Ухвала суду № 10482594, 13.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2010 р. м. КиївК-1972/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В. ,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крекінг»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 року

по справі № 2-а-12291/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крекінг"

до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крекінг" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2009 року № 0000612341/0 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 1219795 грн. 90 коп., у тому числі за основним платежем 891051 грн., за штрафними (фінансовим) санкціями 328744 грн. 90 коп. та № 0000622341/0 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 323692 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 215795 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 107897 грн. 50 коп.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2009 року у даній справі позов задоволено повністю та визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2009 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на безпідставність позовних вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем була здійснена планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, наслідки якої викладені в акті від 10 липня 2009 року № 2018/23-3/33716188 та 23 липня 2009 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000612341/0, яким визначена сума податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1219795 грн. 90 коп., у тому числі за основним платежем 891051 грн., за штрафними (фінансовим) санкціями 328744 грн. 90 коп.;

№ 0000622341/0, яким визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 323692 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 215795 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 107897 грн. 50 коп. згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон №2181-III).

Правовою підставою визначення зобов'язань на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181-III був висновок відповідача про порушення ТОВ "Крекінг" підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон №334/94-ВР) та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР).

Перевіркою встановлено, що позивачем, внаслідок порушення вищезазначених норм, занижено податок на прибуток на загальну суму 891051 грн. за 3 квартали 2008 року та 2008 рік внаслідок завищення, на думку відповідача, валових витрат на загальну суму 3569205 грн., крім того занижено податок на додану вартість на загальну суму 215795 грн. за березень 2009 року.

Завищення валових витрат встановлено у звязку із відсутністю на підприємстві оригіналів документів, що підтверджують взаємовідносини з ТОВ "Сібур". Шляхом надання запиту до ДПІ в Печерському районі м. Києва відповідачем встановлено, що ТОВ "Сібур" не знаходиться на юридичною адресою, останній звіт наданий за грудень 2008 року, з серпня по жовтень 2008 року підприємство звітувало до податкового органу із визначенням у деклараціях сум податкових зобовязань з податку на додану вартість. Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивачем під час перевірки не було надано сертифікатів якості на продукцію, товарно-транспортних накладних, що підтверджують постачання нафтопродуктів, у видаткових накладних міститься інформація про кількісні показники у кілограмах та тонах, а не в літрах, не надано документів, які б посвідчували перехід права власності та продукцію та факт передачі товару від ТОВ "Сібур". Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ "Сібур" не мають реального характеру та є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Суди при дослідженні фактичних обставин справи встановили, що угода була фактично виконаною з настанням реальних наслідків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", передбачені вимоги щодо підтвердження витрат документами, які б підтверджували фактичне здійснення платником податку господарської операції. Відсутність зазначених документів а саме, товаротранспортних накладних, та інших документів які посвідчують факт отримання позивачем нафти сирої спростовують дії позивача щодо включення вартості сплаченої нафти до складу валових витрат. Сформувавши валові витрати по першій з подій (отримання нафти) позивач не довів факт її отримання.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрати, повязані із придбанням нафтопродуктів за умовами договору № 21/08-08 від 21 серпня 2008 року, а також про безпідставність визначення позивачем суми податкового кредиту та обґрунтованості прийняття податкових повідомлень-рішень від 23 липня 2009 року № 0000612341/0, № 0000622341/0.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону №334/94-ВР, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті.

Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту пункту 11.2. статі 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, такими розрахунковими документами є або документи, що підтверджують сплату товару або документи, що підтверджують отримання товару.

Пунктом 5.11 вищезазначеної статті передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв посилання відповідача на відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували правомірність віднесення витрат до складу валових з огляду на наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХІV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом першої інстанції встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках. При цьому суд обґрунтовано зазначив, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Факт отримання позивачем товару від товариства з обмеженою відповідальністю "Сібур" підтверджено видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Здійснення позивачем оплати отриманого товару підтверджується банківськими виписками, копії яких також наявні в матеріалах справи.

Крім того, судами обох інстанцій обґрунтовано встановлено помилковість твердження апелянта, що прийняття нафтопродуктів за умовами укладеного договору №21/08-08 від 21 серпня 2008 року може підтверджуватися виключно сертифікатами якості, технічними паспортами на нафтопродукти, актами приймання нафтопродуктів за формою 5-НП та 7-НП, складання яких передбачено положеннями Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, міністерства транспорту та звязку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України №281/171/578/155 від 20 травня 2008 року та товарно-транспортними накладними, дорожніми відомостями. Метою складання зазначених документів є визначення кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів що поставлялися ТОВ "Сібур" з метою проведення майбутнього коригування вартості. Крім того, їх відсутність не впливає на формування валових витрат за спірними господарськими операціями. Наявність цих документів, не повязана з датою збільшення валових витрат, яка за правилами ведення податкового обліку визначена підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" або датою списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку днем їх видачі з каси платника податку, або датою оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) датою фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Про порушення позивачем даної норми відповідач не зазначає і, як було встановлено, факт оплати коштів за отриманий товар доведений та не заперечується відповідачем.

Відповідно до преамбули Закону України "Про податок на додану вартість", зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, норми якого підлягають застосуванню до спірних відносин, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у звязку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Абзац третій даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За вказаних обставин, правильними є висновки суду першої інстанції, що долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме укладений договір купівлі-продажу вуглеводородної сировини та нафтопродуктів від 21 серпня 2008 року № 21/08-08, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, податкового кредиту, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Окружним адміністративним судом також обґрунтовано не прийнято посилання відповідача на факт відсутності ТОВ "Сібур" за юридичною адресою, що було встановлено у 2009 році, з огляду на те, що спірні правовідносини мали місце у 2008 році, за звітні періоди якого дане підприємство звітувало до податкового органу, в тому числі із визначенням власних податкових зобовязань. Факт несплати податку контрагентом позивача не може впливати на право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин місцевий адміністративний суд обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 року з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2009 року.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Крекінг»задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 року скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2009 року по справі № 2-а-12291/09/0570.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Голубєва Г.К.

Судді підпис Карась О.В.

підпис Маринчак Н.Є.

підпис Федоров М.О.

підпис Шипуліна Т.М.

Ухвала складена у повному обсязі 15.07.2010р.