Рішення № 10412739, 16.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/23816.07.10 За позовом державного підприємства Сакський державний хімічний завод

до державного комітету України з державного матеріального резерву

про встановлення власника майна

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Пітеляк В.В. (арб. кер. Сакського хімзаводу)

Від відповідача Глузманова М.П. (дов. від 22.04.2009)

Висотенко І. М. (дов. від 30.11.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Державне підприємство «Сакський державний хімічний завод»звернулося до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Державного комітету України з державного матеріального резерву, в якій просить суд:

-визнати Державне підприємство «Сакський державний хімічний завод»власником матеріальних цінностей які знаходяться на збереженні Державного підприємства «Сакський державний хімічний завод»;

-дозволити реалізацію зазначених цінностей Державному підприємству «Сакський державний хімічний завод»через спеціалізований Аукціон та грошові кошти отримані від їх реалізації направити на погашення заборгованості по заробітній платі працівників заводу.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 26.02.2010 порушено провадження у справі № 2-8/1304-2010.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 30.03.2010 ухвалено матеріали справи № 2-8/1304-2010 за позовом Державного підприємства «Сакський державний хімічний завод»до Державного комітету України з державного матеріального резерву про встановлення власника майна передати за підсудністю до господарського суду м. Києва.

За резолюцією керівництва суду матеріали справи № 2-8/1304-2010 передано для розгляду судді Головатюку Л.Д.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.04.2010 справі № 2-8/1304-2010 призначено номер 50/238 та призначено її до розгляду на 19.05.2010.

В судове засідання 19.05.2010 прибули представники сторін, дали пояснення по справі та подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи було відкладено на 09.06.2010.

У судове засідання 09.06.2010 з"явилися представники сторін та надали пояснення по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що сторони всіх вимог попередньої ухвали не виконали.

Розгляд справи було відкладено на 07.07.2010.

У судове засідання 07.07.2010 з"явилися представники сторін та надали пояснення по справі.

Представник позивача подав заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої просить визнати Державне підприємство «Сакський державний хімічний завод» власником платинової плющеної стрічки ТУ 48-І-193-73 вагою 1976,0 грамів, яка знаходиться на котушці № 128.

Суд прийняв дану заяву.

В судовому засіданні 07.07.2010 було оголошено перерву на 08.07.2010 для подання додаткових доказів по справі.

У судове засідання 08.07.2010 з"явилися представники сторін, надали додаткові пояснення по справі та подали докази.

Представник позивача свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На збереженні Державного підприємства «Сакський державний хімічний завод»(далі позивач) знаходяться матеріальні цінності, право власності на які оспорює Державний комітет України з державного матеріальному резерву(далі відповідач).

Зокрема і позивач і відповідач вважають себе власниками платинової плющеної стрічки ТУ 48-І-193-73 вагою 1976,0 грамів, яка знаходиться на котушці № 128.

Як вбачається з матеріалів справи, свої мотиви належності вказаних матеріальних цінностей відповідач доводить тим, що у нього є в наявності Акти перевірок вищевказаних цінностей і в зв'язку з чим вони йому належать на праві власності. Інших правовстановлюючих документів відповідачем суду не подано.

Однак, суд не може погодитись з такими твердженнями відповідача у звязку з наступним:

Частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Отже, особа, яка заявляє про правомірність володіння майном має зазначити ті законні підстави на основі яких вона набула право власності.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено статтею 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України. Згідно з пунктом 4 статті 13 цього Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву»затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву», Положення «Про мобілізаційний резерв», затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969(має гриф таємно) мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатурами та обсягами, визначеними Міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

У відповідності до положень Закону України "Про державний матеріальний резерв", які регламентують: обов'язковість здійснення фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються у бюджеті окремим рядком, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву та їх позичання, допоміжної фінансово - господарської діяльності та відшкодування витрат підприємств, організацій і установ системи Держкомрезерву (ст. 7 Закону), тобто законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищевказаною діяльністю витрат.

Частиною 5 статті 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі Положення), затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002, який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до Порядку відшкодування залізницям України витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженим сторонами згідно "Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, повязані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг звязку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, повязані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, повязані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.

Таким чином, спеціальні норми Закону України „Про державний матеріальний резерв”, передбачають договірний характер відносин зберігання матеріальних цінностей державного резерву та необхідність відшкодування витрат, повязаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у грошовій формі.

Відповідно до п. 10 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку Аналогічна норма містилась і у Положенні про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.1969.

Акт про закладення до Сакського державного хімічного заводу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідачем не надано. Також відповідачем не надано будь-яких інших доказів закладення позивачу цінностей мобілізаційного резерву. Крім того, відповідач не надав суду доказів укладення з позивачем договору на зберігання матеріальних цінностей державного резерву та доказів відшкодування витрат, повязаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву у грошовій формі. Дані факти ставлять під сумнів належність платинової плющеної стрічки ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128 до матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд наголошує, що посилання відповідача на акти перевірки матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та звіт позивача перед комітетом про наявність матеріальних цінностей, як на доказ передачі Сакському державному хімічному заводу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки дані документи є статистичною формою звіту господарюючого суб'єкта державної форми власності про наявність товарно-матеріальних цінностей.

Що ж стосується Сакського державного хімічного заводу, то як вбачається з пояснень представника позивача в судовому засіданні, спірні товарно-матеріальні цінності були самостійно ним придбані та оплачені, як сировина, однак, в зв'язку з тим, що даний факт мав місце більше ніж 25 років назад, надати оригінал накладної про оплату позивачу не видається можливим.

Судом встановлено, що правомірність володіння позивачем спірним майном підтверджується Наказом №179 від 28.06.1983 директора заводу «Сакський хімічний завод імені 50-річчя Радянської України»та Розпорядженням від 04.07.1983, виданого у відповідності з наказом Міністерства хімічної промисловості УРСР від 09.06.1983 №6338, погодженим з Держпланом СРСР від 18.05.1983 та листом об'єднання Союзйодобром від 21.06.1983 №150, відповідно до яких не використана для виробництва перекису водню сировина - платинова плющена стрічка ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128, яка знаходиться в окремій опечатаній упаковці, закладена в резерв зберігання заводу.

Походження платинової стрічки підтверджено Посвідченням про якість продукції № 1498-е, з якого вбачається, що 24.12.1982 виробником - підприємством п/с В-2989 м. Свердловськ на адресу замовника - підприємства м. Саки п/с А-7762 була відправлена платинова плющена стрічка вагою 15880,5 грамів. Знизу Посвідчення за підписом відповідальної особи та печаткою підприємства зроблена відмітка, що станом на 07.07.1983 на катушці №128 залишок платинової стрічки склав 1976,0 грамів. - даний документ підтверджує, що підприємство позивача придбало спірний товар і використовувало його у виробництві.

Суд констатує, що ні позивач, ні відповідач не мають первинних правовстановлюючих документів на спірне майно, однак позивач протягом тривалого часу відкрито та безперервно володіє та за власні кошти зберігає платинову стрічку, що дає законні підстави для набуття ним права власності на нього.

Питання набуття права власності за набувальною давністю врегульоване ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти рухомим майном протягом п 'яти років набуває право власності на це майно.

Сакський державний хімічний завод заволодів платиновою плющеною стрічкою ТУ 48-1-193-73, вагою 1976,0 грамів добросовісно, володів даним майном безперервно і відкрито більш ніж 25 років.

В матеріалах справи знаходяться докази, що підтверджують вищезазначені обставини, зокрема:

1)Наказ №179 від 28.06.1983 директора заводу «Сакський хімічний завод імені 50-річчя Радянської України» та Розпорядження від 04.07.1983 про закладення в резерв зберігання заводу платинової плющеної стрічки ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128, яка знаходиться в окремій опечатаній упаковці, - підтверджують час з якого позивач володів майном.

2)Вжиття заводом заходів для належного зберігання майна та включення його до даних бухгалтерського обліку заводу підтверджують добросовісність позивача.

3)Надсилання Сакським державним хімічним заводом до Державного комітету з державного матеріального резерву листів від 19.01.2004 за вих. №23, 04.01.2005 за вих. №5, від 08.09.2006 за вих. №331, від 12.07.2007 за вих. № 191 з вимогою надати документи про належність мобілізаційному резерву спірного майна та встановлення порядку користування ним, - підтверджують безперервність та відкритість володіння позивачем платиновою стрічкою.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист всіх суб'єктів прав власності.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, а статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові майна належать права володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 41 Конституції України власність в Україні може існувати у формі приватної, державної або комунальної.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач набув право власності на платинову плющену стрічку ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128 правомірно.

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує рівній захист майнових прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Статтею 147 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Положення ст. 20 Господарського кодексу України забезпечують право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності прав.

Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом визнання відповідного права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з наявністю щодо цього права сумнів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст.328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач набув право власності на платинову плющену стрічку ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128 правомірно за набувальною давністю.

За таких обставин, враховуючи те, що нерухоме майно набуте правомірно - за набувальною давністю, даний факт не оспорено ніким в суді та зважаючи на те, що у позивача в наявності достатньо документів, які підтверджують правомірність набуття ним платинової плющеної стрічки ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128, у суду є підстави для визнання права власності на дане майно за позивачем.

Суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачем не спростовані. А тому позовні вимоги щодо визнання права власності на платинову плющену стрічку ТУ 48-І-193-73, вагою 1976,0 грамів на котушці №128 підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.

Всі інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати понесені позивачем покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати Державне підприємство «Сакський державний хімічний завод»(вул. Заводська, 1, м. Саки, 96500, код ЄДРПОУ 05761732, р/р 26004323262001 в УСК, МФО 324076) власником платинової плющеної стрічки ТУ 48-І-193-73 вагою 1976,0 грамів, яка знаходиться на котушці № 128.

3. Стягнути з державного комітету України з державного матеріального резерву (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034016, п/р 35225016003272 у Державному казначействі України, МФО 820172) на користь Державного підприємства «Сакський державний хімічний завод»(вул. Заводська, 1, м. Саки, 96500, код ЄДРПОУ 05761732, р/р 26004323262001 в УСК, МФО 324076) витрати по сплаті держмита в сумі 85(вісімдесят пять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236(двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.