12.04.2007 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 69713,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000322320/0 від 12.04.2007 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 111814,00 грн.

Задовольняючи часткового позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про правомірність віднесення позивачем сум податку на додану вартість сплачених у звязку з придбанням основних фондів та матеріалів, використаних на поліпшення та модернізацію основних фондів до загальної декларації з податку на додану вартість, оскільки витрати на придбання основних фондів та матеріалів, використаних на поліпшення та модернізацію основних фондів відносяться до валових витрат підприємства та підлягають амортизації, яка зменшує скоригований прибуток платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань. Що стосується частини позовних вимог про зобовязання Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області надати висновок територіальному відділенню державного казначейства на відшкодування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість суди зазначили, що такі вимоги не є належним способом захисту порушеного права.

Проте, суд касаційної інстанції не може у повній мірі погодитись з вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ЗАТ «Авангард»у грудні 2006 року січні 2007 року було понесено витрати на придбання матеріально-технічних ресурсів та робіт по реконструкції обєктів нерухомості, призначених для виробництва сільськогосподарської продукції та віднесено відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту до загальної податкової декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР до 1 січня 2008 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1 «Загальні положення»Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону № 168/97-ВР) суми податку на додану вартість повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі Порядок акумуляції та використання коштів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 року № 271, на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто відємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобовязань наступних звітних періодів.

Із наведеного випливає, що при визначенні обєкта оподаткування платник податку на додану вартість, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР, і податкове зобовязання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобовязанні за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, то й податковий кредит із податку на додану вартість, сформований за операціями із придбання основних засобів і послуг, має включатися до тієї самої декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Таким чином, твердження судів першої та апеляційної інстанцій, щодо обґрунтованості включення податку на додану вартість, сплаченого у звязку з придбанням основних фондів та матеріалів, використаних на поліпшення та модернізацію основних фондів до загальної декларації із цього податку є безпідставним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять також обставини, що підтверджують або спростовують використання у подальшому товариством придбаних та модернізованих основних фондів у операціях, призначених тільки для виробництва власної сільськогосподарської продукції.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта субєктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обовязків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 року в даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Голубєва Г.К.

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар: Савченко А.В.