Постанова № 10377246, 06.07.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.07.10Справа №2а-1437/10/5/0170 18:27 Окружний адміністративний суд АР Крим у складі судді Сидоренко Д.В., при секретарі Мородецької Ю.В. розглянувши за участю представників:

від позивача Маслюк О.В. дов. № 71/10-0 від 04.03.2010р.

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за адміністративним позовом Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 1432,31 грн.

Обставини справи: Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим (далі позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим адміністративним позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач) 1432,31 грн. заборгованості з податку з доходів найманих працівників.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та мотивовані тим, що під час проведення перевірки відповідача встановлено порушення останнім п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 6.3.3 «е» п. 6.3 ст. 6 цього закону, у звязку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб та застосовані штрафні (фінансові) санкції, але заборгованість відповідачем не сплачена.

Відповідач у судове засідання не зявився, письмових заперечень на позов суду не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про час, місце та дату розгляду справи сповіщений належним чином оголошенням у ЗМІ.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2008р. позивачем проведена виїзна позапланова перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.05р. по 24.11.2008р., в ході якої встановлено порушення відповідачем, зокрема п.п. «е» п.п. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме податкова соціальна пільга застосована до доходу ОСОБА_2, нарахованого у вигляді заробітної плати за основним місцем праці (ФОП ОСОБА_3, Підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1»), яка є підприємцем, донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 373,91 грн.; п.п. 4.2.1 п. 4.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме відповідачка виплатила дохід фізичної особі-підприємцю ОСОБА_3 у сумі 2520,00 грн. за оренду приміщення згідно договору № 1 від 01.04.2003р. та податок з доходів фізичних осіб у сумі 352,80 грн. не утримувала та не перерахувала до бюджету.

За результатами зазначеної перевірки складений Акт № 8795/17-1/НОМЕР_1 від 28.11.2008р., який покладений у підставу прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення № 0005661701/0 від 08.12.2008р., яким позивачу донараховано податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників у сумі 1432,31 грн., у тому числі 726,71 грн. за основним платежем та 705,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначене податкове повідомлення-рішення отримано відповідачем 09.12.2008р., про що свідчить підпис на корінці.

У звязку з тим, що сума податного зобовязання в розмірі 1432,31 грн. відповідачем не сплачена позивач звернувся до суду про її стягнення.

Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2002р. відповідач зареєстрований у якості суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи Виконкомом Залізничної районної ради м. Сімферополя, про що було видано відповідно свідоцтво про державну реєстрацію та у журнулу обліку реєстраційних справ зроблено запис за № 04055570Ф0050134.

Під час проведення перевірки (п.3.4.1 Акту) позивачем було встановлено, що відповідач за перевіряємий період згідно відомостей по 1-ДФ, за період з 01.10.05р. по 31.10.06р. мав основне місце праці у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за період з 01.11.06р. по 31.12.07р. мав основне місце праці на Підприємстві «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Згідно відомостей по 1-ДФ, за основним місцем праці за період з 01.01.2005р. по 31.11.2006р. відповідач у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 одержав дохід у сумі 1450,00 грн., утриманий та перераховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 97,36 грн., за період з 01.11.06р. по 31.12.07р. на Підприємстві «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідач одержав дохід у сумі 4090,00 грн., утримано та перераховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 313,23 грн.

Разом з тим, позивач в Акті зазначає, що згідно наданих до перевірки документів відповідач декларував отриманий дохід, але соціальна пільга не може застосовуватися до одержуваній заробітній плати, тому що не має значення фактичний результат здійснювання такою особою підприємницької діяльності (прибуток, збиток), оскільки ст. 42 Господарського кодексу встановлено, що підприємництво це самостійно господарська діяльність на самостійний ризик з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку. У звязку з чим позивач вважає, що відповідачем порушення п.п. 6.3.3 «е» п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки у останнього відсутні були підстави використовувати соціальну пільгу.

Суд не погоджується із такою позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Підпунктом 6.3.3. е) пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, па власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктній и господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З урахуванням вищевказаних норм, суд дійшов до висновку про те, що соціальна податкова пільга не може застосовуватися у разі якщо робітник систематично здійснює підприємницьку діяльність, направлену на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або падання послуг вартісного характеру і отримувати дохід.

Суд вважає, що лише факт державної реєстрації в якості суб'єкта підприємницької діяльності не може слугувати підставою для позбавлення права на податкову соціальну пільгу.

Докази відносно того, що відповідач отримував протягом періоду, який був охоплений перевіркою, одночасно такі доходи, як доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності в матеріалах справи відсутні.

Крім того, ОСОБА_2 отримувала податкову соціальну пільгу як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець.

Разом з тим, відповідно до п.п. 6.3.2 п. 6.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Працедавець відображає у складі річної податкової звітності всі випадки отримання заяв платників податку про застосування пільги та заяв про відмову від такої пільги. Податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеним у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунктом, без подання заяви про застосування пільги.

Відповідно до п.17.1 ст.17 згаданого Закону особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

У звязку з чим взагалі відсутні правові підстави для донарахування податкового зобовязання у сумі 373,91 грн. відповідачу як фізичної особі-підприємцю.

Також, позивач в Акті перевірки (п. 3.4.2 Акту) зазначає, що згідно наданих до перевірки документів встановлено, що відповідач уклав договір оренди торгової площі № 1 від 01.04.03р. за адресою АДРЕСА_2 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), вид діяльності роздрібна торгівля продтоварами. Згідно договору оренди орендована площа складала 30 кв.м., орендна плата за місяць складала 420,00 грн., фактично термін дії договору складає з 01.10.2005р. по 31.03.2006р.

На думку позивача, відповідач у порушення п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» виплатив дохід фізичної особі-підприємцю ОСОБА_3 у сумі 2520,00 грн. за оренду приміщення згідно договору № 1 від 01.04.03р., але податок з доходів фізичних осіб у сумі 352,80 грн. не утримувала та не перерахував до бюджету.

Суд не погоджується із такою позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

В свою чергу п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» закріплено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Згідно договору оренди сторонами є субєкти господарювання, у звязку з чим відповідач взагалі не здійснював виплати фізичній особі.

У звязку з чим, донарахування відповідачу податку з доходів фізичних осіб в розмірі 352,80 є також безпідставним.

Оскільки відсутні підстави для донарахування податку з доходів фізичних осіб, отже відсутні підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0005661701/0 від 08.12.2008р. не доведено.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта., встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У звязку з чим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову, оскільки відсутні підстави для стягнення з відповідача 1432,31 грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 06.07.2010 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено та підписано 12.07.2010р.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Сидоренко Д.В.