Ухвала суду № 10521136, 01.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2010 р. м. КиївК-13858/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКонюшка К.В.

суддів:Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченко А.В.

за участю представників:

позивача: Демчик О.І., Тунік А.В.

відповідача: неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційної скарги Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 19 липня 2007 року та постанову Львівського апеляційного адміністративною суду від 08 липня 2008 року

у справі № 5/784-25/128Л (22-а-1298/08)

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Концерн «Галнафтогаз»

доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Концерн «Галнафтогаз»звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 19 липня 2007 року податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0000402320/0/11442/23-0 від 13 червня 2006 року в частині зменшення суми бюджетного відшкодування в розмірі 1003333,33 грн. 33 коп. визнано нечинним.

Постановою Львівського апеляційного адміністративною суду від 08 липня 2008 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ВАТ «Концерннафтогаз». Позов в цій частині про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000402320/0/11442/23-0 від 13 червня 2006 року задоволено. В іншій частині постанову Господарського суду Львівської області від 19 липня 2007 року залишено без змін.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити постанову господарського суду Львівської області від 19 липня 2007 року в частині задоволення позовних вимог та відмовити позивачу у позові повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період січень, березень 2006 року, за результатами якої складено Акт №162/23-0/31729918 від 09 червня 2006 року (далі - Акт).

Зі змісту висновку Акта перевірки вбачається, що позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 рок № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон України від 03 квітня 1997 рок № 168/97-ВР) призвело до завищення бюджетного відшкодування за січень 2006 року на суму 1084277 грн. та за березень 2006 року на суму 917450 грн.

На підставі Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000402320/0/11442/230 від 13 червня 2006 року, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 2001 727 грн.

Як зазначено в Акті перевірки, в порушення п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 рок № 168/97-ВР позивачем завищено податковий кредит за грудень 2005 року на суму 623333,33грн., та за лютий 2006 року на суму 310000,00 грн. Підставою для прийняття такого висновку стала перевірка податкових накладних від 29 грудня 2005 року № б/н-1 на суму податку на додану вартість 333333,33 грн. та від 29 грудня 2005 року № б/н-1 на суму податку на додану вартість 290000 грн., виданих приватним підприємством «Рівне-Нафта» на придбання операторної АЗС та будівлю АЗС. А також податкової накладної № дог. за реєстр № 1047-2 від 14 лютого 2006 року, виданій товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазресурс».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, виписані позивачу ПП «Рівне-Нафта»та ТзОВ «Укргазресурс»містили усі необхідні реквізити, які дають можливість ідентифікувати контрагентів. Більш того, здійснення господарських операцій, на виконання яких видано зазначені податкові накладні, факт сплати сум податку на додану вартість та віднесення їх ПП «Рівне-Нафта»та ТзОВ «Укргазресурс»до податкових зобовязань підтверджено матеріалами справи. А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі спірних податкових накладних.

Судом першої інстанції правомірно зазначено і про те, що недотримання платником податку порядку, встановленого п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту.

Крім того, зі змісту Акта вбачається, що позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР та безпідставно включено до податкового кредиту за лютий 2006 року суму податку на додану вартість в розмірі 434000,00 грн., сплачену в ціні придбання у товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерАМІ Лтд»літака, оскільки основною господарською діяльністю позивача згідно з його статутом є здача власних АЗС в оренду та гуртова торгівля пальним, а придбання літака не повязане з господарською діяльністю позивача.

Рішення суду першої інстанції в цій частині мотивована тим, що, виходячи зі змісту пункту 7.5 статті 7 та частини другої підпункту 7.2.3 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, право на податковий кредит у позивача повинно було виникнути на підставі першої події. Відповідно, якщо платіжними дорученнями в лютому 2006 року позивачем сплачено в ціні товару суму податку на додану вартість на суму 434000,00 грн., то у нього, відповідно до приписів Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, лише в лютому виникло право на включення зазначеної суми до податкового кредиту, проте, дане право може бути реалізовано позивачем лише при наявності поставки товару (робіт, послуг).

На думку колегії суддів касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з таким висновком Господарського суду Львівської області, з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі Контракту № Л-410/2006 позивач придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерАМІ Лтд»(далі ТОВ «ІнтерАМІ Лтд») літак Л-410 УВПЭ заводський номер 872 005. Платіжним дорученнями № 1242 від 01 лютого 2006 року позивач сплатив ТОВ «Інтер АМІ Лтд»2520000,00 грн. (в тому числі 420,00 грн. податку на додану вартість) авансу у розмірі 70% за літак, на підставі зазначеного вище контракту та платіжним дорученням від 15 лютого 2006 року №1271 сплачено 84000,00 грн. (в тому числі 14000,00 грн. ПДВ) авансу у розмірі 70% за обладнання згідно того ж контракту. Відповідно ТОВ «Інтер АМІ Лтд» виписано позивачу податкові накладні № 175 від 01 лютого 2006 року на суму податку на додану вартість 420000,00 грн. та № 181 від 15 лютого 2006 року на суму податку на додану вартість 14 000,00 грн. Сплачений в ціні придбання податок на додану вартість в сумі 434000,00 грн. позивачем включено до складу податкового кредиту за лютий 2006 року. Факт оплати вартості літака та його поставки позивачу підтверджено відповідними документами.

Як вбачається зі змісту Статуту, позивач, зокрема, має право здійснювати такий вид діяльності як надання у прокат транспорту та інших технічних засобів.

В обґрунтування наміру здачі придбаного літака в оренду позивачем було надано Договір № 22 від 02 лютого 2006 року, укладений між останнім та АТ ЗТ «Центр ділової авіації»(орендар), предметом якого є передача орендарю в строкове платне користування окремого індивідуально-визначеного майна, а саме повітряного судна Л-410 УВП Э заводський номер 872005.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На думку суду касаційної інстанції, апеляційний суд вірно зазначив, що дійшовши висновку про неправомірне застосування позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР при включенні до складу податкового кредиту в лютому 2006 року суми податку на додану вартість в розмірі 434000,00 грн. за датою списання коштів з рахунку підприємства суд першої інстанції не врахував, що, виходячи зі змісту статті 7 зазначеного Закону право платника податку на податковий кредит визначається саме характером його витрат на придбання товарів (робіт, послуг).

Витрати позивача у звязку з придбанням літака з метою здачі його в подальшому в оренду підпадають під визначення валових витрат, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а факт здійснення авансових платежів надавав позивачу право на підставі підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР включити суми податку на додану вартість, сплачені в складі цих платежів як складової ціни придбання, до податкового кредиту в податковому звітному періоді, на який припадала дата платежів.

Крім того, висновок суду першої інстанції щодо неправомірності виписування ТОВ «Інтер АМІ Лтд»податкових накладних № 175 від 01 лютого 2006 року на суму податку на додану вартість у розмірі 420000,00 грн. та № 181 від 15 лютого 2006 року на суму податку на додану вартість у розмірі 14 000,00 грн. спростовується результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтер АМІ Лтд»з питань взаємовідносин з позивачем за період з 01 лютого 2006 року по 28 лютого 2005 року, викладеними у Довідці № 2029/23-4/00151236 від 19 липня 2006 року.

Також, на думку колегії суддів касаційної інстанції, апеляційний суд правомірно відхилив висновок суду першої інстанції про зайве включення позивачем до бюджетного відшкодування за січень 2006 року суми податку на додану вартість в розмірі 432026,16 грн. та за березень 2006 року 103450,03 грн. та порушення ним вимог підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Даний висновок суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем до рядка 3 Розрахунку суми бюджетного відшкодування за січень 2006 року включено податок на додану вартість в сумі 432026,16 грн. за товар, одержаний в грудні 2005 року відповідно до податкових накладних, що отримані в підтвердження придбання цього товару в грудні 2005 року, однак оплачений в січні 2006 року, а до рядка 3 Розрахунку суми бюджетного відшкодування за березень 2006 року суми податку на додану вартість в розмірі 103450,03 грн., за товар, одержаний у лютому 2006 року, проте, оплачений в березні 2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з реєстрів отриманих і виданих податкових накладних за грудень 2005 року та лютий 2006 року, Декларацій з податку на додану вартість за грудень 2005 року та лютий 2006 року, зазначені вище суми податку на додану вартість включені позивачем до податкового кредиту відповідних періодів за датою здійснення першої події, а саме, отримання податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі відстроченого або розстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно підпункту 7.7.1 цього пункту має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) позивачем, у попередньому податковому періоді (грудні 2005 року) постачальникам таких товарів (послуг) (рядок 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування) становить 2606792 грн. Таким чином, бюджетному відшкодуванню згідно з вимогами чинного законодавства підлягає сума у межах зазначеної в рядку 3 суми. Згідно з представленим до матеріалів справи розрахунку суми бюджетного відшкодування за січень 2006 року позивачем до бюджетного відшкодування в січні 2006 року заявлено суму 2242370,00 грн., яка є меншою, ніж частина відємного значення суми податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів, і яка підлягає бюджетному відшкодуванню та підтверджена відповідачем під час перевірки, в березні 2006 року позивачем згідно представлених документів до бюджетного відшкодування заявлено суму в розмірі 1213428,00 грн., в той час як підтверджена податковим органом сума відємного значення податку, фактично сплаченого у попередньому податковому періоді постачальникам товарів (послуг), яка підлягає бюджетному відшкодуванню, становить 5205614,00 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що суми податку на додану вартість в розмірі 432026,16 грн. та 103450,00 грн. були включені позивачем до податкового кредиту, відповідно в грудні 2005 року та лютому 2006 року, а не до бюджетного відшкодування в січні, березні 2006 року, як зазначає суд першої інстанції.

А відтак, судом апеляційної інстанції правомірно спростовано висновок суду першої інстанції в частині порушення позивачем приписів підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Також, в Акті вказано, що позивачем в порушення підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 та підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зайво віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість на суму 70 000,00 грн., на підставі податкової накладної № 8 від 31 січня 2006 року, виписаної іноземним підприємством «Універсальна інвестиційна група» без зазначення номенклатури наданих послуг.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно зроблено висновок про те, що матеріалами справи підтверджено правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно з податковою накладною № 8 від 31 січня 2006 року.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до цієї ж норми Закону право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що фактичне надання позивачу інформаційно консультаційних послуг іноземним підприємством «Універсальна інвестиційна група», згідно з умовами договору від 03 січня 2006 року № 03/01-2006-01К, підтверджено Актом приймання-передачі наданих послуг від 31 січня 2006 року, що становить невідємну частину Договору № 03/01-2006-01-К. Даний Акт містить усі необхідні реквізити: назви підприємств, від імені яких складено документ, назва документа, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (зокрема, у вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за складання такого документа, що відповідає вимогам підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», зареєстрованого в Мінюсті України 05 червня 1995 року за № 168/704 та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто є письмовим свідоцтвом (первинним документом), що фіксує і підтверджує господарську операцію з надання консультаційних послуг. Дані обставини податковим органом не спростовано. Сплату коштів за отримані консультаційні послуги підтверджено платіжним дорученням № 1491 від 24 лютого 2006 року. Характер наданих послуг підтверджує їх звязок з господарською діяльністю підприємства. Операції за даним Актом прийому-передачі проведено по податковому обліку в лютому 2006 року. Виписана на підставі даного Акту податкова накладна № 8 від з 01 січня 2006 року відповідає вимогам, визначеним підпунктами 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, в тому числі відомості щодо номенклатури поставки товарів, а саме - «інформаційно-консультаційні»послуги.

А відтак, викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів попередніх інстанцій відносно встановлених обставин справи в цій частині.

Крім того, зі змісту Акта вбачається, що при перерахуванні сум за компенсацію сплати земельного податку, згідно з угодами про врегулювання земельних відносин (власником земельних ділянок, на яких знаходиться МК АЗС ВАТ «Концерн «Галнафтогаз»є ВАТ «Львівнафтопродукт», ВАТ «Рівне нафтобаза», ПП «Вікінг-Рівне»та ТОВ «Укргазресурс») позивач отримує податкові накладні, в яких вказано «компенсація сплати земельного податку»чи «земельний податок»і податок на додану вартість включає до податкового кредиту. Чим, на думку податкового органу порушено вимоги підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, у звязку з чим позивачем завищено податковий кредит за грудень 2005 року на суму 28 918,33 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції правомірно обґрунтував свої висновки тим, що в результаті економічно-правового аналізу зазначеної операції, можна зробити висновок, що, компенсуючи контрагентам суму земельного податку, яка згідно з чинного законодавства України, повинна бути сплачена до Державного бюджету в повній мірі, позивач намагається зменшити цю суму шляхом бюджетного відшкодування на свій рахунок з Державного бюджету в розмірі податку на додану вартість із суми належного до сплати в Державний бюджет земельного податку, що суперечить встановленому порядку оподаткування.

А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку в зазначеній частині, зазначивши, що з метою оподаткування податком на додану вартість згадані правовідносини розглядаються як операції з поставки товарів (послуг) і підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за ставкою 20% і не можуть розглядатися як подвійне оподаткування.

Згідно з частиною першою статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано помилково.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення частково незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір в цій частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000402320/0/11442/23-0 від 13 червня 2006 року на суму 28918 грн. 33 коп. та залишення в силі постанови суду першої інстанції в цій частині.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративною суду від 08 липня 2008 року в частині задоволення позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Концерн «Галнафтогаз»щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000402320/0/11442/23-0 від 13 червня 2006 року на суму 28918 грн. 33 коп. скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 19 липня 2007 року в цій частині залишити без змін.

В решті постанову Львівського апеляційного адміністративною суду від 08 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді (підпис)Голубєва Г.К.

(підпис)Ланченко Л.В.

(підпис)Пилипчук Н.Г.

(підпис)Степашко О.І.