Ухвала суду № 10365091, 01.07.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3893/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Данилова М. В.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" липня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Данилової М. В.,

суддів: Бєлової Л.В., Бистрик Г.М.

при секретарі судового засідання Горбачовій Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2009 року у справі за адміністративним позовом державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва до товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн», товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за договором в розмірі 3000,00грн., -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2009 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва звернулась до суду з позовною заявою, в якій, посилаючись на положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України просила, з урахуванням уточнень позовних вимог, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпромп», стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»на користь державного бюджету 3 000,00 грн., одержаних за договором вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2009 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Ремпромп», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дану постанову і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»за період з 01.03.2008 р. по 31.07.2008 р. складений акт від 06.07.2009 р. № 139/23-60/35081942, яким встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПФ Метапродакшн»(Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»(Замовник) 17 квітня 2008 року був укладений усний договір про виконання мехобробки накладок ТР-ЗА.

За суттєвими умовами договору Виконавець мав виконати мехобробку накладок ТР-ЗА загальною вартістю із ПДВ 3 000,00 грн., а Замовник прийняти та оплатити. Виконання послуг підтверджується Актом здачі-прийняття виконаних робіт від ЗО квітня 2008 року та відповідно складеною податковою накладною. Зазначена господарська операція була відображена у бухгалтерському та податковому обліку TOB «Ремпромп». Видаткові накладні були підписані постачальником - директором TOB «ВПФ «Метапродакшн»ОСОБА_2 та отримувачем.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між відповідачами договір є таким, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, отже є недійсним, а відтак вимоги податкового органу щодо застосування наслідків визнання правочину недійсним, передбачених ст.208 ГК України є обґрунтованими з огляду на наступне.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва у справі №2а-184\08 від 03.09.2008 року визнано недійсними Свідоцтво та Статут TOB «ВПФ Метапродакшн»від 03.05.2007 р. з дати їх державної реєстрації, тобто з 03.05.2007 року, також визнано недійсною реєстрацію TOB «ВПФ Метапродакшн»платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100049125 від 21.05.2007 р.) від дати внесення до реєстру платників податків податку на додану вартість, тобто від 21.05.2007р.

Судом першої інстанції встановлено, що керівником та засновником даного підприємства є громадянин Білорусії ОСОБА_2, який надав письмове пояснення, з якого вбачається, що він самостійно ніякої господарської діяльності не здійснював, підприємство на себе зареєстрував за пропозицією невстановлених осіб і здійснював дії тільки щодо підписання деяких установчих документів не розуміючи їх змісту, фактично ОСОБА_2 фінансово-господарську діяльність не вів, засновником значився формально і лише поставив свій підпис на підготовлених невстановленими особами реєстраційних документах, з обіцянкою в подальшому отримувати від них за це винагороду. Де знаходяться документи фінансово-господарської діяльності та печатка підприємства громадянину ОСОБА_2 невідомо, та припускав, що його документами могли скористатися невстановлені особи для здійснення протиправної діяльності, переклавши при цьому відповідальність на нього.

Таким чином, громадянин ОСОБА_2, який згідно установчих документів є засновником та директором товариства, насправді не має будь-якого відношення до створення та господарської діяльності TOB «ВПФ Метапродакшн», оскільки реєстрацію його в державних установах не здійснював, волевиявлення здійснювати господарську діяльність не мав, статутний фонд Товариства від не формував та не створював, грошових коштів, або майна до нього не вносив, розрахункових рахунків у банківських установах не відкривав, угод з іншими господарюючими суб'єктами підприємницької діяльності від імені директора Товариства не укладав.

Судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що укладений договір між відповідачами призвів до порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.1 ст.2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями, згідно з п.2 ст.9 вищезазначеного Кодексу, визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" №1251-12 від 25.06.91р., під податком ... слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протизаконні дії відповідачів руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

При укладанні зазначеного договору, сторони не могли не усвідомлювати їх протиправність і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства і прагнули настання протиправних наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочин не відповідає моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, відповідно така мета в свою чергу, є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно, даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є недійсним (нікчемним), оскільки його недійсність встановлена законом таким чином визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Господарські зобов'язання за договором поставки між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні договором, а укладене з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 червня 2007 року положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. №509-ХІІ, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У випадку задоволення позову висновок суду про нікчемність договору повинен бути викладений у мотивувальній частині, а не в результативній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення договору, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Згідно змісту ч. І ст. 208 Господарського кодексу України застосування передбачених цією статтею санкцій можливе у випадку виконання умов договору хоча б однією стороною. Відповідно до виписаних платіжних доручень та актів виконаних робіт, можна вважати, що умови даного договору були виконані.

Укладення договорів та видача податкових накладних з порушенням вищевикладених вимог законодавства об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави її бюджетної системи, вимог Закону України «Про систему оподаткування»№1251-12 від 25.06.91р., Конституції України, оскільки протизаконні дії відповідачів руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

При укладені зазначеного договору відповідачі не могли не усвідомлювати її протиправність і суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки в великих розмірах для державного бюджету.

Статтею 208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможтивості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта про відсутність умислу з його боку на укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з тих підстав, що відповідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а відтак у апелянта були відсутні підстави для заявлення суми ПДВ, сплаченої за даною угодою до відшкодування. Враховуючи те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»заявило відповідно таку суму ПДВ до відшкодування, даний факт свідчить про намір на настання неправомірних наслідків у обох контрагентів.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що окружний адміністративний суд міста Києва правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпромп»залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2009 року залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлено 06 липня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:

Судді:

< Текст >