Рішення № 10374289, 27.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/927.04.10

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг», м. Київ

до акціонерного товариства закритого типу «Капітал –транс», м. Київ

про          стягнення 67138,45 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до акціонерного товариства закритого типу „Капітал –транс” про стягнення 67138,45 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем умов договору №557 від 09.11.2007 року щодо сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості в розмір 20524,14 грн. При цьому позивач просить стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту транспортного засобу в розмірі 17511,79 грн. згідно п. 12.8 Договору. Також за порушення виконання зобов’язання позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 8558,71 грн., 3% річних в розмірі 703,46 грн., інфляційні нарахування в розмірі 2328,56 грн., 17511,79 грн. неустойки за дострокове припинення Договору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.12.2009 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 26.01.2010 року.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою Заступника Голови Господарського суду м. Києва розгляд справи продовжено.

Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути 38035,93 грн. основного боргу, пені 8558,71 грн., 703,46 грн. відсотків річних, 2328,56 грн. інфляційних нарахувань та 76667,91 грн. неустойки за дострокове припинення Договору.

Відповідач надав заперечення на позовну заяву, в яких заперечив проти позову лише щодо стягнення з нього вартості відновлюваного ремонту в розмірі 17511,79 грн. Щодо іншої частини позовних вимог заперечень відповідач не виказував.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, представники сторін в судове засідання призначене на 27.04.2010 року не з’явились. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без участі позивача за наявними доказами. Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки, по-перше, відповідачем не додано жодних доказів на підтвердження викладених в його клопотанні обставин, а по-друге, відповідач вже втретє звертається з подібним клопотанням і двічі суд відкладав розгляд справи саме за клопотанням відповідача. Крім того, суд враховує, що відповідачем надані письмові заперечення по суті заявленого позову і вони долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників сторін, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 27.04.2010 року прийнято рішення.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, що надавались під час судового розгляду справи, суд –

ВСТАНОВИВ :

09.11.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (Лізингодавець) (надалі по тексту –позивач, ТОВ «Євро Лізинг») та акціонерним товариством закритого типу «Капітал –транс» (Лізингоодержувач) (надалі по тексту –відповідач, АТЗТ «Капітал –транс») укладено Договір фінансового лізингу №557 (надалі по тексту Договір).

Відповідно до п.2 Договору, позивач передає, а відповідач отримує від позивача в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб (ТЗ) у відповідності із замовленням на транспортний засіб.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що за переданий у лізинг транспортний засіб сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингових платежів встановлюється в Плані лізингу, що є додатком до договору. Сторони погодили, що лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує при кожному платежі частини вартості ТЗ; комісію позивача та інші витрати позивача, що безпосередньо пов’язані з виконанням цього договору. (п.5.2 договору).

Сторонами було підписано план лізингу № 557/001 від 08.11.2007 року, зміни до плану лізингу від 18.01.08 року та 13.05.08 року, якими погоджено умови та порядок оплати лізингових платежів.

На підставі замовлення №557/001 від 09.11.2007 позивачем відповідачеві було надано транспортний засіб MAN 12.210 4*2 BL, шасі №WMAN15ZZ58Y207095, реєстраційний номер АА3245ЕХ. Факт передачі транспортного засобу підтверджується Актом прийому –передачі транспортного засобу №557/001 від 18.01.08 року, підписаного сторонами та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 7.16 Договору, відповідач зобов’язався вчасно та у повному обсязі сплачувати всі необхідні лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані позивачем, штрафні санкції відповідно до положень договору та всі інші платежі, які пов’язані з використанням ТЗ і не входять до складу щомісячних лізингових платежів.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що відповідач не має права затримувати лізингові платежі, термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження ТЗ або при виникненні обставин, які виникли не з вини відповідача. У разі прострочення (несплати або часткової несплати) лізингових платежів більше 30 днів, на вимогу лізингодавця предмет лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку (п.5.6 Договору).

Свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів відповідач виконав частково, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 20524,14 грн.

Відповідно до Акту про вилучення транспортного засобу від 08.04.2009 року ТЗ було вилучено Лізингодавцем на підставі п.8.4, 8.4.1 та 13.1 договору. Представник Лізингоодержувача від підписання акту відмовився.

Позивач звертався до відповідача з вимогами щодо погашення заборгованості, однак відповідач в повному обсязі заборгованості не погасив. В своєму листі позивачеві від 01.09.2009 року відповідач визнає свою заборгованість за березень в розмірі 16255,81 грн., за квітень в розмірі 7469,56 грн., а також неустойку в розмірі 61913,50 грн., однак з посиланням на понесені витрати по встановленню на предмет лізингу тентованого фургону вартістю 42000 грн. вважає, що його заборгованість перед позивачем складає 43638,87 грн.

Станом на день прийняття рішення згідно даних позивача заборгованість відповідача складає 20524,14 грн. Зазначений факт не заперечується відповідачем.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу.

Стаття 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлює, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання відповідачем транспортних засобів згідно з умовами Договору. Також, матеріалами справи підтверджується погодження сторонами Планів лізингу, якими визначались розмір лізингових платежів, строк та умови їх оплати відповідачем.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно ст.806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Заборгованість відповідача за користування транспортним засобом, що є предметом договору № 557 від 09.11.2007 року за планом лізингу № 557/001 від 08.07.2008 року (зміни до плану лізингу від 18.01.2008 року та від 13.05.2008 року) в розмірі 20524,14 грн. відповідачем не оплачена, доказів зворотнього суду не представлено. Розрахунок суми боргу наданий до матеріалів справи та містить посилання на первинні документи, що підтверджують виконання зобов’язань за укладеним договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи відсутність доказів, що спростовують доводи позивача зазначені у позовній заяві (докази внесення лізингових платежів за спірний період), суд визнає обґрунтованими заявлені вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 20524,14 грн. за користування транспортним засобом, що є предметом договору 557 від 09.11.2007 року, у зв’язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача по стягнення з відповідача вартості відновлюваного ремонту.

Пунктом 12.7 Договору сторони погодили, що ТЗ повертається в чистому і вимитому вигляді, і в такому стані і з таким обладнанням як під час надання, беручи до уваги нормальний знос, який може бути визначений на вимогу Лізингоодержувача, в додатку до договору.

Згідно п.12.8 Договору, якщо ТЗ повертається Лізингодавцю в такому стані, який не відповідає вимогам, передбаченим п.12.7 Договору (пошкодженим), то Лізингодавець має право виконати ремонт з метою відновлення стану ТЗ і має право на одержання компенсації від Лізингоодержувача для покриття витрат на ремонт.

Позивач обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині посилається на той факт, що ним було проведено відновлювальний ремонт транспортного засобу вартість якого склала 17 511,79 грн. На підтвердження вартості відновлюваного ремонту позивачем надано копії рахунків –накладних №ОК-0001456 від 15.04.2009 року на суму 4101,31 грн. та № ОК-0001453 від 15.04.2009 року на суму 13410,48 грн.

Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При укладанні Договору сторони не погодили строки в які відповідач зобов’язаний перерахувати позивачеві кошти в рахунок компенсації вартості відновлюваного ремонту в разі передачі транспортного засобу з порушенням п. 12.7 Договору. За таких обставин до даних правовідносин сторін слід застосовувати положення ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до відповідача з вимогами щодо відшкодування зазначених витрат до порушення провадження по справі. В жодному із наданих суду листах-вимогах до відповідача позивач не ставив вимогу про повернення зазначених коштів та не посилався на п. 12.7, 12.8 Договору, а вимагав сплати нарахованих лізингових платежів за користування транспортним засобом, згідно п. 5.1, 7.16 Договору, пені та неустойки в розмірі п’яти лізингових платежів згідно п. 13.2 Договору.

Суд враховує, що в матеріалах справи наявні копії виставлених позивачем відповідачеві рахунків на оплату додаткових послуг по сервісному обслуговуванню за період 21.04.2009 року по 30.04.2009 року, однак по-перше, виставлений рахунок-фактури не є вимогою в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а по-друге, матеріали справи не містять жодних доказів направлення зазначених рахунків відповідачеві.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження реального понесення витрат по відновлюваному ремонту в розмірі 17511,79 грн. Позивачем надані лише рахунки-накладні виставлені ТОВ «Аванті Груп»для оплати, однак не надано доказів на підтвердження перерахування коштів зазначеному підприємству за вказані в них роботи.

Таким чином, позивач не довів суду, що ним належним чином виконані вимоги встановлені ст. 530 Цивільного кодексу України, а відповідач порушив норми закону та умови договору і не виконав своє грошове зобов’язання в семиденний термін, встановлений зазначеною статтею. Крім того, позивач не довів суду факту реального понесення зазначених витрат і відповідно отримання права на їх компенсацію відповідно до п. 12.7 Договору.

З огляду на викладене, позивач не підтвердив суду, що його права в цій частині порушені відповідачем та підлягають судовому захисту, в зв’язку з чим в позові щодо стягнення з відповідача суми вартості відновлюваного ремонту в розмірі 17511,79 грн.

Щодо стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню, однак за розрахунком суду (в зв’язку з відмовою в позові стосовно стягнення вартості відновлюваного ремонту), відсотки річних підлягають стягненню в сумі 434,31 грн., а втрати від інфляції у зв’язку з невірним розрахунком підлягають стягненню в розмірі 1102, 48 грн. При розрахунку інфляційних втрат суд враховує рекомендації Верховного Суду України викладені в листі від 03.04.1997 року № 62-97.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до п.16.1 Договору, при порушенні Лізингоодержувачем (відповідачем) зобов’язань по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених цим договором, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Суд враховує зазначені положення договору, однак звертає увагу на наступні обставини.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, між іншим, регулюється Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Відповідно до ст. 1 зазначеного закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 зазначеного Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Крім того, відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На вимогу суду позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", однак, позовних вимог не змінив від стягнення пені в більшому ніж встановлено законом розмірі не відмовився.

За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 232 Господарського кодексу України та відмови в задоволенні позовних в частині стягнення вартості відновлюваного ремонту, а саме в розмірі 3400,72 грн.

Щодо сплати неустойки у розмірі 5 лізингових платежів.

Відповідно до п.8.4 та пп. 8.4.1 Договору, Лізингодавець може припинити дію договору, якщо Лізингоодержувач припиняє сплату лізингових платежів, передбачених графіком платежів, або інших сум, встановлених цим договором та додатками до нього, на строк понад 30 днів.

У випадку дострокового припинення договору з ініціативи Лізингодавця, останній письмово повідомляє Лізингоодержувача про припинення дії договору.

У випадку дострокового припинення дії договору Лізингодавець зобов’язаний протягом 10 банківських днів з дати пред’явлення повідомлення Лізингодавця, перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені договором, що залишились несплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу лізингодавця неустойку у розмірі 5 середньомісячних лізингових платежів у випадку дострокового припинення дії Плану лізингу протягом 2-х перших років дії цього плану (п.13.2 договору).

Матеріалами справи встановлено, що 08.04.2009 року позивач направив відповідачу лист –повідомлення №557 ФЛ від 07.04.2009 року з вимогою погасити заборгованість в розмірі 32262,02 грн. по сплаті лізингових платежів та 1036,75 грн. пені. При цьому в зазначеному листі позивач попередив відповідача про наслідки невиконання зазначених вимог, зокрема про дострокове припинення дії договору.

Листом №8514 від 13.08.2009 року позивач в зв’язку з невиконанням договору повідомив про припинення дії договору № 557 від 09.11.2007 року та просив погасити існуючу заборгованість по сплаті лізингових платежів в розмірі 38035,93 грн., пеню в розмірі 4331,94 грн. та сплатити неустойку в розмірі 76667,91 грн.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідач не виконував свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів належним чином, в зв’язку з чим позивач керуючись своїм правом передбаченим п. 8.4 Договору достроково припинив дію Договору і відповідно має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі 5 середньомісячних лізингових платежів.

Позивачем під час судового розгляду справи неодноразово в розрахунках змінювалась сума лізингового платежу. В остаточних поясненнях позивач подав детальний розрахунок неустойки згідно якого вона дорівнює 76588,58 грн. (заявлено в позові 76667,91 грн.). При цьому від позовних вимог в частині розбіжностей позивач не відмовився.

Відповідачем зазначені твердження позивача та його розрахунки середньомісячного лізингового платежу не спростовані.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5 лізингових платежів вважаються судом обґрунтованими, доведеними відповідними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 76588,58 грн.

Враховуючи наведене вище, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними відповідними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач наведених позивачем обставин не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Таким чином, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити часткового.

Стягнути з акціонерного товариства закритого типу „Капітал –Транс” (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 17-ж, р/р 2600801001191 в ЗАТ „ПроКредитБанк”, МФО 320984, код ЄДРПОУ 25270019 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 67, 03680, м. Київ, бул. І.Лепсе, 4, р/р 26003030836400 в АКБ „Укрсиббанк”, МФО 351005, код ЄДРПОУ 32774741) 102050,23 грн. (сто дві тисячі п’ятдесят гривень двадцять три копійки), з яких 20524,14 грн. (двадцять тисяч п’ятсот двадцять чотири гривні чотирнадцять копійок) основного боргу, 1102,48 грн. (одну тисячу сто дві гривні сорок вісім копійок) втрати від інфляції, 3400,72 грн. (три тисячі чотириста гривень сімдесят дві копійки) пені, 434,31 грн. (чотириста тридцять чотири гривні тридцять одну копійку) відсотки річних, 76588,58 грн. (сімдесят шість тисяч п’ятсот вісімдесят вісім гривень п’ятдесят вісім копійок) неустойки, а також 1020,50 грн. (одну тисячу дванадцять гривень п’ятдесят копійок) –державне мито та 190,7 грн. (сто дев’яносто гривень сімдесят копійок) –витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                      О. С. Копитова