Рішення № 10373904, 06.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

06.07.2010Справа №2-28/3003-2010 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико», м. Сімферополь (95049, м. Сімферополь, вул. Гречеська, 16)

До відповідача - Сімферопольської міської ради, м. Сімферополь (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15)

Про визнання частково недійсним рішення та визнання права

Суддя С.О. Лукачов

п р е д с т а в н и к и:

Від позивача – Велика Н.А. – представник, довіреність б/н від 01.06.2010 р.

Від відповідача – не з’явився

Суть спору: ТОВ «Акура-Нико» звернулось до господарського суду АРК з позовною заявою до Сімферопольської міської ради про визнання недійсним п. 4.1 рішення 58 сесії V скликання Сімферопольської міської ради № 949 від 31 березня 2010 р. «Про відмову у погодженні місця розташування об’єктів будівництва (реконструкції) Товариству з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико». Також позивач просить визнати за ним право на набуття в оренду земельної ділянки площею 0,15 га по вул. Беспалова, 110в в м. Сімферополі для будівництва та обслуговування об’єктів жилої та громадської забудови, а саме багатоквартирного жилого будинку та право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років цієї земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що п. 4.1 рішення 58 сесії V скликання Сімферопольської міської ради № 949 від 31 березня 2010 р. йому протиправно відмовлено у наданні земельної ділянки площею 0,15 га по вул.Беспалова, 110в в м. Сімферополі для будівництва багатоквартирного жилого будинку. Позивач вважає безпідставним посилання відповідача на порушення містобудівних норм, враховуючи, що попередній користувач земельної ділянки, від якого він набув право власності на розташований на земельній ділянці об’єкт незавершеного будівництва, використовував земельну ділянку саме для цієї мети та отримав необхідні дозволи та погодження повноважених органів, в тому числі тих, які здійснюють нагляд за дотримання містобудівних норм та правил.

Відповідач про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, явку свого представника до судового засідання двічі не забезпечив, правом на подачу відзиву не скористався, у зв’язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних в справі матеріалів в порядку ст. 75 ГПУ України.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Надія-ММ» було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області 30 вересня 2009 р., зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 жовтня 2009 р., за яким у власність позивача перейшов об’єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, вул. Беспалова, буд. № 110в, літ. «А» основне (у стані будівництва), кам., площа земельної ділянки 1500 кв.м. (незавершене будівництво – основне літ. «А» 16,20 х 22,81 + 7,22х 1,5 + (3,20 х 16,21) х 2 + (1,5 х 7,21) х 2 складає 16 % готовності.

15 грудня 2009 р. ТОВ «Акура-Нико» звернулося до відповідача – Сімферопольської міської ради із клопотанням про надання в оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 0,15га по вул. Беспалова, 110в в м. Сімферополі для розміщення багатоквартирного житлового будинку.

Як слідує з виписки з рішення № 949 від 31 березня 2010 р. відповідач розглянув клопотання позивача на 58 сесії V скликання серед інших 430 звернень юридичних та фізичних осіб з питань попереднього погодження місця розташування об’єктів будівництва (реконструкції) та прийняв рішення «Про відмову у погодженні місця розташування об’єктів будівництва (реконструкції)», п. 4 якого вирішив відмовити у погодженні місця розташування об’єктів будівництва (реконструкції), розміщення яких суперечить вимогам розділів 3, 7, 10 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень», зокрема у п. 4.1 ТОВ «Акура-Нико» у переоформленні правоустановчих документів для будівництва багатоквартирного житлового будинку та власника об’єкта незавершеного будівництва по вул. Беспалова, 110.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Надія-ММ», від якого позивач набув право власності на розташований на спірній земельній ділянці об’єкт незавершеного будівництва, користувався відповідною земельною ділянкою площею 0,15 га на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-КМ № 004526, виданого на підставі рішення Сімферопольської міської ради від 22 червня 2001 р. № 1047 для розміщення кафе-бару з літньою площадкою ТОВ «Надія-М», як правонаступник останнього.

Крім того, постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 р. у справі № 2-2/3225-2007А за позовом ТОВ «Надія-ММ» до Сімферопольської міської ради про спонукання до виконання певних дій, яка набула законної чинності 26 березня 2007 р., ця земельна ділянка вважається з цільовим призначенням «для розміщення багатоквартирного житлового будинку».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України, яка визначає загальні засади землекористування землею в Україні, земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, іншими законодавчими актами. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки— це засноване на договорі право на строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

В даному випадку, позивач набув право власності на об’єкт нерухомості – об’єкт незавершеного будівництва по вул. Беспалова, 110в в м. Сімферополі на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі чого вважає, що йому належить право на набуття в оренду земельної ділянки під відповідними об’єктами нерухомості.

Перевіряючи ці твердження позивача суд виходив з такого.

З урахуванням положень ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції на час набуття позивачем права власності на об’єкт незавершеного будівництва, правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомість, водночас є підставою для переходу відповідного права на землю, з огляду на те, що частина земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, слідує юридичній долі нерухомості.

Так, як з цього приводу наголошує Президія Вищого господарського суду України в своїх рекомендаціях № 04-06/15 від 02 лютого 2010 р. «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» виникнення права власності на об’єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов’язковість укладання чи поновлення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташована будівля, проте визначає переважне право власника об’єкта нерухомості на ділянку, на якій він розташований.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об’єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Відповідно до спеціальної норми, ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов’язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

У п. 13 роз’яснення Вищого господарського суду України від 24.12.1999 № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» підкреслено, що якщо предметом застави є будівлі чи споруди, то у разі звернення стягнення на них заставодержатель має право одержати у встановленому порядку й земельну ділянку, на якій розташовано ці будівлі (споруди). Ст. 37 Закону України «Про заставу» не ставить наявність такого права у залежність від того, чи містить договір іпотеки будівлі (споруди) окрему умову про перехід права на земельну ділянку.

Таким чином, Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, в даному випадку, дійсно, як стверджує позивач, є підставою для оформлення ним права користування відповідною земельною ділянкою.

З урахуванням положень ст. 3 Земельного кодексу України правове регулювання відповідних відносин здійснюється спеціальним земельним законодавством.

Таким актами, передусім, є Закону України «Про оренду землі» та Земельний кодекс України, отже питання набуття позивачем права користування спірною земельною ділянкою повинні вирішуватися в порядку, визначеному цими нормативними актами.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Згідно аб. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем спірного рішення – березень 2010 р.), яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, передбачає наступний порядок вирішення питань про надання земельних ділянок. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

- зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

- надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у визначеному ст. 123 Земельного кодексу України порядку звернувся до відповідача, який відповідно до приписів п. 12 розділу Х Земельного кодексу України розпоряджається землями в межах м. Сімферополя, з метою оформлення права користування земельною ділянкою під набутим у власність об’єктом нерухомості по вул. Беспалова, 100в в м. Сімферополі, однак п. 4.1 спірного рішенням від 31 березня 2010 р. № 949 відповідач відмовив позивачу у погодження місця розташування та переоформлення правоустановних документів для будівництва багатоквартирного житлового будинку. В якості підстави для відмови відповідач посилається на невідповідність розміщення земельної ділянки вимогам розділів 3, 7, 10 ДБН 360-92*.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак відповідачем не було надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість його відмови та наявність порушень розділів 3, 7, 10 ДБН 360-92*. З наданих позивачем документів, навпаки, слідує можливість дотримання містобудівних норм та правил у випадку розміщення багатоквартирного жилого будинку на спірній земельній ділянці, про що, зокрема, свідчать дозвільні документи на будівництва, отримані попереднім власником об’єкта нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, а саме:

- рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 925 від 24 березня 2006 р. «Про дозволення ТОВ «Надія-ММ» виконання комплексу проектних робіт щодо будівництва багатоквартирного жилого будинку по вул. Беспалова»;

- Архітектурно-планувальним завданням (АПЗ) № 10.094 на проектування об’єкту архітектури для нового будівництва багатоквартирного житлового будинку в м. Сімферополі по вул. Беспалова, затвердженим головним архітектором та погодженим із Міністерством будівельної політики, архітектури та житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим;

- Ескізним проектом багатоквартирного житлового будинку, погодженим Міською містобудівною радою, про що свідчить виписка з протоколу № 2 від 21 серпня 2006 р., та Республіканською містобудівною радою, що підтверджується виписка з протоколу № 16 від 30 серпня 2006р.);

- Робочим проектом, розроблений на підставі АПЗ № 10.094 від 12 травня 2006 р.

- Висновком Управління містобудування та архітектури № 118 від 06 жовтня 2006 р.

- Позитивним комплексним висновком № 1587-01-2006 державної експертизи Служби «Укрінвестекспертиза» в Автономній Республіці Крим № 173 від 22 січня 2007 р.

З зазначених документів вбачається, що їх розроблено на підставі та у відповідності із будівельними нормами та правилами. Так, у Висновку державної експертизи, зокрема, зазначено, що за результатами перевірки проектної документації встановлено, що проектна документація (робочий проект «Багатоквартирний жилий будинок по вул. Беспалова в м. Сімферополі») відповідає чинним державним будівельним нормам.

За таких умов підстави прийняття спірного рішення відповідача № 949 від 31 березня 2010р., а саме порушення вимог розділів 3, 7, 10 ДБН 360-92* спростовуються матеріалами справи, з урахуванням чого суд дійшов висновку про протиправність такої (необґрунтованої) відмови.

При цьому, відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Таким чином, спірне рішення відповідача призводить до обмеження прав позивача як власника нерухомості на користування цією нерухомістю через обмеження його права на користування відповідною земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою, як, у свою чергу, неможливе набуття права оренди без розроблення проекту відведення, його затвердження та укладення договору оренди.

Загальні засади захисту права власності закріплено у ст. 386 Цивільного кодексу України, згідно якій держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Вищий арбітражний суд України у п. 2 Роз’яснення № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» зазначив, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації— позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Усе вищенаведене свідчить про те, що оскаржуване рішення відповідача є безпідставним, не відповідає вищезазначеним нормам права та порушує права позивача, на підставі чого суд дійшов висновку про необхідність судового захисту його прав.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів. Спеціальна норма, п.«г» ч.3 ст.152 Земельного кодексу України також передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Враховуючи це суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсним п. 4.1 спірного рішення відповідача підлягають задоволенню шляхом визнання його недійсним як такого, що суперечить приписам ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ущемлює права і законні інтереси позивача.

Крім цього, враховуючі рекомендації Вищого господарського суду України № 04-06/15 від 02 лютого 2010 р. «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» що відповідно, згідно яким при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування у разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки, тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов’язує його залежно від характеру спору виконати певні дії на захист порушеного права, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права (п. 3.4.3), суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання за ним права на розроблення проекту відведення.

При цьому суд виходив з такого.

Ст. 50 Закону України «Про землеустрій» встановила, що у разі надання, передачі. вилучення (викупу) , відчуження земельних ділянок складаються проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до вищенаведеної ч. 1 ст. 123 Земельного коедксу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яки приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Згідно ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об’єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із ст. 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ч. 4 зазначеної статті передбачає, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов’язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.

Відповідно до спеціального законодавства, ст. 22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень. У п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 26квітня 2004 р. №677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» також визначено, що проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі, зокрема, судового рішення.

З урахуванням вищенаведених приписів закону, спеціального законодавства, право позивача на розробку проекту відведення дійсно підлягає судовому захисту й суд дійшов висновку про необхідність задовольнити вимогу про визнання за позивачем права на розробку проекту відведення в судовому порядку як таку, що з огляду на вищенаведене ґрунтується на законі.

За таких підстав, суд також вважає такою, що підлягає задоволенню й вимогу позивача про визнання за ним права на набуття спірної земельної ділянки в оренду, оскільки згідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. В даному випадку право позивача на набуття права оренди спірної земельної ділянки не визнається відповідачем, про що свідчить спірне рішення, що в свою чергу призводить до обмеження прав позивача як власника розташованих на такій земельній ділянці об’єктів нерухомості, про що йшлося вище, відтак, порушені права позивача підлягають захисту. На підставі цього й враховуючи положення ст. 20 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача на набуття права оренди спірної земельної ділянки буде визнання за ним такого права за судовим рішенням.

Судові витрати на оплату державного мита, витрат на судово-інформаційне забезпечення процесу, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним п. 4.1 рішення 58 сесії V скликання Сімферопольської міської ради № 949 від 31 березня 2010 р. «Про відмову у погодженні місця розташування об’єктів будівництва (реконструкції)» в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико» в переоформленні правоустановчих документів для будівництва багатоквартирного жилого будинку та власника об’єкта незавершеного будівництва по вул. Беспалова, 110в.

3.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико» (95049, м. Сімферополь, вул. Гречеська, б. 16, код ЄДРПОУ 36579535) право на набуття в оренду земельної ділянки площею 0,15 га по вул. Беспалова, 110в в м. Сімферополі для будівництва та обслуговування об’єктів жилої та громадської забудови, а саме багатоквартирного жилого будинку.

4.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико» (95049, м. Сімферополь, вул. Гречеська, б. 16, код ЄДРПОУ 36579535) право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 0,15 га по вул. Беспалова, 110в в м. Сімферополі для будівництва та обслуговування об’єктів жилої та громадської забудови, а саме багатоквартирного жилого будинку.

5.          Стягнути з Сімферопольської міської ради (95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акура-Нико» (ЄДРПОУ 36579535, юридична адреса: 95049, Крим, м. Сімферополь, вул. Гречеська, б. 16, р/р № 26003044532 в КФ АБ «Експрес-Банк» м. Сімферополя МФО 384674) 85,00 грн. судових витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на судово-інформаційне забезпечення процесу.

6.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Лукачов С.О.