Рішення № 10374288, 15.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/16315.06.10 № 28/16315.06.2010

за позовом фізичної особи –підприємця Кирпич Ярослави Володимирівни, м. Київ

до відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр”, м. Київ

про стягнення 11495,16 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Харитонова Ю.В., дов. б/н від 09.04.2010 року

від відповідача: Кузуб С.П., дов. 753/1 від 01.04.2010 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Кирпич Ярослава Володимирівна звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства „Грінко-Центр” про стягнення 11495,16 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором № ГЦ-01/65-09 про надання транспортних послуг, зокрема порушенням строків оплати отриманих послуг, в зв’язку з чим позивач окрім стягнення основного боргу в розмірі 4000 грн., з посиланням на п. п. 5.3, 5.4 Договору, просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 2564 грн., пеню в розмірі 413,8 грн., а також з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України втрати від інфляції в розмірі 456,76 грн., відсотки річних в розмірі 60,6 грн. Крім того, позивач в якості збитків просить стягнути з відповідача суму витрат на правову допомогу, що була сплачена ним ТОВ «Юридична компанія «КОНКОРД і Ко»в розмірі 4000 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2010 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 27.05.2010 року.

За клопотанням відповідача розгляд справи відкладався.

Відповідачем подано відзив на позов в якому він визнав вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4000 грн. Іншу частину позовних вимог відповідач не визнав. Відповідач з посиланням на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України зазначає, що закон встановлює обов’язок сплати інфляційних нарахувань, пені та відсотків річних боржником на вимогу кредитора, а позивач не надав належних доказів на підтвердження звернення до відповідача з вимогами щодо погашення зазначених сум. Також, відповідач вважає невірним проведений позивачем розрахунок штрафу, оскільки станом на день подання позову сума заборгованості частково погашена. Щодо стягнення витрат на правову допомогу відповідач зазначає, що зазначені витрати не можуть бути віднесені до складу судових витрат, оскільки послуги надавались не адвокатом, доказів укладення договору з адвокатом позивачем не надано. Також відповідач вважає необґрунтованою заявленою до стягнення суму витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні 15.06.2010 року за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2009 року між фізичною особою –підприємцем Кирпич Ярославою Володимирівною, Перевізник (надалі по тексту ФОП Кирпич, позивач) та відкритим акціонерним товариством «Грінко-центр», Замовник, (надалі по тексту ВАТ «Грінко-центр», відповідач) укладено Договір № ГЦ-01/65-09 (надалі по тексту Договір), відповідно до п. 1.1 якого Перевізник зобов’язався за завданням Замовника надати транспортні послуги транспортним засобом марки Богдан А 09212, 2005 року випуску, реєстраційний номер АА 9943 ІМ (надалі по тексту транспортний засіб), а Замовник зобов’язався прийняти та оплатити транспортні послуги на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору Перевізник надає транспортні послуги на протязі строку дії Договору. Приймання –передача наданих послуг оформлюється актами приймання-передачі, підписаними обома сторонами, які щомісячно подаються замовнику на пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно п. п. 4.3 –4.4 Договору оплата за фактично надані послуги здійснюється щомісячно у відповідності з актами наданих транспортних послуг до 5 числа місяця, наступного за місяцем в якому були надані послуги.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем на виконання умов договору за період 16.11.2009 року по 28.12.2009 року було надано відповідачеві послуг на загальну суму 42696,00 грн. Зазначений факт підтверджується Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.11.2009 року та від 28.12.2009 року. Акти підписані сторонами та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).

Відповідач за період з 18.11.2009 року по день прийняття рішення перерахував позивачеві 38696 грн. Зазначений факт підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

Таким чином станом на дату прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги складає 4000 грн. Відповідач заборгованість у визначеному розмірі визнав в повному обсязі.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи встановлений факт укладання між сторонами договору про надання послуг перевезення.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Стаття 916 Цивільного кодексу України встановлює, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище, відповідач зобов’язаний був оплачувати надані позивачем послуги щомісячно у відповідності з актами наданих транспортних послуг до 5 числа місяця, наступного за місяцем в якому були надані послуги, однак в зазначені строки в повному обсязі з позивачем не розрахувався.

З огляду на викладене суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4 000 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

Згідно п. 5.3 Договору в разі порушення Замовником строків оплати, передбачених п. 4.4 Договору, Замовник зобов’язаний сплатити перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку, що діяла в період прострочення, від загальної суми боргу за кожен день прострочення.

Факт прострочки оплати наданих позивачем послуг встановлений під час судового розгляду справи, в зв’язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі на суму 413,80 грн.

Відповідно до п. 5.4 Договору у випадку прострочення оплати послуг Перевізника більш ніж на 15 днів, Замовник зобов’язаний сплатити, окрім пені, штраф в розмірі 20% від суми несплачених або не своєчасно сплачених транспортних послуг.

Матеріалами справи встановлено, що строк здійснення оплати встановлений не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним. Станом на 05.01.2010 року відповідач мав зобов’язання перед позивачем щодо оплатити за надані в грудні послуги в розмірі 14820 грн. 14.01.2010 року відповідач сплатив позивачеві 2000 грн. і відповідно станом на 20.01.2010 року відповідач мав прострочену перед позивачем заборгованість в розмірі 12820 грн., що є підставою для сплати штрафу в розмірі 20 % від суми несплачених транспортних послуг.

Той факт, що відповідач в подальшому здійснював погашення своєї заборгованості і станом на день прийняття рішення борг складає лише 4000 грн. не спростовує наявності прострочення платежу станом на 20.01.2010 року та відповідно не звільняє відповідача від встановленої Договором відповідальності. Також, подальша сплата боргу за отримані послуги не позбавляє позивача права вимагати стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання в будь-який час за його бажанням, з урахуванням строків позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції є правомірними та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, 3% річних в сумі 60,6 грн., інфляційні витрати в розмірі 456,76 грн.

Доводи відповідача, що позивач не звертався до нього з вимогою щодо сплати відсотків річних та втрат від інфляції до порушення провадження по справі, що є підставою для відмови в позові в цій частині не приймаються судом, оскільки, діючим законодавством не встановлено особливого порядку досудового врегулювання питання щодо перерахування зазначених сум до звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення, а лише встановлений обов’язок боржника сплатити визначені суми на вимогу кредитора в разі прострочення грошового зобов’язання. Факт прострочення грошового зобов’язання відповідачем встановлений судом під час розгляду справи, в зв’язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків встановлено наступне.

09.04.2010 року між позивачем, Замовник та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «КОНКОРД і Ко», Виконавець було укладено Договір про надання юридичних послуг, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець зобов’язався надати замовнику юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в господарських судах України усіх інстанцій по справі про стягнення грошових коштів за позовом Замовника до ВАТ «Грінко-Центр».

Пунктом 5.1 цього Договору сторони визначили, що вартість послуг за даним Договором становить 4000 грн. без ПДВ.

На виконання пункту 5.1 Договору про надання юридичних послуг від 09.04.2010 року позивачем було сплачено Виконавцю 4 000 грн., що підтверджується квитанцією від 09.04.2010 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення збитків позивач посилається на той факт, що в зв’язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань він був змушений звернутись за юридичною допомогою до товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Конкорд і Ко»та сплатити останньому за надані послуги 4000 грн. Позивач вважає зазначені витрати своїми збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.

Господарський суд не погоджується з такими доводами позивача в силу наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами ст. 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов’язання.

Виходячи зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України збитки кредиторові відшкодовуються боржником у разі порушення ним зобов’язання.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов’язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону, як наслідок порушення господарського зобов’язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов’язання, носить обов’язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з порушенням.

Проте, як свідчать матеріали справи, розмір плати за отриману юридичну допомогу, на яку погодився позивач, не пов'язаний із сумою, що є предметом позову у справі № 28/163, тобто не перебуває у причинно-наслідковому зв’язку із діями відповідача, пов’язаними із зверненням позивача до Господарського суду м. Києва для захисту своїх прав.

Зобов’язального характеру відшкодування витрат на юридичну допомогу також не носить а ні за умовами договору, а ні за вимогами закону. Адже, умовами договору про надання транспортних послуг сторони не передбачили компенсацію витрат на юридичну допомогу у випадку порушення ними його умов. А згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов’язком сторони, витрати якої щодо такої особи не носять для другої сторони у справі обов’язкового характеру, і пов’язано лише з волевиявленням самої сторони.

При цьому суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежать не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Аналіз правовідносин сторін з приводу відшкодування відповідачем збитків у вигляді витрат позивача на юридичну допомогу за договором про надання юридичної допомоги, предметом якого є здійснення представництва інтересів позивача в господарських судах України, дає підстави для висновку про відсутність правових умов відшкодування збитків, оскільки, як було встановлено судом, витрати за цим договором не мають обов’язкового характеру для відповідача, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв’язку з діями відповідача.

Таким чином суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині і відповідно позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Грінко-Центр»(03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 94а, ід. код. 32490946, р/р 26009020028350 в ВАТ «Укрексімбанк»в м. Києві, МФО 322313 або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь фізичної особи - підприємця Кирпич Ярослави Володимирівни (02088, м. Київ, вул. Демидівська, 84, ід. код 2740611107, р/р № 26003200775 в КРД ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805) 7495,16 грн. (сім тисяч чотириста дев’яносто п’ять гривень шістнадцять копійок), з яких 4 000 грн. (чотири тисячі гривень) основний борг, 3% річних в сумі 60,6 грн. (шістдесят гривень шістдесят копійок), інфляційні втрати в розмірі 456,76 грн. (чотириста п’ятдесят шість гривень сімдесят шість копійок), пеню в розмірі 413,80 грн. (чотириста тринадцять гривень вісімдесят копійок), штраф в розмірі 2564 грн. (дві тисячі п’ятсот шістдесят чотири гривні), а також державне мито в розмірі 74,95 грн. (сімдесят чотири гривні дев’яносто п’ять копійок) та 153,88 грн. ( сто п’ятдесят три гривні вісімдесят вісім копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова