Постанова № 10393355, 24.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2010 р. м. КиївК-21711/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007

у справі № 7/34а Господарського суду Донецької області

за позовом обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 19.07.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007, позов Обласного КП «Донецьктеплокомуненерго» задоволено: визнане нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 24.07.2006 № 0005151640/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 17362,00 грн. з податку на додану вартість з тих підстав, що 29.03.2006 позивач не сплачував податкові зобовязання за уточнюючим розрахунком від 02.11.2005; фактично 29.03.2006 позивач подав уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість за лютий 2006 року, згідно якого податковим органом самостійно проведено сплату податкових зобовязань платника податків.

В касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, вважаючи, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального права, зокрема, пункт 1.3 ст. 1, пункт 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-ІІІ).

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька була проведена перевірка своєчасності сплати податкового зобовязання з податку на додану вартість ОКП «Донецьктеплокомуненерго», за результатами якої складений акт перевірки від 19.07.2006 № 618/15-3/03337119 та прийняте податкове повідомлення-рішення від 24.07.2006 № 0005151640/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 17362,00 грн. з податку на додану вартість на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ за прострочення граничних строків сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість за вересень 2004 року в сумі 34724,00 грн. по уточнюючому розрахунку від 02.11.2005 № 123658.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон № 2181-ІІІ.

Пунктом 1.2 ст. 1 цього Закону встановлено, що податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно абзацу 2 пункту 5.1 ст.5 Закону № 2181-ІІІ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

За змістом підпункту «а»абзацу 1 пункту 17.2 ст. 17 цього ж Закону податкове зобовязання, самостійно узгоджене платником податків шляхом подання уточнюючого розрахунку, сплачується в день подання такого розрахунку до податкового органу.

Суд встановив, що 02.11.2005 позивач подав до ДПІ уточнюючий розрахунок № 123658 податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно якого збільшив суму податкового зобовязання за вересень 2004 року на 34724,00 грн.

Позивач не сплатив до бюджету суму податкового зобовязання згідно цього уточнюючого розрахунку.

29.03.2006 позивач подав до ДПІ уточнюючий розрахунок № 19449 податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок, яким зменшив суму податкового зобовязання за лютий 2006 року на 901916,00 грн. та збільшив абсолютну величину відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту, зарахованого на погашення податкового боргу з податку на додану вартість, на 5933351,00 грн. Абсолютна величина відємного значення податку на додану вартість за уточнюючим розрахунком № 19449 склала 6835276,00 грн.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька було проведено залік 6835276,00 грн. в рахунок погашення податкового боргу за вересень 2004 року в сумі 34724,00 грн., а позивачу були визначені до сплати штрафні санкції за затримку на 147 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в сумі 17362,00 грн., тобто в розмірі 50 відсотків від суми 34724,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, подаючи уточнюючий розрахунок, позивач взяв на себе обовязок сплатити суму податкового зобовязання в сумі 34724,00 грн., яка фактично ним не була сплачена. Крім того, суд послався на те, що ДПІ не надано доказів, які б підтверджували, що податковий борг в сумі 34724,00 грн. був погашений з дотриманням Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 02.07.1997 № 209/72 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.07.1997 за № 263/2067).

Разом з тим, суди не звернули уваги на те, що згідно із абзацами1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду; при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Тобто, в силу вимог вказаного Закону у звязку із виникненням 29.03.2006 у позивача відємного значення чистої суми податкового зобовязання 34724,00 грн. з цієї суми враховується на погашення податкового боргу, який виник за вересень 2004 року (з врахуванням збільшення податкових зобовязань за цей звітний період уточнюючим розрахунком № 123658).

Отже, за наявності порушення позивачем встановлених Законом № 2181-ІІІ граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань з податку на додану вартість ДПІ правомірно були застосовані до нього штрафні (фінансові) санкції в розмірі, що відповідає вимогам підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ.

Суди ж попередніх інстанцій внаслідок порушення вище вказаних норм матеріального права дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності у вигляді накладення штрафу та неправомірно визнали спірне податкове повідомлення-рішення недійсним. При цьому суди також не взяли до уваги, що, оскільки оспорювань податкове повідомлення-рішення є індивідуальним правовим актом, належним способом захисту права є вимога про його скасування, а не визнання нечинним, що стосується нормативно-правового акту.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити.

Скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 19.07.2007, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007, в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Є.А.Усенко

Судді підпис Л.І.Бившева

підпис М.І.Костенко

підпис Н.Є.Маринчак

підпис Т.М.Шипуліна