Рішення № 10364564, 05.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2010 р. Справа № 57/88-10

вх. № 4322/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

представник 2 позивача - Портік В.О., дов. №1 від 30.03.2010р.

прокурор - Кузьмін А.В., посв. №713 від 12.11.2008р.

представник 1 позивача - не з"явився;

представник відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону, м. Харків в інтересах держави в особі :

1. Міністерства оборони України м. Київ-168;

2. Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківське управління механізації та будівництва", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богат", м. Харків

про стягнення 3500,00 грн, визнання права власності та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України (1-й позивач), в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківське управління механізації та будівництва" (2-й позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмежено відповідальністю "Богат", м. Харків, в якій просить суд зобов’язати відповідача повернути у користування другого позивача вагон металевий інвентарний №18, вартістю 14230,00 грн., стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2500,00грн. та неустойку у розмірі 1000,00 грн. Вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо здійснення платежів за користування майном та повернення позивачу орендованого за Договором передачі майна у тимчасове користування №2 від 02.03.2009р. майна після закінчення строку дії договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 травня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 01 червня 2010 року о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2010 року, у зв’язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 05 липня 2010 року об 11:00 год.

09 червня 2010 року, через канцелярію суду першим позивачем надано письмові пояснення (вх. № 2521), які судом долучені до матеріалів справи.

02 липня 2010 року від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 12764), в якій прокурор просить суд виключити вимогу про визнання права власності на вагон металевий інвентарний №18, вартістю 14230,00 грн. за другим позивачем.

Розглянувши подану заяву прокурора та враховуючи, що у відповідності до ч. 3 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор набуває статусу позивача, приймаючи до уваги, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву прокурора до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Прокурор, та представник другого позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням вказаної заяви, підтримали та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої до позовної заяви довідки з Головного управління статистики № 46/2-2044 від 25.03.2010 року (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), станом на 25.03.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61017, м. Харків, вул.. Котлова,218, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а прокурором позовну заяву, проте, ухвала суду від 17.05.2010 року повернулась на адресу суду з відміткою пошти «адресат не значиться».

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – ТОВ «Богат» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Перший позивач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутні в судовому засіданні 05 липня 2010 року прокурор та другий позивач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників першого позивача та відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, без участі представників сторін.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

02 березня 2009 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Харківське управління механізації та будівництва" (далі – другий позивач) та ТОВ "Богат" ( далі- відповідач) був укладений договір передачі майна у тимчасове користування №2 (далі- договір), відповідно до пункту 1.1. якого, другий позивач передав, а відповідач прийняв по накладній в тимчасове користування вагон металевий інв. № 18 з щомісячною платою 250,00 грн. з ПДВ.

Факт передачі майна в оренду підтверджується накладною від 02.03.2009 року, згідно якої відповідач прийняв від другого позивача вагон металевий інв. № 18 в кількості 1 одиниці вартістю 14230,00 грн..

Відповідно до п. 3.2. договору користувач (відповідач) зобов’язався своєчасно здійснювати платежі.

Пунктом 3.1 договору встановлено обов’язок користувача (відповідача) бережно використовувати отримане у тимчасове користування майно та повністю повернути його власнику в строк закінчення договору у стані не гіршому ніж на момент отримання.

Відповідно до п. 4.1 договору сторонами встановлено строк дії договору – до 30 червня 2009 року.

Додатковою угодою № 1 від 01.07.2009р. сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2009 року.

Другий позивач свої вимоги за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу у користування вагон металевий інв. № 18, проте, відповідач порушив умови Договору щодо своєчасного та у повному обсязі внесення позивачу плати за користування майном, внаслідок чого, у відповідача за період з березня 2009 року по грудень 2009 року виникла заборгованість в сумі 2500,00 грн. Окрім того, відповідач не повернув майно після закінчення строку дії договору, внаслідок чого, за період з 01.01.2010 року по 28.02.2010 року прокурором нараховано неустойка у розмірі 1000,00 грн.

Другим позивачем на адресу відповідача надіслано претензію вих.. № 70 від 16.03.2010 року, з вимогою сплатити плату за користування майном, неустойку та повернути вагон металевий, проте, як зазначає представник другого відповідача вказана претензія залишилась без задоволення, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківське управління механізації та будівництва" з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 2500,00 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати орендної плати за договором передачі майна у тимчасове користування №2, який був укладений між другим позивачем та відповідачем по справі 02 березня 2009 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу прокурора щодо стягнення з відповідача орендної плати в сумі 2500,00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, договір передачі майна у тимчасове користування №2 від 02.03.2009 року діяв до 31 грудня 2009 року.

Таким чином, станом на дату розгляд справи договір передачі майна у тимчасове користування №2 від 02.03.2009 року припинив свою дію.

Проте, відповідач, в порушення п. 3.1 договору, після закінчення строку його дії, орендоване майно не повернув.

Статтею 785 Цивільного Кодексу встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Це означає, що річ повинна бути повернута наймодавцю в розумний строк, мінімально необхідний для передачі речей даного виду.

Наведене свідчить про порушення відповідачем ч.1ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідальність за таке порушення встановлена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України , яка встановлює, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення річчі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи вказані обставини, вищезазначені норми чинного законодавства, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату неустойки за користування річчю за час прострочення повернення цього майна або доказів повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення неустойки за користування річчю у сумі 1000,00 грн. та повернення у користування другого позивача орендоване майно – вагон металевий, інвентарний №18, вартістю 14230,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам..

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625,785 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву прокурора (вх. № 12764 від 02.07.2010 р) про уточнення позовних вимог.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богат» (61017, м. Харків, вул.. Котлова, 218, ідентифікаційний код 34860454) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківське управління механізації та будівництва" (61017, м. Харків, вул.. Котлова, 218, ідентифікаційний код 24975516) , м. Харків, вул. Киргизька, 19, код ЄДРПОУ 32237716, поточний рахунок 2600355550 в ВАТ "Мегабанк", МФО 351629) заборгованість у розмірі 2500,00грн. та неустойку у розмірі 1000,00 грн.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Богат» (61017, м. Харків, вул.. Котлова, 218, ідентифікаційний код 34860454) повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Харківське управління механізації та будівництва" (61017, м. Харків, вул.. Котлова, 218, ідентифікаційний код 24975516) вагон металевий інвентарний №18, вартістю 14230,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богат» (61017, м. Харків, вул.. Котлова, 218, ідентифікаційний код 34860454) на користь Державного бюджету України (одержувач управління Державного казначейства у м. Харкові Головного управління Державного казначейства України у Харківській області, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок № 31110095700002, код бюджетної класифікації доходів 22090200, символ звітності банку 095, банк Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, МФО 851011) 177,30 грн. державного мита.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богат» (61017, м. Харків, вул.. Котлова, 218, ідентифікаційний код 34860454) на користь держбюджету України , одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011- 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 07 липня 2010 року

справа № 57/88-10