Ухвала суду № 10484521, 14.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" липня 2010 р. м. КиївК-14499/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 р.

у справі № 7/5-2007 (22а-60/07)

за позовом Приватного підприємства «Кабельні системи Горват і Горват 10»

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 12.03.2007 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007р. постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ у Закарпатській області № 659/23-0/32836226/15986 від 07.12.2006 р.

Ужгородська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилаючись, серед іншого, на ч. 5 ст. 120 Земельного кодексу України, наголошує на тому, що з переходом до позивача права власності на будівлю або споруду переходить і право орендного користування земельною ділянкою.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили. Приватне підприємство «Кабельні системи Горват і Горват 10»надіслало телеграму, а Ужгородська МДПІ факсове повідомлення, в якій просять справу розглядати за відсутності їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення № 659/23-0/32836226 про визначення позивачеві податкового зобовязання з орендної плати за землю у сумі 11124,94грн., в тому числі 8598,38 грн. основного платежу та 2526,56 грн. штрафних санкцій, прийнято на підставі акту позапланової документальної перевірки за період з 01.11.2003 р. по 30.09.2006 р., яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 14 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 р. №2535-ХІІ, ст.125, 206 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із договором купівлі-продажу від 29.12.2003 р. № 4 Ужгородська рада на аукціоні передала позивачеві у власність обєкт незавершеного будівництва експортно-імпортного пункту за адресою: Ужгородський район, с. Тисаашвань, розташований на земельній ділянці площею 8,0 га, яка належить Тисаашванській сільській раді. Право власності на обєкт переходить до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі.

Дана змелена ділянка у попереднього користувача знаходилась на умовах тимчасового користування згідно з угодою від 10.01.1998 р., укладеною між Мінеральненською сільською радою та СП «Агрокарпат».

Орендна плата за вказану земельну ділянку нарахована податковим органом за період з 29.12.2003 р. по 30.09.2006 р. з моменту переходу до позивача права власності на обєкт незавершеного будівництва експортно-імпортного пункту.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні даного спору та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі та надана їм правильна правова оцінка на підставі норм законодавства, що підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 №2535-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»(у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до статті 5 «Про плату за землю»обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

У статті 15 цього Закону зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до частини першої та другої статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право користування земельною ділянкою або її частиною може переходити на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 13 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який, згідно із п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. № 15, включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, правовстановлюючі документи, за якими б у позивача виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташований придбаний у власність обєкт незавершеного будівництва експортно-імпортного пункту, у період з 2003 по 2006 рік, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади не оформлювались.

За наведених вище положень законодавства доводи податкового органу про те, що позивач з придбанням у власність 29.12.2003 р. обєкту незавершеного будівництва автоматично набув права орендного користування земельною ділянкою, визнаються безпідставними, адже рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування не приймалося, відповідний договір оренди не укладався, дані щодо права орендного користування позивачем земельною ділянкою до державного кадастру не вносились.

Орендна плата за земельні ділянки комунальної власності не входила до переліку податків і зборів (обовязкових платежів), який був визначений у ст.ст.14, 15 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. №1251-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV).

До того ж, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності віднесена до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) тільки Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, який набрав чинності 31.03.2005 р., у звязку з чим у податкової інспекції були відсутні законні підстави здійснювати контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати за землю за період до 31.03.2005 р. та визначати позивачеві податкове зобовязання із земельного податку (орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності) до вказаного періоду. Неврахування такої позиції не призвело до неправильного вирішення судом апеляційної інстанції даної справи.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2007 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

О.І. Степашко