Постанова № 10480078, 22.07.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2010 р.Справа № 2-а-509/10/1570 Категорія:2.11.3Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді Запорожана Д.В.,

судді Яковлева Ю.В,

судді Жука С.І.

при секретарі Єршовій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія»на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси, про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Українська кабельна компанія»звернулася до суду з позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, про визнання податкових повідомлень-рішень від 13.01.2010 року № 0000052301/0 і № 0000042301/0 недійсними.

Позовні вимоги ТОВ «Українська кабельна компанія»обґрунтувало тим, що ним не допускалося порушень податкового законодавства, які могли бути підставою для визначення податкових зобовязань спірними податковими повідомленнями рішеннями.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтримав позов у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав у повному обсязі, пославшись на підтвердження обставин порушення позивачем податкового законодавства незаперечними доказами, а також безумовність підстав визначення йому податкових зобовязань спірними податковими повідомленнями рішеннями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2010 року в задоволенні вищенаведеного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Українська кабельна компанія»просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи постанову суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснював безтоварні господарські операції з метою ухилення від сплати податків, тому визначення йому податкових зобовязань спірними податковими повідомленнями рішеннями відповідачем є цілком правомірним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Службовими особами ДПА в Одеській області було проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Експроект Юг»і ПП «Торгівельні пропозиції»за період з 01.01.2007 року по 30.06.2007 року, результати якої відображені в акті від 28.12.2009 року № 413/35-03/31595602.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси податковими повідомленнями-рішеннями від 13.01.2010 року № 0000052301/0 і № 0000042301/0 визначила позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 60377 гривень (основний платіж 40251 гривень, штрафні санкції 20126 гривень), та з податку на прибуток у сумі 100077 гривень (основний платіж 66718 гривень, штрафні санкції 33359 гривень).

В вищенаведеному акті перевірки здійснено висновок про порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ним у періоді, що перевірявся, було занижено податок на прибуток на загальну суму 66718 гривень, податок на додану вартість на загальну суму 53375 гривень.

Зміст вищенаведених порушень, відповідно до зазначеного акту перевірки, полягав у наступному.

В періоді, який перевірявся, позивач уклав усні угоди на отримання кабельної продукції від ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції». Відповідно до наданих позивачем під час перевірки документів, продукція ним отримана, оплата здійснена, операції відображені в бухгалтерському та податковому обліках. Акт перевірки не містить зауважень службових осіб ДПА щодо документального оформлення наведених угод.

В акті перевірки здійснено висновок про недійсність, суперечність інтересам суспільства і держави вищенаведених угод, відсутність реального руху товарно-матеріальних цінностей на їх виконання, і їх укладення з метою ухилення позивачем від сплати податку на додану вартість і податку на прибуток, несплату податків до бюджету за наведеними угодами контрагентами позивача.

Зазначений висновок здійснений виключно на підставі того, що: засновники ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції»(ОСОБА_1 і ОСОБА_2) не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність під час заснування підприємств (початок 2006 року) та не мали відношення до їх (підприємств) фінансово-господарської діяльності у подальшому; відносно ОСОБА_3 (директора та наступного власника ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції») порушено кримінальну справу за ст. 205 КК України.

Відомості про відсутність наміру засновників вищенаведених підприємств здійснювати підприємницьку діяльність почерпнуті з матеріалів досудового слідства кримінальної справи порушеної відносно ОСОБА_3

Інших фактичних чи правових підстав для висновку про порушення позивачем вищенаведеного податкового законодавства в акті перевірки не зазначено.

Колегія суддів, вважає висновки перевірки позивача про недійсність, суперечність інтересам суспільства і держави угод укладених позивачем з ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції», відсутність реального руху товарно-матеріальних цінностей на їх виконання, і їх укладення з метою ухилення позивачем від сплати податку на додану вартість і податку на прибуток, несплату податків до бюджету за наведеними угодами контрагентами позивача хибними з наступних підстав.

Щодо відсутності наміру засновників контрагентів позивача здійснювати підприємницьку діяльність і відношення до такої в подальшому.

Законодавством від засновників підприємств не вимагається безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

Частиною 2 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, засновники підприємств не розглядаються законодавцем як самостійні субєкти господарювання, тому до них не можуть предявлятися вимоги безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю на підприємстві.

Крім того, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом (ч. 2 ст. 167 ГК України), що теж доводить відсутність обовязку засновників підприємства безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю на підприємстві.

Отже, відомості про наявність чи відсутність намірів засновників підприємства безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю не мають значення для вирішення питання щодо недійсності угод укладених таким підприємством, відсутності реального руху товарно-матеріальних цінностей на їх виконання, або їх укладення з метою ухилення від сплати податків.

Окрім того, створення або придбання субєктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності «фіктивне підприємництво»визначено виключно у ст. 205 КК України, факт фіктивного підприємництва може встановлюватися лише в порядку кримінального судочинства, а не адміністративного.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, доказову силу для адміністративного суду може мати тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, а не матеріали досудового слідства у кримінальній справі.

Що стосується «зізнань»засновників ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції»ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (протоколи допиту свідків від 13 та 11 липня 2009 року), що вони не мали наміру здійснювати підприємницьку діяльність під час заснування підприємств та не мали відношення до фінансово-господарської діяльності підприємств у подальшому в вищенаведених матеріалах кримінальної справи /а.с. 54, 67/, то вони повністю спростовуються постановами Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2008 року та 12.03.2008 року і ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2009 року та 19.05.2009 року, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення для даної справи. Наведеними судовими рішеннями встановлені обставини створення засновниками (ОСОБА_1 і ОСОБА_2) ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції»з метою здійснення підприємницької діяльності, а також їх причетності до такої в подальшому /а.с. 31-33/.

Окрім того, колегія суддів, приймає до уваги пояснення ОСОБА_1, які закріплені судовим рішенням /а.с. 31, зворотний бік/, відповідно до яких її пояснення щодо відсутності намірів на здійснення підприємницької діяльності і її непричетності до фінансово-господарської діяльності підприємства є неправдивими та давалися посадовим особам податкової міліції під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності.

Факт порушення кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3 (директора та наступного власника ПП «Експроект ЮГ»і ПП «ПКФ Торгівельні пропозиції») за ст. 205 КК України, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 72 КАС України, правового значення для вирішення даної справи по суті не має.

Факт ухилення від сплати податків посадовими особами позивача, як вже було вище зазначено, не може бути встановлений в межах даної справи так, як вирішується виключно в порядку кримінального судочинства, а вироку суду з цього приводу в матеріалах справи не мається.

Окрім того, висновки перевірки про укладення позивачем вищенаведених угод з метою ухилення від сплати податків, не сплата податків контрагентами позивача не підтверджені доказами, тому є субєктивними припущеннями службових осіб ДПА (п. 2.3.4 порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 N 327 та зареєстрованого в МЮ України від 25 серпня 2005 року за N 925/11205), а перевірка припущень податкових органів, щодо можливого порушення податкового законодавства підприємствами не входить до повноважень адміністративного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому сама по собі несплата контрагентами позивача податків до бюджету не є підставою для їх стягнення з останнього.

Не має у колегії суддів сумнівів щодо товарності господарських операцій на виконання вищенаведених угод, у відсутності наданих органом ДПІ належних та допустимих доказів, закріплених у законом встановленому порядку (вищенаведений наказ ДПА України № 327). Непрямим доказом цього є наявність у позивача матеріальних ресурсів для виконання умов наведених угод, тобто транспорту, складських приміщень, робітників та інше /а.с. 123, 124,128-134/.

Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем всупереч вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, тобто протиправно.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач не доказав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, тобто вони були прийняті всупереч вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущені таки порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, і постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія»задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси, про визнання податкових повідомлень-рішень від 13.01.2010 року № 0000052301/0 і № 0000042301/0 недійсними задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.01.2010 року № 0000052301/0 і № 0000042301/0 Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 26.07.2010 року.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І. Жук/