Рішення № 10390175, 08.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2010 р. Справа № 19/135-10

вх. № 5836/2-19

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - директор Вакуленко Ю.П. наказ № 11/12-01 від 11.12.2009 р.

відповідача - Секацька К.В., дор. від 08.07.2010р.

розглянувши справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод зализничної техніки»,м. Харків

до: ТОВ «Біо Енерджі Юкрейн» м. Харків

про стягнення 126312,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 126 312,01 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов договору оренди № 1 від 05.05.2009р. відповідно до умов якого (п.1.2. договору) відповідачу позивачем було передане у строкове платне користування нерухоме майно – нежитлове приміщення площею 1474, 3 кв.м., що розташоване за адресою : м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36, що перебуває у власності позивача. Додатковою угодою від 31.12.2009р. до договору оренди № 1 від 05.05.2009р. було продовжено строк дії договору між сторонами до 30.06.2010р.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву позивача, в якому повідомив суд про те, що позовні вимоги позивача визнає у повному обсязі та не заперечує проти стягнення з відповідача суми заборгованості по договору оренди на загальну суму 126 312,01 грн.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

05.05.2009р. між сторонами був укладений договір договору оренди № 1 від 05.05.2009р. відповідно до умов якого (п.1.2. договору) відповідачу позивачем було передане у строкове платне користування нерухоме майно – нежитлове приміщення, «М-1»,загальною площею 1474, 3 кв.м., що розташоване за адресою : м. Харків, вул. Заводу Комсомолець,36.ю Вказане приміщення перебуває у власності позивача, що є правопопередником ТОВ «Інфортіс» ( свідоцтво про державну реєстрацію № 423307 від 18.02.2008р.) Згідно з п.4.2. договору було передбачено, що розмір орендної плати складає 22 245 грн.

В порушення умов договору оренди відповідач прийняти на себе зобов’язання зі сплати орендної плати не виконав. Так борг з орендної плати за лютий, березень, квітень, травень, червень 2010р. відповідача склав 103715 грн., про, що свідчить акти здавання –приймання робіт (арк. справи 21-34).

Згідно з п.7.5. договору ( в редакції додаткової угоди від 14.01.2010р. передбачено, що за прострочу виконання грошових зобов’язань відповідач виплачує позивачу штрафну неустойку в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.. У разі прострочення виконання зобов’язань більше ніж на 60 календарних днів відповідач повинен сплатити позивачу штраф у розмірі 50 відсотків від несвоєчасно сплаченої суми.

Проте, відповідач не сплатив вищевказану суму боргу позивачу.

          У відповідності із ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору , а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч.1.ст.762 ЦК України за користування майном наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Ст..230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. Згідно з ч.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначений грошовий сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання , або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі вищенаведеного та враховуючи, що позивачем обґрунтовано доведено несплату відповідачем боргу з орендної плати по договору оренди № 1 від 05.05.2009р. та до додаткових угод до договору на загальну суму 103 715 грн. Нарахування позивачем відповідачу сум пені 2852,01 грн. та штрафу 19745 грн. за невиконання умов по договору зроблені у відповідності до вимог Закону та договору і підтверджуються представленими позивачем письмовими розрахунками, відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення боргу по договору оренди на загальну суму 126 312, 01 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.

Судом розглянуто заява позивача про забезпечення позову та зазначено наступне.

Статтею 65 ГПК України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомитися з таким матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; вчиняє інші дії спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціатив має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких задів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги та повинен бути співрозмірним, а заборона на вчинення дій може стосуватися лише предмета спору.

Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Право здійснення забезпечення позову та вибору тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, забезпечення позову застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

Судом встановлено, що позивач не обґрунтував підстави для застосування заходів (накладення арешту на грошові суми та майно), незастосування яких могло б суттєво утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду та не надав доказу в обґрунтування такої позиції.

З огляду на зазначені процесуальні норми, суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509 - 526, 530, 759 Цивільного кодексу України, 193, 230 Господарського кодексу, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 65,66,67, ст.ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біо Енерджі Юкрейн» (код 34467243, 61031, м. Харків, вул. Драгомирівська, 10,) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод залізничної техніки», (код 35698133, 61072, м. Харків, пр. Леніна, 50-А, кв.20) – 103715 боргу, 2852,01 грн. – пеня, 19 745 грн. штрафу, державного мита 1263,12 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Суддя