Рішення № 10494351, 26.07.2010, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

ПЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-93/10

РІШЕННЯ

Іменем України

21 липня 2010 р. м. Пятихатки

Пятихатський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Резніченка М.С., при секретарі Плахотній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи ОСОБА_2, Національний банк України в особі Управління НБУ в Дніпропетровській області про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в:

08.02.2010 р. ПАТ «УкрСиббанк» (далі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з вимогою про стягнення з відповідачів солідарно на його користь 288035,46 грн. заборгованості за кредитним договором № 11199490000 (далі Договір), укладеним між Банком і ОСОБА_1 17.08.2007 р., відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 40000 доларів США та понесені судові витрати, обґрунтовуючи позов тим, що у порядку і на умовах, визначених у Договорі позичальник ОСОБА_1 отримала зазначений кредит і зобовязалася належним чином прийняти, використовувати та повернути кошти Банку, здійснюючи плату за кредит, встановлені проценти та комісію у передбачені Договором терміни. Банк свої зобовязання перед позичальником виконав, однак ОСОБА_1 не виконує умови Договору, своєчасно не повертає суми отриманого кредиту та не сплачує нараховані відсотки за користування ним, тому станом на 06.01.2010 р. заборгованість ОСОБА_1 перед Банком склала 288035,46 грн.. 17.08.2007 р. між Банком і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 229297, відповідно до якого Поручитель зобовязався перед Банком відповідати за виконання Позичальником ОСОБА_1 усіх її зобовязань перед кредитором в повному обсязі.

Ухвалою Пятихатського районного суду від 26.02.2010 р. судом прийнято зустрічний позов від ОСОБА_1 через її представника за довіреністю ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту від 17.08.2007 р., укладеного між нею і Банком, договору поруки від 17.08.2007 р., укладеного між ОСОБА_2 і Банком та договору застави від 17.08.2007 р., укладеного між Банком і ОСОБА_1 недійсними, застосувавши правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст.. 216 ЦК України.

Представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» за довіреністю Міщанин Є.В. вимоги, викладені у первісному позові, підтримав і заперечив проти задоволення зустрічного позову, та уточнивши позовні вимоги Банку пояснив, що відповідач за первісним позовом ухиляється від виконання своїх зобовязань за кредитним договором, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 40000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 202000 грн. за курсом Національного Банку України на день укладання Договору. При цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту має визначатися в Договорі лише в разі надання Банком кредиту в іноземній валюті. За користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів з дня видачі кредиту процентна ставка встановлена за домовленістю у розмірі 11,50 % річних, а після цього строку та кожного наступного місяця кредитування проценти підлягають перегляду відповідно до умов Договору. Позичальник зобовязалася повернути кредит у повному обсязі не пізніше 15.08.2014 р. відповідно до графіку погашення, однак графіку погашення кредиту та відсотків за користування ним позивальник не дотримувалася і станом на 07.04.2010 р. виникла заборгованість за сумою кредиту 32391,59 доларів США, що в еквіваленті становить 256703,35 грн., за процентами по користуванню кредитом 3909,53 долари США, що в еквіваленті складає 30983,03 грн., пеня 1183,10 доларів США, або 9376,83 грн. на загальну суму 297063,21 грн.. Крім цієї суми заборгованості просив стягнути і понесені судові витрати, а саме, 1700 грн. сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Оскільки ОСОБА_2 за договором поруки є поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобовязань, то повинен відповідати солідарно перед кредитором за порушення цих зобовязань по сплаті основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування інших збитків. Додав, що відповідачі не намагалися врегулювати спір.

Відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить розписка про одержання судової повістки, в судове засідання не зявилася, направила свого представника ОСОБА_4

Представник відповідачів за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 не визнав первісний позов і підтримав вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом, пояснивши, що за актом звірки заборгованості станом на 07.04.2010 р. відповідачами сплачено 14758,40 доларів США, з яких 7607,70 доларів США кредит, а 7150,70 доларів США відсотки за користування ним. Заперечив факт направлення Банком та отримання відповідачами досудових вимог. Вважає, що позивач не висуває вимогу про розірвання кредитного договору, тому додаток № 2 до Договору, який є його невідємною частиною і вказує на сплату боргу частинами (з розстроченням платежу), не втратив чинності і наполягав на тому, що відповідач сплачувала поточну заборгованість частинами, а щодо залишку заборгованості вона мала можливість сплатити позику до кінця дії Договору і заперечив наявність будь-якої заборгованості. Крім того, грошові зобовязання в Договорі повинні бути виражені в національній валюті України, оскільки Банк як відповідач за зустрічним позовом не мав індивідуальної ліцензії НБУ на видачу кредиту, а ОСОБА_1 - на виплату як засіб платежу для погашення боргу та сплати процентів в іноземній валюті. На його думку ліцензія НБУ № 75 дає право Банку на здійснення операцій, передбачених ч. 1 та п. 5-11 ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», однак не для здійснення операцій з валютними цінностями. Також вважає, що банківська ліцензія, дозвіл та додаток до нього не дають право субєкту господарювання здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобовязання за кредитним договором в іноземній валюті, а використання іноземної валюти, як засобу платежу, не є кредитною операцією в цій валюті. Оскільки Банк розумів, що не має відповідного дозволу (індивідуальної ліцензії) на видачу кредиту в іноземній валюті, яка не могла бути використаною ОСОБА_1 за цільовим призначенням для споживчих цілей, Банк мав на меті отримати певну користь (отримання відсотків) та приховав дійсний правочин, яким є позика речей, визначена родовими ознаками, тобто, в доларах США, тому на його думку правочин удаваний. Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі і розпоряджатися майном, яке є їхньою сумісною власністю, подружжя повинно за взаємною згодою. Договори виходять за межі дрібного побутового, укладені на значні суми, тому вони суперечать інтересам відповідачів, порушують права другого з подружжя.

Відповідач за первісним позовом і третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_2 первісний позов не визнав та наполягав на задоволенні зустрічного позову, дав аналогічні пояснення, які висловив його представник ОСОБА_4.

Третя особа за зустрічним позовом Національний банк України в особі управління Національного банку України в Дніпропетровській області про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать розписки про одержання судових повісток, в судове засідання свого представника не направив, відповідно до листа від10.03.2010 р. № 22-015/2071 (а.с. 67) просив розглянути справу за відсутності його представника.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні вимог за зустрічним позовом з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього ж Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

У відповідності зі ст. 524 ЦК України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання і в іноземній валюті.

Статтею 192 ч. 2 цього д Кодексу передбачається використання в Україні іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47, 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, що використовується. Вказані операції здійснюються на підставі батьківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 533 ЦК України якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 525 цього ж Кодексу передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобовязань і зазначена норма вказує на те, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, діючим цивільним законодавством передбачено і загальні умови виконання зобовязання. Зі статті 526 ЦК України випливає, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення ст. 625 ЦК України вказують на те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 17 серпня 2007 р. між Банком та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11199490000 (а.с. 6-10), за умовами якого Банк взяв на себе зобовязання надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 40000 доларів США на умовах цього Договору, а відповідач взяла на себе зобовязання прийняти, належним чином використовувати кредит за цільовим при значенням, а саме, на покупку авто, і повернути Банку кредитні кошти (кредит) у строки, обумовлені цим договором, що підтверджується копією зазначеного договору, сплатити проценти за користування кредитом (пп. 1.1, 1.4).

Згідно умов кредитного договору, а саме пп. 1.2.2, відповідач ОСОБА_1 зобов'язана здійснювати повернення кредиту у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 15.08.2010 р. та сплачувати проценти за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, у розмірі 11,50 % річних, а після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка за умовами пп. 1.3.1 Договору підлягає перегляду відповідно до умов Договору.

На виконання зазначених умов Договору відповідачем ОСОБА_1 отримані кошти у розмірі 40000доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом Національного банку України складає 202000 гривень, що не заперечується представником відповідачів ОСОБА_4, представником Банку і відповідачем ОСОБА_2.

З акту звірки розрахунків за кредитним договором, погодженим Банком в односторонньому порядку, довідки-розрахунку заборгованості (а.с. 162-163,115-120), заборгованість ОСОБА_1 за Договором станом на 07.04.2010 р. склала 32391,59 доларів США по тілу кредиту, що в еквіваленті становить 256703,35 гривень, 3909,53 долари США відсотків за користування кредитом, що в еквіваленті становить 30983,03 гривень та 9376,83 гривень пені.

Представником відповідачів ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні визнано, що ОСОБА_1 фактично сплачено кредитних коштів 7607,70 доларів США (а.с. 161), в підтвердження чого надали копії квитанцій по сплаті заборгованості (а.с. 38-42). Представником ОСОБА_4 заперечено лише той факт, що у розрахунках присутня розбіжність у -124,61 долари США, та щодо цього платежу ним же надано копію квитанції № 37 від 29.12.2009 р., з якої вбачається, що 124,61 долари США зараховані на рахунок Банку, а цей платіж спрямований на сплату процентів.

З метою врегулювання спору Банком 08.05.2009 р. були направлені досудові вимоги відповідачам (а.с. 35, 36), вручення яких підтверджується поштовим повідомленням за № 68138928 (а.с. 37). З вимог слідує, що Банк вимагає сплатити протягом 5 робочих днів належні платежі за кредит та проценти, суми боргу по яких станом на 30.04.2009 р. складали 32391,59 доларів США (сума кредиту), 891,85 доларів США (сума відсотків), пеня 71,22 доларів США і попередив про реалізацію свого права на дострокове повернення кредиту за його ж вимогою на підставі розділу 6 Договору, визнаючи термін повернення кредиту таким, що настав (п. 6.1 Договору)на 32 календарний день з дати одержання вимоги.

Відповідно до пп. 1.2.1, 1.5 Договору датою надання кредиту вважається 17 серпня 2007 р. шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № 26201141091000 у Банку. Згідно п. 9.1 Договору сторони домовилися, що при порушенні ОСОБА_1 термінів виконання будь-якого із своїх зобовязань за Договором, зокрема, щодо повернення суми кредиту, та/або сплати плати за кредит та/або штрафних санкцій (неустойки) та/або виконання інших грошових зобовязань Позичальника, нарахованих Банком за Договором, Позичальник доручає Банку, починаючи з дати прострочення виконання будь-якого із таких зобовязань, здійснювати на користь Банку договірне списання коштів Позичальника, а саме, списувати кошти з будь-якого рахунку Позичальника в національній та/або іноземній валюті, відкритого в Банку, у тому числі і з поточного рахунку ОСОБА_1 у національній та/або іноземній валюті № 26201141091000 та з інших рахунків, списувати кошти в сумі та валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості Позичальника і витрат Банку, повязаних з купівлею/продажем/обміном (конвертацією) валюти на Міжбанківському валютному ринку та/або її обміном на Міжнародному валютному ринку за поточним курсом, чим ОСОБА_1 безвідклично доручила відповідачу попередньо здійснити продаж коштів в іноземній валюті в повній сумі, що знаходиться на її позичковому рахунку.

Вирішуючи спір за зустрічним позовом про визнання договорів недійсними суд виходить з того, що Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі, операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії № 75 від 24.12.2001р. та дозволу на здійснення валютних операцій № 75-2 від 19.11.2002 р. (а.с. 125-132), а тому вираження в іноземній валюті грошового зобовязання за Договором відповідає вимогам чинного законодавства. Висновок представника відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_2 про обовязковість отримання Банком або позичальником індивідуальної ліцензії Національного банку України для здійснення валютних операцій є хибним, оскільки відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банку України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ж ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що генеральні ліцензії видаються НБУ лише певному колу субєктів, а саме, банкам, фінансовим установам та оператору поштового звязку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість, індивідуальні ліцензії видаються всім субєктам (резидентам, нерезидентам) на здійснення лише разової валютної операції. При цьому, Декретом визначено вичерпний перелік таких операцій. Слід вказати і на те, що відповідно до п. в ст. 4 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Отже, посилання відповідачів на обовязковість отримання банком тієї ж ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Адже на сьогодні законодавчо не визначені межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, тому операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.

Проаналізувавши вимоги ст. 192 ЦК України представник відповідачів ОСОБА_4 послався на те, що Банк, укладаючи з ОСОБА_1 кредитний договір у іноземній валюті, розумів, що не має відповідного дозволу, а саме, індивідуальної ліцензії, на видачу кредитних коштів і що така валюта не може бути використаною Позичальником за цільовим призначенням, а саме, для споживчих цілей придбання авто, маючи на меті одержати певну користь, як то отримання відсотків, тому запропонував і уклав з ОСОБА_1 цей Договір як спосіб приховання дійсного правочину, яким є позика речей, визначених родовими ознаками, тобто, в доларах США.

Суд виходить з того, що за наслідком укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем сторони взяли на себе певні зобов'язання, зокрема, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачеві кредит, а відповідач - повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку, розмірах та строки, встановлені умовами кредитного договору, в той час як в удаваному правочині воля сторін спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, при цьому відповідачі повинні були вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. Із наданих доказів не вбачається що воля позивача та відповідача були спрямовані на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які були передбачені кредитним договором, оскільки валюта кредиту не змінює форму правочину та не створює інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, які встановлюються кредитним договором. Матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача волі на отримання кредиту саме в доларах США, що не суперечить нормам законодавства щодо валютного регулювання.

Крім того, для удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином, а також за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Такою ознакою не може бути і вчинення операцій по перерахунку коштів у національній валюті, оскільки ці дії мали б лише наслідком та реалізацією сторонами укладеного правочину.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку і відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. З положень ст. 554 цього ж Кодексу слідує, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У забезпечення виконання усіх грошових зобовязань в повному обсязі Позичальника ОСОБА_1 за Договором відповідачем ОСОБА_2 надана порука згідно Договору поруки № 11199490000/2 від 17.08.2007 р.(пп. 2.1 Договору) (а.с. 7, 11-12). Крім того, Позичальник передала в заставу, а Банк прийняв транспортний засіб марку Тойота модель RAV4 2007 року випуску, шасі JTMBD31V075083676, державний номер НОМЕР_1. При цьому вартість Предмету застави склала 24240 гривень. Сторони погодили, що заставою також забезпечуються в повному обсязі вимоги Банку щодо відшкодування витрат, повязаних з предявленням вимоги по зобовязаннях за цим Договором і звернення стягнення на Предмет застави та ін. (пп. 2.2, 2.3 Договору).

Перевірка законності договору застави в частині нотаріального посвідчення договору, внесення запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, передбачені ст. 577 ЦК України, судом не проводиться, оскільки договір не є предметом спору. Однак суд зазначає, що представником відповідачів ОСОБА_4 зверталася увага на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, а відповідно до ст. 65 ч. 1 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є сумісною власністю подружжя за взаємною згодою і вважав, оскільки Договір виходить за межі дрібного побутового, укладений на значну суму, другий із подружжя мав би надати згоду на укладання Договору. Крім того, представник ОСОБА_4 посилався на положення ст. 369 ЦК України і вважав, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, повинно було здійснюватися саме за згодою співвласників, тому правочин слід визнати недійсним.

Суд вказує на те, що зазначені положення ст. 65 СК України стосуються саме розпорядження майном, що є обєктом права сумісної власності подружжя. Частиною другою цієї норми передбачено, що при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Отже, враховуючи те, що договір поруки не потребує нотаріального посвідчення чи державної реєстрації і те, що він не є договором щодо цінного майна, а укладаючи договір поруки ОСОБА_2 як Поручитель підтвердив, що він повністю розуміє всі умови Кредитного договору та договору поруки, свої права та обовязки за Договором і погоджується з ними, тому Договір не суперечить інтересам подружжя і не порушує права другого з подружжя, підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що при наданні позивачем та отриманні відповідачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем ОСОБА_1 платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США не були порушені вищенаведені норми закону, позивачем умови Договору виконані, а відповідачі зобовязання не виконали, тому виникла заборгованість як по кредиту, так і по відсотках за його користуванням, пені. Одночасно слід зауважити, що відповідачем ОСОБА_1 припинено погашення кредиту у грудні 2008 р. (останній платіж квитанція № 47 від 26.12.2008 р.), а сплата процентів за користування кредитом припинена у січні 2010 р. (останній платіж від 29.01.2010 р. - квитанція № 19).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому на користь ПАТ «УкрСиббанк» слід стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплачені 1700 грн. судового збору (а.с. 1, 133-136) та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 2).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 79, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 192 ч.2, 524-526, ч.ч. 2, 3 ст. 533, 553, 554, 625, 627, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд,

В и р і ш и в:

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (поштовий індекс 61005, м. Харків, пров. Московський, 60, к/р 32009100100 в Управлінні НБУ в Харківській області, МФО 351005, ОКПО 09807750) 297063 гривень 21 копійка в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а також 1700 гривень сплаченого судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на загальну суму 298883 гривень 21 копійка.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи ОСОБА_2, Національний банк України в особі Управління НБУ в Дніпропетровській області про визнання договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 26 липня 2010 р.

Суддя: