Рішення № 10389073, 15.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

15.07.2010Справа №2-7/1754-2009 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест» (98677, м. Алупка, вул. Дворове шосе,4; 95011, м. Сімферополь, вул. Самокиша, 32, кв.16, ідентифікаційний код 31332038)

До відповідача: Алупкінської міської ради (98677, м. Алупка, вул. Красногвардійська, 32)

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: 1) ОСОБА_2 (98677, АДРЕСА_2); 2) ОСОБА_3 (98677, АДРЕСА_2); 3) ОСОБА_4 (98677, АДРЕСА_2); 4) ОСОБА_5 (98677, АДРЕСА_2)

За участю прокуратури Автономної республіки Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21)

Про визнання рішень частково недійсними.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача не зявився

Від відповідача Кравець О. В. предст., дов. б/н від 04.03.2011р.

Треті особи 1) ОСОБА_2

2) не зявився

3) не зявився

4) не зявився

Прокурор Кулібаба С. Є., посв. №07121.

Сутьспору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Алупкінської міської ради, в якому просить суд:

- визнати недійсним п.1.6 рішення Алупкінської міської ради № 25 від 28.03.2003 р. «Про дозвіл на виконання проектів відведення земельних ділянок громадянам» відносно дозволу ОСОБА_2 виконати проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель орієнтовною площею 0,087 га за адресою: АДРЕСА_2

- визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради № 21 від 23.04.2004 р. «Про зміну редакції рішення № 25 п.1.6. від 28.03.2003р. «Про дозвіл на виконання проектів відведення земельних ділянок громадянам» відносно дозволу виконати проект відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 орієнтованою площею 0,087 га для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішення Алупкінська міська рада надала третім особам дозвіл на відведення земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест» на підставі Державного акта серії 1-КМ №003835 та відносно якої позивач не відмовлявся на користь третіх осіб.

Ухвалою ГС АР Крим від 06.04.2009 р. провадження по справі № 2-26/1754-2009 було порушено суддею Медведчук О. Л.

Ухвалою ГС АР Крим від 29.04.2009 р. до участи у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Ухвалою ГС АР Крим від 29.05.2009 р. провадження у справі було зупинено у звязку з призначенням судової будівельно-технічної (землевпорядної) експертизи, проведення якої було доручено ТОВ «Інститут обліку та аудиту».

Після надходження до суду висновку експерта справа була передана на розгляд судді І. І. Дворному у звязку із закінченням пятирічного строку повноважень судді О. Л. Медведчук, та ухвалою ГС АР Крим від 31.03.2010 р. була прийнята до свого провадження. Цією ж ухвалою було поновлено провадження у справі.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

ОСОБА_2 проти позову заперечувала з мотивів, викладених у відповідних письмових поясненнях.

У судовому засіданні ОСОБА_2 надала суду клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Апеляційним судом справи №22-ц-17889/2010. Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та дозволяють суду всебічно та повно встановити обставини справи, а зупинення провадження у справі призведе до безпідставного затягування судового процесу.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб та прокуратури, суд

ВСТАНОВИВ :

28.03.2003 р. Алупкінською міською радою було прийнято рішення №25 «Про дозвіл на виконання проектів відведення земельних ділянок громадянам», пунктом 1.6 якого ОСОБА_2 був наданий дозвіл на виконання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,087 га за адресою: АДРЕСА_2

23.04.2004 р. Алупкінською міською радою було прийнято рішення №21, яким була змінена редакція вищевказаного пункту 1.6 рішення №25 від 28.03.2003 р. та вирішено читати його в наступній редакції:

«Дозволити виконати проект відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 орієнтовною площею 0,087 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2

Вважаючи, що вказані рішення були прийняті Алупкінською міською радою незаконно та порушують земельні права Товариства з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест», позивач звернувся до суду з вимогою про визнання їх недійсними.

Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, матеріали справи свідчать, що рішенням Виконавчого комітету Алупкінської міської ради №151 від 08.05.2001 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест» був наданий дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5 га, розташованої за адресою: м. Алупка, вул. Дворцове шосе (район розпліднику «Варда») для будівництва та обслуговування рекреаційного обєкту.

Розроблений на підставі цього рішення позивачем проект землеустрою був затверджений рішенням Алупкінської міської ради №14 від 18.12.2001 р., а 24.12.2001 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест» був виданий державний акт серії 1-КМ №003835 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4932 по АДРЕСА_2

Інформація щодо реєстрації цього державного акта наявна в Книгах реєстрації та видачі державних актів на право власності, право постійного користування земельними ділянками та договорів оренди, що підтверджується листом Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» №02-04/2302 від 10.06.2010 р.

В свою чергу, матеріали справи свідчать, що 05.10.2000 р. громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на житло, яким підтверджується набуття третіми особами права власності на квартиру №2 загальною площею 29,8 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_2

При цьому, суд звертає увагу на те, що статтею 30 Земельного кодексу України в редакції 1991 року., який був чинний станом на момент видачі третім особам свідоцтва про право власності, передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Свою чергу, статтею 23 ЗК України 1991 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Крім того, відповідно до статті 120 чинного Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірного рішення №21 від 23.04.2004 р.) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на 23.03.2004 р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування

Отже, набуття третіми особами права власності на нерухомість не свідчить про автоматичне набуття права власності на землю під такою нерухомістю, але є підставою для оформлення відповідних земельних прав з отриманням правовстановлюючих документів з обовязковим дотриманням порядку, передбаченого земельним законодавством України. Причому з аналізу вищенаведених норм вбачається, що набуття права власності на нерухомість є безумовною підставою для отримання в подальшому земельної ділянки під обєктами нерухомого майна.

Таким чином, рішення №25 від 28.03.2003 р. та №21 від 23.04.2004 р. були прийняті відповідачем з метою дотримання земельного законодавства та гарантій земельних прав третіх осіб.

При цьому, суд звертає увагу на те, що рішення №14 від 18.12.2001 р., на підставі якого в подальшому Товариству з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест» був виданий державний акт від 24.12.2001 р. серії 1-КМ №003835 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4932 по вул. Дворцове шосе в м. Алупка, було прийнято Алупкінською міською радою без урахування наявного свідоцтва про право власності на нерухомість та вищенаведеної статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1991 року.

Крім того, з наявного в матеріалах справи плану садиби та будівель домоволодіння вбачається, що окрім власне квартири літ. «А», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 належать також літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В» та санвузол літ. «Г». Наявність цих обєктів також вбачається з технічного паспорту на квартиру. При цьому, вказані обєкти, які призначені для господарських потреб третіх осіб, розташовані на земельній ділянці, яка була передана в постійне користування позивача на підставі відповідного державного акта, що підтверджується висновком проведеної в рамках цієї справи експертизи, який приймається судом до уваги, оскільки дослідження було проведено кваліфікованим фахівцем, попередженим про кримінальну відповідальність за надання свідомо помилкового висновку по експертизі.

При цьому суд не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що у експертної установи відсутня ліцензія на право здійснення діяльності в сфері проведення судових експертиз, оскільки відповідно до приписів Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» проведення судових експертиз не включено до переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню».

Суд також зазначає, що відповідно до пункту 3.31 Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р. N 44, дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті Алупкінською міською радою рішення №14 від 18.12.2001 р. вказана санітарно-гігієнічна норма була не дотримана, оскільки в постійне користування позивача була передана земельна ділянка, яка була розташована під належними третім особам спорудами та згідно ДБН підлягала відведенню саме їм, у звязку з чим рішення Алупкінської міської ради №25 від 28.03.2003 р. та №21 від 23.04.2004 р. були направлені саме на дотримання законодавчих норм, які раніше були порушені.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, за змістом статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

Відповідно до пункту 2 Розяснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» N 02-5/35 від 26.01.2000 р. (з наступними змінами та доповненнями) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, що спірні рішення Алупкінської міської ради №25 від 28.03.2003 р. та №21 від 23.04.2004 р. якимось чином порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю «Курорт-інвест». Так, суд звертає увагу на те, що вказані рішення не свідчать про набуття третіми особами права на землю, оскільки надання права складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки є попереднім етапом отримання земельної ділянки. При цьому, вказаними рішеннями третім особам були надана згода на розроблення землевпорядної документації з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,087 га, що не свідчить про те, що в кінцевому результаті третім особам буде відведена земельна ділянка саме тією площею, що була вказана в спірних рішеннях та яка знаходиться в постійному користуванні позивача. На думку суду, порушення прав ТОВ «Курорт-інвест» може бути наявним виключно після затвердження органом місцевого самоврядування проекту землеустрою, яке (рішення) є підставою для передачі землі у власність/користування. Таким чином, винесення відповідачем спірних рішень свідчить лише про ймовірне майбутнє порушення земельних прав, що, згідно з приписами вищенаведеної статті 1 Господарського процесуального кодексу України, не надає права на звернення до суду, оскільки факт порушення прав та інтересів у даному випадку відсутній.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати суд покладає на позивача згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.