Ухвала суду № 10464510, 14.07.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2010 р.Справа № 2-а-6732/09/1470 Категорія:2.11.17Головуючий в 1 інстанції: Середа О.Ф. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі Кудіновій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року у справі за позовом приватного підприємства "Евро-ДГ" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання протиправними дій та визнання недійсними висновків Акту перевірки,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2009 року позивач, приватне підприємство ”Евро-ДГ”, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ), у якому просив визнати: протиправними дії відповідача, які полягають в визнанні правочинів, укладених позивачем з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах; протиправними дії відповідача, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними; протиправними дії відповідача, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними; визнати недійсними висновки Акту перевірки відповідача від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158, викладених в розділі 4 як такі, що порушуються законі права та інтереси позивача та встановлюють для нього негативні наслідки.

Заявою від 18.12.09 р. позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд:

1. Визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають у визнанні правочинів, укладених позивачем з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, саме:

- договір від 04.01.05 р. № 38353/п1 купівлі-продажу лому та відходів чорних вторинних металів, укладений з ПП ”КВВМПУ”;

- договір від 01.08.08 р. № 01/08 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, укладений з ТОВ ”Арни-Транзит Юг ЛТД”;

- договір від 01.10.04 р. № 01/10 купівлі-продажу лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Арни-Транзит Юг ЛТД”;

- договір від 01.03.06 р. № 01/03 транспортно-експедиційного обслуговування, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 01.09.04 р. № 01/09 транспортно-експедиційного обслуговування, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 01.02.06 р. № 01/02 купівлі-продажу чушок алюмінієвих, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 17.06.08 р. № 17/06-1 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 06.08.04 р. № 06/08 купівлі-продажу обладнання, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 15.05.04 р. № 15/05 купівлі-продажу виробничого обладнання, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 01.03.04 р. № 5 купівлі-продажу вуглеводистого лому та відходів чорних металів, укладений з ТОВ НВФ ”Інтермет”;

- договір від 17.06.08 р. № 17/06 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Інтермет-ВС”;

- договір від 10.08.06 р. № 10/08-2 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Інтермет-ВС”;

- договір від 09.08.06 р. № 09/08 купівлі-продажу вуглеводистого лому та відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Інтермет-ВС”;

- договір від 29.04.05 р. № 3 купівлі-продажу лому та відходів вторинних металів, укладений з ПП ”Герос”;

- договір від 20.06.05 р. № 5-07/2 купівлі-продажу лому та відходів чорних вторинних металів, укладений з ТОВ Промислова група ”Союз”;

- договір від 14.03.06 р. № 6С купівлі-продажу товарів, укладений з ТОВ Промислова група ”Союз”;

- договір від 01.04.05 р. № 07 про приймання вторсировини та відходів виробництва, укладений з Філією ТОВ ”Західно-Кримський Віннспецпостач” ПП ”Віннспецпостач”;

- договір від 02.09.04 р. № 38232/В купівлі-продажу лому та відходів чорних вторинних металів, укладений з ТОВ ”Алекс-Д”;

- договір від 08.07.04 р. № 69/97-04 купівлі-продажу товару, укладений з ВАТ ”Закарпатвтормет”;

- договір від 15.05.04 р. № 299 купівлі-продажу брухту і відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Івано-Франківський Вторчормет”, з додатками до нього від 01.01.05 р. та від 03.01.06 р.;

- договір від 29.04.04 р. № 29/04 купівлі-продажу лому чорних металів, укладений з КП ”Юг-Мет-03”;

- договір від 05.04.4 р. № 05/04-01 купівлі-продажу товарів, укладений з ЗАТ ”Кримвтормет”, та додаткова угода до нього від 30.12.04 р.;

- договір від 02.04.04 р. № 02/04-01 купівлі-продажу товарів, укладений з ТОВ ”Відмет”;

- договір від 20.03.04 р. № 20/3 купівлі-продажу лому та відходів чорних металів, укладений з ЗАТ ”Вега-М”;

- договір від 01.07.06 р. № 01/07 постачання брухту і відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Карпаттехноцентр”;

- договір від 01.11.06 р. № 01-11 постачання лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Укрресурсметал”;

- договір від 16.10.06 р. № 16/10 купівлі-продажу лому та відходів чорних металів, укладений з ПП ”Риф”;

- договір від 18.07.06 р. № 37 постачання металолому чорних металів, укладений з ПП ”МПСП Кентавр”;

- договір від 22.11.06 р. № 1 купівлі-продажу лому та відходів чорних металів, укладений з ПП ”Юголомресурс”;

- договір від 01.08.05 р. № 01/08 купівлі-продажу брухту чорних металів, укладений з ТОВ ”Трансмет”;

- договір від 12.12.06 р. № 12/12-06 купівлі-продажу лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Промтехсервіс”;

- договір від 23.07.07 р. № 23-МК поставки промислових товарів, укладений з ТОВ ”Тонмет”, та додаток № 1 від 23.07.07 р. до нього;

- договір від 20.04.07 р. №2 постачання лому чорних металів, укладений з ТОВ ”ХерсонМет”;

- договір від 02.01.08 р. № ВЧМ-03/ІН-01 купівлі-продажу брухту чорних металів, укладений з ВАТ ”Тернопільвтормет”;

- договір від 29.09.06 р. № ВЧМ-03/ІН-10 купівлі-продажу брухту чорних металів, укладений з ВАТ ”Тернопільвтормет”;

- договір від 19.10.07 р. № 19/10 купівлі-продажу списаного обладнання, укладений з ТОВ НВКФ ”Техметалосервіс”;

- договір від 11.01.07 р. б/н поставки відходів чорних металів, укладений з ПП ”Мет-Строй”;

- договір від 13.11.07 р. № 13/11.07 поставки лому чорних металів, укладений з ТОВ ”Вітодім”;

- договір від 01.04.08 р. № 32 поставки макулатури, укладений з ТОВ ”Нікіта”;

- договір від 29.03.05 р. № 09/КП купівлі-продажу вуглеводистого лому та відходів чорних металів, укладений з ТОВ ”Валкос Груп”;

- договір від 01.05.05 р. № 01/05-М на поставку металобрухту, укладений з ВП філією ”Вінспецпостач”;

- договір від 24.06.05 р. № 24/06 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з НВК ”НАСКО”;

- договір від 01.02.06 р. № 01/02-2 купівлі-продажу алюмінію в чушках, укладений з НВК ”НАСКО”;

- договір від 01.06.05 р. № 27 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Наукові прогресивні технології”;

- договір від 01.07.05 р. № 01/М купівлі-продажу відходів папіру та полімерних матеріалів, укладений з ТОВ ”Наукові прогресивні технології”;

- договір від 01.07.05 р. № 01/П на надання послуг, укладений з ТОВ ”Наукові прогресивні технології”;

- договір від 05.04.06 р. № 01/04-2 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Нікагро Спектр”;

- договір від 01.10.07 р. № 1 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ПП ”Купран-Юг”;

- договір від 10.08.06 р. № 05 купівлі-продажу списаного обладнання та металоконструкцій, укладений з ТОВ ”Науково-Технічний Центр МІА”;

- договір від 17.07.06 р. № 321/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надання залізницею послуг, укладений з Державним територіально-галузевим обєднанням ”Львівська залізниця”;

- договір від 28.12.07 р. № 28/12А про надання в оренду промислових площадок та побутових приміщень для заготовки та переробки брухту чорних металів з твердим покриттям загальною площею 1000 кв. м, укладений з ВАТ ”Житлопромбуд-8”.

2. Визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.

3. Визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість”, та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.

4. Визнати недійсними висновки Акту перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 18.02.09 р. №655/23-600/32755158, викладені в розділі 4 як такі, що порушують законні права та інтереси ПП ”Евро-ДГ” та встановлюють для нього негативні наслідки.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач порушив пункт 4.11 наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 ”Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства ”, який за наслідками перевірки керівником податкового органу (його заступником) приймається податкове повідомлення-рішення.

Позивач уважав, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні в Акті перевірки висновків щодо нікчемності вищенаведених угод не відповідають нормам чинного законодавства України та порушують його законні права. І хоча за результатами проведеної перевірки та складеному Акту відповідач рішення не приймав, зроблені ним висновки порушують не тільки законні інтереси позивача, але й тягнуть за собою негативні правові наслідки, в тому числі і на майбутнє.

Представник позивача позов не визнав та пояснив, що за наслідками проведеної перевірки та складеного Акту від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158 відносно підприємства не приймалось податкове повідомлення-рішення, яке б містило обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання. Фактично, для позивача негативні наслідки взагалі відсутні, оскільки акт перевірки є лише формою відображення результатів перевірки і носієм доказової інформації.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року позовні вимоги ПП ”Евро-ДГ” було задоволено частково.

Визнано Акт перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158 таким, що складений з порушенням, та таким, який не відповідає вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 р. № 327 про затвердження ”Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08. 05 р. за № 925/11205), із змінами, внесеними згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 13.06.07 р. № 354.

Визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні правочинів, укладених приватним підприємством ”Евро-ДГ” з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.

Визнано протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні відсутніми обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, та у визнанні даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р. недійсними.

В інший частині позовних вимог провадження по справі закрито.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не повністю зясовані обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, у звязку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що в ході проведення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, в період з 29.12.08 р. по 28.01.09 р. планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.06 р. по 30.09.08 р., оформленої Актом від 18.02.09 р. № 655/23-600/32755158 (далі Акт перевірки) було виявлено, зокрема:

- порушення позивачем частин 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 218 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення вищенаведених у позові правочинів правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями;

- відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями. Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період не є дійсними;

- відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями. Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період - не є дійсними.

Аналізуючи вищенаведені угоди позивача перевіряючими зазначено, що між позивачем та іншими субєктами підприємництва укладались ідентичні договори купівлі-продажу металоконструкцій, відходів чорних металів, металобрухту і таке інше. На думку перевірячих, укладені позивачем угоди не відповідають вимогам діючого законодавства.

Так, перевіркою не встановлено наявність сертифікатів якості у позивача, позивачем до перевірки не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, які свідчать про транспортування металоконструкцій, списаного обладнання, шлаку алюмінієвого, алюмінію в чушках, чавуну, брухту чорних металів.

Також в ході проведення перевірки не встановлені відповідні документи, що підтверджують факт відвантаження чи отримання товару, що свідчить про відсутність доказів фактичного отримання та відвантаження товарів позивачем.

Аналіз декларацій з податку на прибуток позивача за IV квартал 2006 р., 2007 р., ІІІ квартали 2008 р. (рядки 4.10 ”Витрати на поліпшення основних фондів”, 07 ”Сума амортизаційних відрахувань”) на думку відповідача свідчить про відсутність у позивача основних засобів та нематеріальних активів на підприємстві та дійшли до висновку що операції мали безтоварний характер та не містили у своїй суті розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів. На думку відповідача, наслідком діяльності позивача є виключно формування податкового кредиту та валових витрат для інших субєктів підприємницької діяльності.

В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договори відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 ЦК України є нікчемними і в силу статті 216 цього кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Враховуючи викладене, відповідач прийшов до висновку, що кошти перераховувались позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим такі його дії призвели до втрат дохідної частини державного бюджету України, що у відповідності до статей 203, 216, 208, 216 дає підставі уважати їх нікчемними з відповідними наслідками

Приймаючи такі висновки, перевіряючими були проаналізовані вищевказані угоди та діяльність позивача на предмет дотримання вимог статті 2,3,9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” , підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, пункту 2.4,215,2.16, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704

Відповідач вважає, що зазначені умови є обовязковими при здійсненні господарської діяльності. Враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Такі правочини відповідно до пункту 2 статті 215 ЦК України є нікчемними і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем знімались з позивача валові доходи і податкові зобовязання, не визнавались податковий кредит і валові витрати контрагентів останнього, а відповідні інспекції донараховували їм відповідні суми податків до сплати, внаслідок того, що відповідач по справі направляв податковим інспекціям копії Акту перевірки із відповідними висновками.

Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції правильно навів нормативно правові акті, які регулюють спірні правовідносини.

Так, згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 статті 689 ЦК України встановлено для покупця обовязок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

У разі коли сторони не визначають у договорі поставки порядок приймання-передачі продукції, застосовуються положення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затвердженої постановами Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.65 р. № П-6 і від 25.04.66 р. № П-7, яка є чинною до теперішнього часу.

Відповідно пункту 2 Інструкції № П-6 при поставці товарів відправник (постачальник) зобовязаний дотримуватись: а) встановлених правил пакування і затарювання продукції, маркування і опломбування окремих місць; в) чіткого і правильного оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості і інше), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності її.

Пунктом 5 Інструкції № П-6 при прийманні товарів, передбачено, що одержувач зобовязаний витребувати від органу транспорта складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній або складання акту при доставці вантажу автомобільним транспортом).

Відповідно до пункту 12 Інструкції № П-6 приймання продукції по кількості проводиться відповідно транспортним і супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакувальні ярлики і інше) відправника (виробника).

Відповідно пункту 22 Інструкції № П-6 для приймання продукції виділяються особи, компетентні (по роду роботи, по освіті, по досвіду трудової діяльності) по питанню визначення якості і комплектності продукції, що підлягає прийманню.

Відповідно до пункту 26 Інструкції № П-6 акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-одержувача не пізніше, чим на наступний день після складання акту.

Відповідно пункту 28 Інструкції № П-6 акти приймання продукції по кількості реєструються і зберігаються у порядку, встановленому на підприємстві-одержувачі.

Перелік продукції, яка підлягає сертифікації в Україні, затвердженої наказом державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.05 р. № 28, із змінами та доповненнями, товар, що поставлявся згідно договорів позивачем та іншими підприємствами підлягає обовязковій сертифікації.

Відповідно до статті 13 Закону України ”Про підтвердження відповідності” від 17.05.01 р. № 2406-ІІІ постачальник зобовязаний реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційного номеру сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларацію про відповідність.

Згідно пункту 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підпунктом 3.2.1 пунктом 3.2 статті 3 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обовязковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обовязкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Не погоджуючись з висновками відповідача про порушення частин 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у Акті перевірки постачальниками та покупцями, суд першої інстанції виходив із наступного.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Причиною виникнення спору стало питання щодо правомірності висновків ДПІ з приводу нікчемності вищенаведених правочинів та правові наслідки, внаслідок складання спірного Акта.

Судом першої інстанції зясовано, що згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю - не настають. За таким, викладені відповідачем в Акті перевірки висновки про відсутність у позивача обєктів, які підпадають під визначення статей 3 - 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” (далі Закон № 334/94-ВР) із змінами та доповненнями та визнання даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період недійсними, а також відсутності обєктів позивача, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” (далі Закон № 168/97-ВР) та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними -не відповідають вимогам статей 215, 216 ЦК України.

Проаналізувавши зміст Акта перевірки суд встановив, що висновки про нікчемність операцій відповідача є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство України не передбачає право відповідача визнавати дані, які відображаються субєктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період недійсними.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України ”Про Державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII, із змінами та доповненнями, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Згідно частини 1 статті 11-1 Закону № 509-XII плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обовязкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування обєкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Згідно підпункту 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону України ”Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III із змінами та доповненнями (надалі Закон № 2181-III) до компетенції контролюючих органів віднесено право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обовязкових платежів). Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведеного вбачається, що відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень.

З урахуванням викладеного, стосовно висновків відповідача по Акту перевірки про порушення позивачем частин 1, 5, статей 203, 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, про відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та визнання недійсними даних відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, про відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/97-ВР та визнання недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період - не є дійсними, суд першої інстанції зазначив наступне.

Вказані дії свідчать про порушення відповідачем Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 (надалі - Порядок), а саме підпунктів 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 згідно з якими висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обовязкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у пункті 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08 р. № 584.

При розгляді справи, судом першої інстанції встановлено, що не тільки висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, а також і сам Акт перевірки, так і викладені в ньому факти, які ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Так, зокрема, відповідно із пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Порядку - результати перевірки оформлюється складанням відповідного акту. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 статті 2 Порядку результати виїзної планової перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обовязкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються субєктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку субєкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб субєкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників субєкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

Відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання (наприклад, «приховування обєкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив, що дії відповідача при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки не відповідають вимогам законодавства.

Акт перевірки був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені належним чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем.

Відповідно із статтею 11-1 Закону ”Про Державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (надалі Закон № 509-XII) плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обовязкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування обєкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

В Акті перевірки вказано, що планова виїзна перевірка здійснювалась за адресою: м. Миколаїв, вул. К. Лібкнехта, 37, а вже в підпункті 2.3.2 розділу 2 Акту перевірки зазначено про відсутність у позивача будь-яких власних або орендованих офісних приміщень, в яких би проводилась господарська діяльність.

Вказане свідчить про помилкове припущення ДПІ, оскільки визначення фактичного місця знаходження позивача ще не є підставою вважати, що саме за цією адресою проводиться господарська діяльність. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що перевіряючими не досліджувалися наявні у позивача документи, які свідчать про оренду приміщень під офіс, про наявність приміщень для ведення торгової діяльності, складські приміщення і таке інше.

Висновки відповідача стосовно того, що укладені позивачем правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, спростовуються матеріалами справи, оскільки судом першої інстанції було зясовано, що по всіх правочинах, зазначених в Акті перевірки, здійснювалось фактичне постачання товарів та їх оплата. Так, при складанні Акту перевірки відповідачем не був врахований той факт, що позивач здійснює свою діяльність на підставі ліцензій на право заготівлі, переробки металобрухту чорних металів від 18.03.04 р. серії АА № 603407, від 17.04.07 р. серії АВ № 305788 та на право збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (макулатури, відходів полімерних) від 31.03.05 р. серії АБ № 103067, оскільки для їх отримання необхідно дотримання певних ліцензійних умов. А про дотримання позивачем ліцензійних умов для здійснення діяльності, а також наявності необхідного обладнання та технологій свідчать:

- акти обстеження місцевими державними адміністраціями спеціалізованих підприємств, їх приймальних пунктів та приймальних пунктів спеціалізованих металургійних переробних підприємств (брухт чорних металів) від 12.03.07 р. № 383/211 та від 10.02.06 р. № 330/159;

- акт обстеження технологічної схеми заготівлі та переробки металобрухту чорних металів 07.02.06 р.;

- договір від 31.01.06 р. № 30/01-06 оренди обладнання для газополумневої різки лому чорних металів;

- договір від 31.01.06 р. № 01/02-06 оренди автокрану, свідоцтва про перевірку робочого засобу вимірювальної техніки, висновку експертизи, дозволу на початок виконання робіт підвищеної небезпеки тощо.

Висновки відповідача стосовно того, що при укладанні правочинів, зазначених в Акті перевірки, позивач не мав намірів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, про відсутність первинних документів, які б свідчили про виконання укладених позивачем угод спростовуються наявними у позивача видатковими та прибутковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт, які надавались ним під час проведення перевірки. Той факт, що зазначені документи були предметом розгляду при проведені перевірки підтверджує складений відповідачем Додаток № 4 до Акту перевірки.

Вказане свідчить, що такими діями відповідач порушує не тільки встановлений законодавством порядок і механізм проведення перевірки, але й є доказом невиконання ним наступного.

Відповідно до податкових розяснень, наданих ДПА України від 06.07.09 р. № 14082/7/23-4017/354 «Щодо окремих питань стосовно контролю за додержанням податкового законодавства платниками податків - юридичними особами», фінансова, податкова та статистична звітності формуються на підставі даних бухгалтерського обліку та мають тісний взаємозвязок між собою, тому для проведення перевірок субєктів господарювання з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів) вкрай необхідно досліджувати регістри бухгалтерського обліку та фінансову звітність.

Згідно статті 2 Закону № 509-XII одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством. При цьому, до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та обєднаних державних податкових інспекцій згідно із статтею 10 цього Закону віднесено, зокрема, здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), а також здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів, а також проведення перевірок достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV (надалі - Закон № 996) бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У якості доказу безпідставності викладених у Акті перевірки висновків, суд першої інстанції урахував той факт, що позивачем за весь перевіряємий період подавалась відповідачу податкова звітність та по зазначених в Акті перевірки договорах здійснювались перерахування податків до бюджету в сумі 436578 грн., з яких ПДВ 148827 грн., податок на прибуток 287751 грн. При цьому, роблячи в Акті перевірки висновки про відсутність у позивача обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та недійсність даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, а також щодо відсутність обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/9-ВР та недійсність даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період, відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на повернення із бюджету коштів, які були сплачені позивачем за перевіряємий період за результатам своєї фінансово-господарської діяльності саме за угодами, визнаними в Акті перевірки нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції також урахував, що на відповідне звернення позивача (лист від 19.11.09 р. № 19/11-1) з проханням надіслати йому рішення, яке мало бути прийняте за результатами висновків Акту перевірки, відповідач листом від 10.12.09 р. № 6891/10/25-004 надав відповідь, але при цьому не навів правових підстав стосовно не прийняття відповідного рішення, посилаючись при цьому на норми Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.08 р. № 266. Однак, норми зазначеного порядку регулюють питання повязані з виявленням в ході перевірки договорів які суперечать інтересам суспільства та держави - нікчемних правочинів, але жодного доказу нікчемності правочинів, укладених позивачем за перевіряємий період в Акті перевірки не наведено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.5.10 вказаного Порядку результатом такої перевірки є виявлення нікчемності таких господарських звязків за ланцюгом до платника ПДВ, складання Акта позапланової перевірки та прийняття відповідного повідомлення рішення.

Наведене свідчить, що невиконання вимог законодавства з приводу обовязку відповідача прийняти податкове повідомлення рішення створює для відповідача відповідні правові наслідки. Указаний висновок узгоджується також із правовою позицією Міністерства юстиції України, викладеного в листі № 1072-09-24 від 18.06.2009 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що викладені в Акті перевірки висновки можуть вплинути на інтереси позивача, його права та обовязки на майбутнє, оскільки висновки відповідача про визнання угод нікчемними може призвести до невиконання контрагентами позивача своїх зобовязань по укладеними з позивачем договорам, що в свою чергу може призведе до неможливості позивачу провести розрахунки з постачальниками, виплатити заробітну плату працівникам, сплатити податки, збори, обовязкові платежі і таке інше.

Урахувавши наведене, колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту прав позивача та виходить із такого.

За правилами статті 2, пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обовязки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю субєкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обовязки у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів зазначає, що правила частини 3 статті 105 КАС України , стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом, а зазначені у частині 2 статті 162 КАС України способи захисту порушеного права не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

При цьому зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі також зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Отже, висновок суду першої інстанції, що такі дії відповідача поставили позивача у правову невизначеність, є правильним, оскільки наявність висновків Акта перевірки про встановлені порушення і в той же час відсутність можливості для позивача оскаржити такий Акт або визнати його незаконним позбавляє позивача права визначитись на предмет майбутніх господарських відносин з вищенаведеними контрагентами.

Також є правильним висновок суду першої інстанції, що дискреційні дії відповідача про визнання відсутніми у позивача обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 5 Закону № 334/94-ВР та обєктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону № 168/97-ВР, визнання недійсними даних, відображені у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період суперечать вимогам Закону № 2181-III.

Так, згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону № 2181-III податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязкового платежу). Визнаючи договори позивача нікчемними, а також визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був зняти з підприємства як валові доходи і податкові зобовязання, отримані ним у звязку з виконання таких договорів, так і валові витрати і податковий кредит, нараховані по постачальниках товарів.

Отже, апеляційним судом встановлено, що відповідач фактично визначив суми податкових зобовязань позивачу і тим самим порушив вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1, підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III. Згідно зазначених норм цього Закону платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає у податковій декларації. Право органу податкової інспекції визначати податкове зобовязання платника податків передбачено у випадку, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обовязкового платежу), є контролюючий орган або за даними документальних перевірок.

Матеріалами справи підтверджено, що до прийняття рішення по справі, відповідач не надав висновку щодо повернення сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, сплачені останнім в якості податкових зобовязань, визначених в податкових деклараціях які були визнані в ході проведення перевірки недійсними, а також не здійснила відповідних коригувань валових доходів і податкових зобовязань по особовому рахунку платника податків (позивача).

Крім цього, відповідач, не знімаючи з позивача валові доходи і податкові зобовязання, не визнає податковий кредит і валові витрати контрагентів останнього,що зобовязує відповідача вчиняти певні коригування у податковій документації, а відповідні інспекції донараховують їм відповідні суми податків до сплати, що фактично є подвійним оподаткуванням, внаслідок того, що відповідач по справі направляв податковим інспекціям копії Акту перевірки із відповідними висновками.

Судом першої інстанції також встановлено і інше порушення відповідачем вимог податкового законодавства.

Так, згідно приписів пункту 4.11 наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 - податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою субєкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб субєкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді субєкту господарювання.

Відповідно із пунктом 1.3 цього ж наказу за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Довідка - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не вчинив передбачені законом дії, а саме, не прийняв а ні рішення, а ні довідку, при цьому використовуючи висновки Акту перевірки.

Крім того матеріалами справи спростовуються висновки відповідача з приводу наявності підстав щодо визнання вищенаведених правочинів нікчемними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а стосовно вимог позивача щодо визнання недійсними висновків Акту перевірки закриттю провадження, оскільки вони не підпадають під судову юрисдикцію.

Крім того на спростування доводів апелянта стосовно безтоварності господарських операцій, а також відсутності документів, по яких відбувався рух товарів від продавця до перевізника та покупця колегія суддів не сприймає з огляду на таке.

Апеляційним судом ретельно досліджені доводи апеляції на предмет реальності угод про поставку товарів.

Аналіз досліджених в судовому засіданні доказів (квитанцій про приймання вантажу (а.с. 191-205,т.3), приймально-передаточними актами (а.с. 206-255,т.3), договорів на поставку товарів (а.с. 256-262,т.3), договору транспортно-експедиційного обслуговування № 01/03 (а.с. 263-265, 278,т.3), договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надання залізницею послуг з додатком (а.с. 266-268, 273-275,т.3), договору № 94-05 з доповненням (а.с. 269-270,т.3), договору на охорону вантажів з додатком (а.с. 271-272,т.3), договору доручення з доповненням (а.с. 276-277,т.3) свідчить про реальність угод щодо поставки товарів та свідчить про правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи представника апелянта щодо наявності рішення Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2010 р. ( а.с.279-280, т.3), яким визнано недійсним договір від 01.03.2004 р., укладений між позивачем та ТОВ науково-виробничою фірмою «Інтермет» колегія суддів відхиляє. Так, відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду № 6 від 06.11.2010 р «Про з судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за правилами статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У даному рішенні правові наслідки недійсності правочину не застосовані, а факт визнання провочину недійсним, свідчить про те, що він частково виконувався, у іншому випадку, правовим наслідком відсутності факту наявності будь яких дій щодо його виконання є визнання правочину не вчиненим за правилами статей 205-210, 640 ЦК України.

Інші доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202-204 КАС України, за наявності яких рішення суду підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року у справі 2-а-6732/09/1470 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі - 15 липня 2010 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян