Ухвала суду № 10365252, 01.07.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 7/585 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" липня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костюк Л.О. ,

суддів Ізмайлової Т.Л., Шостака О.О.,

при секретарі Бундукову С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представників Закритого акціонерного товариства «Банг і Бонсомер», Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 травня 2009 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Банг і Бонсомер» до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2008 року Закрите акціонерне товариство «Банг і Бонсомер» звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0003942307/0 від 28.10.2008р., №0003952307/0 від 28.10.2008р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2009 року вказаний позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Киває від 12 травня 2009 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні вказаного позову.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Киває від 12 травня 2009 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимогу у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційних скарг, та, перевіривши доводи апеляцій наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, держаною податковою інспекцією у Соломянському районі м.Києва було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.03.2008р.

За результатами перевірки складено Акт № 11078/23-07/30109727 від 16.10.2008р.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Таким чином, у тому разі, коли у пунктах 5.3 - 5.8 статті 5 зазначеного вище Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним.

Матеріалами справи встановлено, що у І кварталі 2008 року до складу валових витрат позивачем було віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 16323,00 грн., сплачену до бюджету за січень 2008 року, тобто не мало місце придбання товару, а отже, позивачем правомірно сформовано валові витрати.

Щодо віднесення до валових витрат витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 5 п.п.5.4.10 п.5.4 ст. 5 Закону, не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Згідно п.п.5.3.3 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Однак, позивачем, в порушення вказаних вимог, у І кварталі 2007р. придбано паливно-мастильні матеріали - бензин А-95 у ТОВ «Тех-Протектіо», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-0000216 від 19.02.2007р., на загальну суму 3650,00 грн., в т.ч. ПДВ - 608,33 грн. та віднесено до складу валових витрат 100% вартості на придбаних паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів.

Позивач у III кварталі 2007р. відніс до складу валових витрат суму сплаченого штрафу у розмірі 581,00 грн. за зміну дати (переоформлення авіаквитка) на користь ТОВ «Фіннавіа», відповідно до копії рахунку-фактури № СФ-000000161 від 23.07.2007р. на суму 580,83 грн., ПДВ - 116,17 грн.; податкової накладної виписаної позивачу № 118 від 03.08.2007р. ТОВ «Фіннавіа» на суму 580,83 грн., ПДВ - 116,17 грн.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8' цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У разі коли платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту .

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність здійснене відповідачем виключення зі складу валових витрат за III квартал 2007р. 581,00 грн., які позивачем було сплачено на користь ТОВ «Фіннавіа».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Державною Установою «Інститут гігієни та медичної екології» був укладений договір № 12887/66 від 20.03.2008р. щодо виконання робіт, в якому зазначено, що Державна Установа «Інститут гігієни та медичної екології» є неприбутковою організацією. На виконання умов Договору позивач сплатив на користь контрагента 416,67 грн., ПДВ - 83,33 грн. відповідно до копії платіжного доручення № 3292 від 27.03.2008р., та сторони склали акт № 1072 від 02.04.2008р. виконаних робіт науково-технічної продукції.

Відповідно до вимог п.п. 11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону, датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством -є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Будь-яка особа, визначена абзацом «б» цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.

Платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат лише у разі отримання недостовірної інформації про статус платника податку, тобто, у разі якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, у договорі зазначає протилежне, в усіх інших випадках, у разі коли платником-покупцем не враховано статус продавця товару (робіт, послуг), він несе відповідальність передбачену законом.

Таким чином, позивач повинен був збільшити валові витрати за датою отримання таких робіт (послуг) у II кварталі 2008р, однак зробив це у І кварталі 2008р.

З Акту перевірки вбачається, що позивач, у періоді, що перевірявся, відніс до валових витрат витрати на інформаційно-консультативні послуги у розмірі 16500,00 грн., виконані ТОВ «І&І».

Між ЗАТ «Банг і Бонсомер» (Замовник) та ТОВ «І&І» (Виконавець) укладено договір № 24-П/1168 від 19.10.2006 р., за умовами якого Виконавець зобов'язується надати Замовникові послуги з перекладу документів з англійської, французької, німецької та італійської мови на російську та українську, з російської та української на англійську, французьку, німецьку та італійську мови, з проведення переговорів, презентацій, зустрічей тощо, на іноземних мовах.

Розрахунки за даним договором здійснюються щомісячно у вигляді попередньої оплати не пізніше ніж за 3 банківських дні до початку надання послуг. Вартість надання послуг визначається у листах, наданих Виконавцем Замовнику, які є невід'ємною частиною цього договору (п.4.1, 4.2 договору № 24-П/1168 від 19.10.2006 р).

Пунктом 6.1 договору № 24-П/1168 від 19.10.2006 р. передбачено, що зміст, обсяг та термін виконання робіт (послуг), а також перелік підготовлених Виконавцем документів, визначаються в окремих умовах. Роботи (послуги), що не оговорені, можуть бути виконані Виконавцем на прохання Замовника за окрему платню, по окремій домовленості.

На виконання умов Договору сторони підписали Акти виконаних робіт № 3 від 29.12.2006р., № 1 від 31.01.2007р., № 2 від 28.02.2007р., № 3 від 30.03.2007р., № 4 від 30.04.2007р.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Єдині правила ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

При цьому, підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Відповідно до вимог п.1, 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про інформацію» організація обліку інформаційної продукції ґрунтується на обов'язковому її документуванні. При цьому, інформаційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.

Матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації встановлена ст. 26 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів отримання саме інформаційно-консультативних послуг проведених у певний спосіб та матеріально оформлених, в яких знайшла б своє відображення інформація щодо основних аспектів; можливості та перспективи ведення господарських операцій з використанням отриманої інформації. Відсутність первинних документів, які б давали змогу з'ясувати фактично по суті зміст послуг, наданих ТОВ «І&І» не дає можливості віднести їх до валових витрат певного виду.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд першої інстанції вірно встановив, що наявні у матеріалах справи акти виконаних робіт № 3 від 29.12.2006р., № 1 від 31.01.2007р., № 2 від 28.02.2007р., № 3 від 30.03.2007р., № 4 від 30.04.2007р. у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами оскільки не містять визначення які конкретні послуги і в якому об'ємі надавались.

Відповідно до п.1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нематеріальний актив - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України до об'єктів права інтелектуальної власності належать: комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів та послуг).

Позивач сплатив збір за подання заяви на знак у розмірі 1100,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 1067 від 14.02.2007р., на користь Українського інституту промислової власності; послуги за здійснення реєстрації у відповідному державному органі України знаку для товарів і послуг у розмірі 1250,00 грн. отримані від ЗАТ АФ «Київська аудиторська група». Вказані витрати позивач відніс до валових витрат як витрати повязані з придбанням нематеріальних активів.

Відповідно до п.п.5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Не підлягає включенню до складу валових витрат витрати безпосередньо пов'язані з нематеріальним активом (у випадку, що розглядається з торгівельною маркою). Процес реєстрації є відокремленою та самостійною дією власника, або уповноваженої ним особи на засвідчення прав на вже створений об'єкт інтелектуальної власності, що підлягає захисту.

Таким чином позивач мав право відносити до складу валових витрат послуги за здійснення реєстрації нематеріального активу.

З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2007р. ЗАТ «Банг і Бонсомер» (Замовник) та СПД ОСОБА_2 (Виконавець) уклали договір № 63, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати Замовникові послуги у вигляді консультацій з питань комерційної діяльності, а Замовник зобов'язується їх прийняти та оплатити.

Послуги виконуються Виконавцем за конкретними замовленнями Замовника. Згідно із замовленням Виконавець попередньо визначає свою можливість надання послуг, визначає строк та ціну і погоджує її із Замовником. Підготовлена в результаті виконання замовлення інформація надається Замовнику негайно у формі конфіденційного звіту, переданого йому в єдиному оригінальному екземплярі на паперовому носії або носії даних для ПК, або в усній формі. На підставі звіту Виконавець виставляє рахунок для оплати Замовником інформаційних послуг.

Оплата послуг відбувається у два етапи: при отриманні замовлення на інформаційну послугу сплачується аванс у розмірі 50% від загальної вартості, при наданні виконаного замовлення сплачується 50% від суми за надану послугу (п.З договору № 63).

На виконання умов договору № 63 від 14.03.2007р., сторони підписали Акти виконаних робіт № 1 від 19.03.2007р., № 2 від 11.05.2007р., № 3 від 31.05.2007р., № 4 від 12.06.2007р., № 5 від 02.07.2007р., № 6 від 25.09.2007р., № 7 від 15.10.2007р.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В п.1.32 ст. 1 Закону визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надав доказів того, що отримані консультативні послуги від СПД ОСОБА_2 були ним використані саме у господарській діяльності, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Однак, позивач, в порушення вказаних вимог, не включив до складу валового доходу у І кв. 2008р. відсотки по залишкам грошових коштів на розрахункових рахунках у сумі 204,00 грн. (банківські виписки за 02.01.2008р., 26.01.2008р., 28.02.2008р.р., 27.03.2008р.).

Відповідно до п.п.7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Підпунктом 7.4.3 пунктом 7.4 статті 7 наведеного Закону встановлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду

Відповідно до Акту перевірки позивач включив до податкового кредиту з податок на додану вартість з вартості послуг наданих ТОВ «АТЛ «Ексіма» (код ЄДРПОУ 33543141) по перевезенню товарів, які використовувались в операціях звільнених від оподаткування, що призвело до завищення податкового кредиту у червні 2007р. на суму 248,00 грн., товарів (робіт, послуг), які використовувалися як в оподатковуваних операціях так і в операціях звільнених від оподаткування в повному обсязі, що призвело до завищення податкового кредиту у червні 2007р. на суму 127,00 грн.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При безоплатному отриманні імпортованих товарів відсутній факт придбання товарів, як це передбачено підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 наведеного Закону, відповідно право на податковий кредит по таких імпортних товарах у платника відсутнє.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірним завищення податкового кредиту на загальну суму 10 985,00 грн. у звязку отриманням від нерезидентів країн Німеччини, Швейцарії, Бельгії, США, Франції, Фінляндії, Іспанії, Китаю, Нідерландів, Ізраїлю, Кореї товару у безоплатне користування на загальну суму 17 187,21 грн. (3 403,40 доларів США), 35 603,81 грн. (5 026,07 євро).

Отже, наведені в апеляційних скаргах доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Окружний адміністративний суд міста Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги представників Закритого акціонерного товариства «Банг і Бонсомер», Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 22 січня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 07 липня 2010 року.

Головуючий суддя Л. Костюк

Судді: Т. Ізмайлова

О. Шостак