Постанова № 10375126, 13.07.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2010 р. Справа № 37/204-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача –Захарова А.М. –дов.

відповідача –не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1704Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 21 травня 2010 р. у справі № 37/204-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор», с. Губарівка Богодухівського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтал Агро Трейд», с. Олександрівка Золочівського району Харківської області

про стягнення 97261,26 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтал Агро Трейд», с. Олександрівка Золочівського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор», с. Губарівка Богодухівського району Харківської області

про визнання недійсними окремих частин договору

встановила:

Позивач, ТОВ «Гутянський елеватор», у серпні 2009 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог (т.3 а.с. 66-68), просив стягнути з відповідача на свою користь 97261,26 грн. штрафних санкцій відповідно до договорів зберігання с/г продукції № 102/1-х від 23.07.2008 р. та № 447/1-х від 27.03.2009 р. Також, просив суд прийняти зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу –409496,41 грн. у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу та вирішити питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

Відповідач, ТОВ «Сінтал Агро Трейд», у серпні 2009 р. подав зустрічний позов, в якому, після уточнень вимог зустрічного позову (т.2 а.с. 25-35) просив:

- визнати недійсним абзац перший підпункту 7.2 пункту 7 договору № 447/1-х складського зберігання сільськогосподарської продукції від 27.03.2009 р. в частині сплати 20% штрафу від вартості простроченого платежу;

- визнати недійсним абзац перший підпункту 7.2 пункту 7.2 пункту 7 договору № 447/1-х складського зберігання сільськогосподарської продукції від 27.03.2009 р. в частині сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу;

- визнати недійсним абзац перший підпункту 7.2 пункту 7 договору № 102/1-х складського зберігання сільськогосподарської продукції від 23.07.2008 р. в частині сплати 20% штрафу від вартості простроченого платежу;

- визнати недійсним абзац перший підпункту 7.2 пункту 7.2 пункту 7 договору № 102/1-х складського зберігання сільськогосподарської продукції від 23.07.2008 р. в частині сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 травня 2010 року у справі № 37/204-09 (суддя Доленчук Д.О..) первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтал Агро Трейд»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор»97261,26 грн. штрафних санкцій відповідно до договорів зберігання с/г продукції № 102/1-х від 23.07.2008 р. та № 447/1-х від 27.03.2009 р., 5067,58 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідач за первісним позовом з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по справі № 37/204-09 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічний позов повністю. В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, неповне дослідження усіх обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Так, відповідач стверджує, що спірні положення договору не відповідають нормам чинного законодавства, а відтак, вони є недійсними, оскільки позивачем за одне й те ж саме правопорушення застосована подвійна відповідальність та при нарахуванні пені застосована невірна ставка НБУ.

Позивач проти апеляційної скарги відповідача заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Позивач вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають як фактичним обставинам справи, так і положенням чинного законодавства, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі наявні у справі докази, яким дана належна правова оцінка. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що при укладанні спірних договорів сторони не відступили від положень чинного законодавства та розрахунки сум штрафу і пені також здійснені позивачем з урахуванням таких положень. Крім того, на думку позивача, законодавством не передбачено заборони застосування декількох засобів забезпечення позову, а посилання відповідача на ст. 61 Конституції України зроблено при довільному трактуванні таких положень, оскільки, на думку позивача, застосування до відповідача передбаченого договором штрафу та пені не є подвійною відповідальністю у розумінні Конституції України.

До апеляційного господарського суду представником відповідача надано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю бути присутнім у судовому засіданні усіх представників відповідача через перебування їх та керівника у службових відрядженнях. Заявник вказує, що залишення цього клопотання без задоволення позбавить відповідача права надати в судовому засіданні додаткові пояснення та докази на захист своїх інтересів.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не надано доказів на його обґрунтування (зокрема, доказів направлення всіх представників та керівника у службові відрядження).

До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не обмежує відповідача у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а враховуючи те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою та те, що відповідач завчасно (ще 11.06.2010 р.) був повідомлений про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає, що відповідні дії відповідача свідчать про можливе затягування ним строків розгляду справи.

Що ж стосується посилання відповідача на те, що залишення його клопотання без задоволення позбавить відповідача права надати в судовому засіданні додаткові пояснення та докази на захист своїх інтересів, колегія суддів зазначає, що приписами ст.. 101 ГПК України передбачено можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів лише за умови, коли заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів враховує, що завчасно отримавши ухвалу суду про прийняття його ж апеляційної скарги до провадження, відповідач мав можливість та повинен був надати додаткові докази завчасно (за три дні до початку судового засідання), однак, відповідного скаржником зроблено не було, що також свідчить про недобросовісне користування відповідачем своїми процесуальними правами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, не заперечується сторонами та вірно встановлено місцевим господарським судом, 23.07.2008 р. між ЗАТ «Гутянський елеватор»(правонаступником якого є ТОВ «Гутянський елеватор») та ТОВ «Сінтал Агро Трейд»був укладений договір складського зберігання сільськогосподарської продукції № 102/1-х згідно якого строк зберігання продукції - 3000 тн. пшениці встановлений до 01 березня 2009 року. Додатковою угодою № 2 від 01.03.2009 р. строк зберігання продукції (пшениці) був продовжений до 30 червня 2009 р.

Також, 27.03.2009 р. між сторонами по справі був укладений договір складського зберігання сільськогосподарської продукції № 447/1-х згідно якого строк зберігання продукції - 4000 тн. кукурудзи встановлений до 30 червня 2009 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до вказаних договорів ЗАТ «Гутянський елеватор»надав ТОВ «Сінтал Агро Трейд»послуги по зберіганню, прийманню, очистці та сушці пшениці та кукурудзи.

Факт виконання послуг зерновим складом підтверджується наданими актами виконаних робіт та не заперечується відповідачем за первісним позовом.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що заборгованість по оплаті за договором № 447/1-х від 27.03.2009 р. (зберігання кукурудзи) складала - 268368,65 грн., а заборгованість по оплаті по договору № 102/1-х від 23.07.2008 р. (зберігання пшениці) складала -141127,76 грн. Загальна сума основного боргу станом на 01.12.2009 р. складала 409496,41 грн.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції (станом на 02.02.2010 р.) ТОВ «Сінтал Агро Трейд»повністю сплатило основну заборгованість, у зв'язку з чим в процесі розгляду справи ЗАТ «Гутянський елеватор»були зменшені позовні вимоги та до стягнення заявлено лише 15361,98 грн. пені і 81899,28 грн. штрафу.

Доказом оплати основної заборгованості по договору № 447/1-х від 27.03.09 р. (зберігання кукурудзи) на суму 268368,65 грн. є додані до матеріалів справи банківські виписки № 995 від 18.01.2010 р. на суму 143634,64 грн., № 998 від 20.01.2010 р. на суму 115000,00 грн., № 999 від 21.01.2010 р. на суму 9734,01 грн., всього сплачено по договору № 447/1-х від 27.03.2009 р. 268368,65 грн.

Доказом оплати основної заборгованості по договору № 102/1-х від 23.07.08 р. (зберігання пшениці) на суму 141127,76 грн. (з урахуванням заборгованості на момент повного розрахунку - січень 2010 року - 166578,95 грн.) є додані до матеріалів справи банківські виписки № 993 від 18.01.2010 р. на суму 141094,64 грн., № 994 від 18.01.2010 р. на суму 15270,72 грн., № 1000 від 21.01.2010 р. на суму 10213,59 грн., всього сплачено по договору № 102/1-х від 23.07.2008 р. 166578,95 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем факт наявності вказаної заборгованості та факт її оплати визнається, відповідач не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з нього сум штрафу та пені, вважаючи, що положення укладених договорів в цій частині є недійсними (про що й заявлено зустрічний позовом).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що заявлена до стягнення сума штрафу та пені була нарахована ЗАТ «Гутянський елеватор»на підставі п.п. 7.2. п. 7 договорів складського зберігання с/г продукції № 102/1-х від 23.07.2008 р. та № 447/1-х від 27.03.2009 р., яким передбачено, що у разі несвоєчасної сплати поклажодавцем наданих зерновим складом послуг у термін, визначений п.6.2. даного договору (протягом 1-го дня з дня одержання виставленого рахунку), поклажодавець несе відповідальність, встановлену ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування пені, від вартості простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, та 20% штрафу від вартості простроченого платежу. Сплата неустойки не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) оскаржує відповідні пункти договорів вважаючи їх такими, що не відповідають положенням чинного законодавства, однак, судом першої інстанції у задоволенні зустрічного позову було відмовлено.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині рішення, колегія суддів зазначає, що ст. 549 ЦК України визначено поняття штрафу і пені. Так, названою статтею передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом - є неустойка, що однократно обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою (тобто, як штрафом, так і пенею, а не виключно одним із цих засобів).

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

За вимогами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В ч. 2 ст. 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до вказаних норм, в договорі сторонами і було визначено порядок стягнення штрафу та пені, та, як вважає колегія суддів, підстав для визнання спірних пунктів договору недійсними з матеріалів справи не вбачається.

З урахуванням вищенаведеного та приписів ст..ст. 525, 526, 530, 546, 549, 628, 629 ЦК України колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблені вірні висновки щодо того, що відповідач є таким, що порушив свої зобов'язання за договором, а відтак, до нього правомірно застосовані штрафні санкції за порушення строків оплати.

Як вбачається із поданого позивачем за первісним позовом уточненого розрахунку (т. 3 а.с. 69) позивачем вірно здійснено розрахунок штрафу (20% від 409496,41 грн. складає 81899,28 грн.).

Що ж стосується рішення суду в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 15361,98 грн. пені, колегія суддів зазначає, що при здійсненні розрахунків позивачем та судом не враховано, що з 12.08.2009 р. облікова ставка НБУ складала 10,25%, а відтак, сума пені складає не 15361,98 грн., як заявлено у позові, а 15104,96 грн.

Отже, в частині стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача 253,04 грн. пені рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга в цій частині задоволенню (з перерахуванням сум держмита та судових витрат).

В іншій же частині твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі.

Колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо того, що витрати по сплаті держмита за подання позову підлягають стягненню з відповідача (в тому числі і щодо суми основного боргу), оскільки з вини відповідача за первісним позовом спір було доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

У задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити.

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 травня 2010 р. у справі № 37/204-09 в частині стягнення 253,04 грн. пені, 2, 53 грн. витрат по сплаті держмита та 0,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор»(62132, Харківська область, Богодухівський район, с. Губарівка, вул. Гутянська, 91А, код ЄДРПОУ 31834605, р/р 26009710001527 в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»м. Харків, МФО 351016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтал Агро Трейд»(62214, Харківська область, Золочівський район, село Олександрівка, вул. Набережна, буд. 1, код ЄДРПОУ 33817183, п/р 26004996105315 в філії ЗАТ ПУМБ міста Харкова, МФО 350385) 1,27 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя Погребняк В. Я.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Шевель О. В.