Рішення № 10364563, 01.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2010 р. Справа № 57/69-10

вх. № 3452/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Дольський Д.В., дов. від 21.06.2010р.

Представник відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффазенг Лізинг Аваль", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополюс-Харків", с. Глибоке

про стягнення 587035,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –ТОВ „Агрополюс Харків”, м. Харків на користь позивача прострочену заборгованість за лізинговими платежами в розмірі 587035,64 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків по договору фінансового лізингу від 08.06.2007 р. № L810-06/07. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання у визначений у договорі строк щодо своєчасної сплати лізингових платежів. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 квітня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18 травня 2010 року о 12:30 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 18 травня 2010 року, 01 червня 2010 року, у зв’язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладався.

Відповідач свого представника у судове засідання 01 липня 2010 року не направивя, витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с 32), з якого вбачається, що ухвалу суду від 19.04.2010 року отримана відповідачем 27 квітня 2010 року.

У судове засідання 01 липня 2010 року відповідач не з’явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 22.06.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61174, м. Харків, проспект Перемоги, 59, кв. 28 саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – ТОВ «Агрополюс Харків» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 01 липня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, без участі представників сторін.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

07.06.2007 року між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі – позивач) та ТОВ "Агрополюс-Харків" (далі- відповідач) укладено договір фінансового лізингу № L810-06/07, відповідно до якого Лізингодавець (позивач), на підставі договору купівлі-продажу зобов’язався придбати у свою власність і передати Лізингоодержувачу (Відповідачу) у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються у Специфікації (Додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На підтвердження виконання сторонами умов договору щодо передачі майна між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт приймання - передачі предмета лізингу від 20.06.07р., згідно до якого відповідач прийняв в лізинг від позивача комбайн LAVERDA 28.60 LXE, № кузову 318000182.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було отримано предмет лізингу, зауважень до якості предмету лізингу не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що відповідач отримав товар належної якості.

Відповідно до п. 1.2 укладеного між сторонами договору лізингу, строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку лізингових платежів та не може бути менше одного року.

Відповідно до розділу 4 вказаного договору лізингу сторони погодили визначення суми платежів та порядок їх сплати. А саме, пунктом 4.1, 4.2 Договору фінансового лізингу встановлено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу та комісію лізингодавця. Розмір поточного лізингового платежу за певний період лізингу зазначається у графіку, який є додатком № 1 до договору фінансового лізингу. Платежі здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця (п.4.7).

Загальними умовами фінансового лізингу, які є додатком № 4 до договору фінансового лізингу, передбачено, що лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяці лізингоодержувач зобов’язаний звернутися до лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно. У цьому випадку лізингоодержувач зобов’язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обов"язок отримати рахунок лізингодавця, в разі його неотримання відповідачем, було покладено на відповідача, відповідальність за наслідки неотримання цього рахунку несе відповідач, а неотримання рахунку не звільняє відповідача від обов"язку сплатити відповідний лізинговий платіж.

П. 6.1. загальних умов фінансового лізингу встановлено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у випадку: зміни встановленого на день укладення договору розміру ставки USD LIBOR на період 1 місяць, розмір комісії змінюється пропорційно за кожний з періодів лізингу починаючи з такого чергового періоду лізингу, а також у разі перевищення розміру комісії Лізингодавця за Договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від вартості Предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.

Відповідно до п. 6.2. загальних умов, змінений за правилами п. 6.1 загальних умов розмір лізингових платежів зазначається у відповідному рахунку лізингодавця та підлягає сплаті лізингоодержувачем у безспірному порядку.

У виставлених позивачем відповідачеві рахунках-фактурах №№ L810-06/07/27 від 01.09.2009 р., L810-06/07/28 від 01.10.2009 р., L810-06/07/292 від 02.11.2009 р., вказано значення ставки USD LIBOR, та коефіцієнт індексації платежу на дату виставлення рахунків.

Позивач належним чином виконав свої зобов’язання за договором фінансового лізингу, надавши відповідачу в лізинг предмет лізингу, проте, відповідач систематично порушував умови договору щодо внесення лізингових платежів, у зв'язку з чим, Позивачем в порядку ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», п.п. 6.1, 6.4 Договору та п.п. 8.4.5, 8.4.7, 8.4.9 Загальних умов, було прийнято рішення про дострокове розірвання Договору та вилучення Предмету лізингу.

Як свідчить акт вилучення предметів лізингу від 24 листопада 2009 року, позивач прийняв від відповідача предмети лізингу, у тому числі комбайн LAVERDA 28.60 LXE, № кузову 318000182.

Таким чином, станом на дату вилучення предмету лізингу договір фінансового лізингу припинив свою дію.

Як вказує позивач, відповідачем не були сплачені платежі за виставленими рахунками, які підлягають обов’язковій сплаті, у зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 587035,64 грн., які складається з: Комісії лізингодавця (Позивача) без ПДВ - 2% за дострокове розірвання Договору» в розмірі 14551,01 грн; відшкодування частини вартості Предмету лізингу (заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення) в розмірі 140640,45 грн.; комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість за виставленими рахунками на дату вилучення) в розмірі 42082,98 грн.; комісії лізингодавця з ПДВ (перевищення подвійної облікової ставки НБУ) (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення в розмірі 60775,38 грн.; комісії лізингодавця без ПДВ (відсотки за користування грошима) в розмірі 4782,69 грн.; штрафних санкцій (штраф, пеня в розмірі 11150,00 грн.; суми додаткових витрат в розмірі 13795,46 грн.; залишку невідшкодованої вартості Предмету лізингу в розмірі 299257,67 грн.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Проте, відповідач не сплатив заборгованість з 25 по 29 періоди по виставленим рахункам станом на дату вилучення предмету лізингу в загальній сумі 243498,81 грн., які складаються з 140640,45 грн. відшкодування частини вартості предмету лізингу, 42082,98 грн. комісії лізингодавця з ПДВ; 60775,38 грн. комісії лізингодаця з ПДВ (перевищення подвійної облікової ставки НБУ).

          Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу № L810-06/07, який був укладений між сторонами 07 червня 2007 року.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості по договору фінансового лізингу № L810-06/07 від 07.06.2007 року, документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 243498,81 грн. заборгованості з лізингових платежів належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того позивач просить суд стягнути з відповідача комісію 2% за дострокове розірвання договору в розмірі 14551,01 грн.

Відповідно до п. 10.3.2 Загальних умов фінансового лізингу встановлено зобов'язання Відповідача (Лізингоодержувача) у разі достокового припинення договору сплатити на користь Позивача (Лізингодавця) комісію за дострокове припинення Договору в розмірі 2% від суми непогашеної вартості Предмета лізингу.

Як встановлено вище, договір фінансового лізингу № L810-06/07 від 07.06.2007 року достроково припинив свою дію. Індексована, відповідно до розділу 6 загальних умов вартість предмету лізингу на дату його вилучення склала 727550,45 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, обґрунтованою вимогу позивача про стягнення 14551,01 грн. комісії за дострокове розірвання договору.

Пунктом 10.3.2. Загальних умов фінансового лізингу встановлено зобов'язання Відповідача (Лізингоодержувача) у разі дострокового припинення договору сплатити на користь Позивача (Лізингодавця) суму непогашеної вартості предмету лізингу, яка змінена за визначеними в п. 3 Графіку правилами.

Як встановлено вище, Індексована вартість предмету лізингу на дату його вилучення складала 727550,45 грн.

Згідно акту вилучення предметів лізингу від 24.11.2009 року, вартість предмета лізингу - комбайну LAVERDA 28.60 LXE, № кузову 318000182. станом на дату вилучення становила 428292,78 грн.

Таким чином залишок невідшкодованої вартості предмету лізингу складає 299957,67 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 13795,46 грн. додаткових витрат. В обґрунтування цих вимог позивач посилається на п. 6.4 договору , відповідно до якого, у разі припинення або розірвання цього Договору всі витрати, пов'язані з вилученням Предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок Лізингоодержувача або відшкодовуються Лізингодавцю Лізингоодержувачем в повному обсязі.

Позивач вказує, що ним понесені витрати у розмірі 9525,46 грн. по страхуванню предмету лізингу та 4270,00 грн. витрат на транспортування вилученого предмету лізингу.

Пунктами 7.1, 7.4 Загальних умов встановлено обов'язок Лізингодавця страхувати Предмет лізингу на весь строк лізингу та вчасного продовження страхування.

В обґрунтування витрат у розмірі 9525,46 грн. по страхуванню предмету лізингу позивачем надано копії страхового сертифікату № 3000/200/000227 від 19 червня 2009 року про страхування позивачем комбайну LAVERDA 28.60 LXE, № кузову 318000182. Розмір страхового платежу становить 11276,09 грн., який сплачено позивачем платіжним дорученням № 24896 від 30.06.2009 року.

Таким чином, заявлені до стягнення витрати позивача по страхуванню предмета лізингу в сумі 9525,46 грн. є доведеними та підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимоги щодо стягнення 4270,00 грн. витрат на транспортування вилученого предмету лізингу позивачем надано акт № 0У-0000634, згідно з яким ПП «Транс-Авто-Д» були проведені роботи по перевезенню техніки Харківської обл.. до с. Козин; вартість послуги – 7116,67 грн. з зазначеного акту не вбачається, що позивач поніс витрати саме з транспортування предмету лізингу (комбайну LAVERDA 28.60 LXE, № кузову 318000182) за договором фінансового лізингу. Окрім того, надана позивачем угода про зарахування зустрічних вимог № 2 від 01.12.2009 року, не приймається судом як доказ фактичної сплати за вказані вище транспортні послуги, оскільки положення цієї угоди не містять зарахування зустрічних позовних вимог саме за актом, на який посилається позивач (акт № 0У-0000634).

Враховуючи викладене, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення 4270,00 грн. не доведеною належними доказами, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Також позивачем нараховано 4782, 69 грн. комісії лізінгодавця без ПДВ (відсотки за користування грошима). Обґрунтовуючи цю вимогу позивач посилається на те, що згідно до умов п.п. 4.1 - 4.6 Договору та п.п. 5.2 - 5.4 Загальних умов відповідач повинен сплатити комісію за користування грошима з дати останнього рахунку (періоду) до дня вилучення Предмету лізингу.

Відповідно до ч.2 ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторонами в договорі не було встановлено обов’язку відповідача сплачувати комісію за користування грошима. Також суду не надано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми комісії, з огляду на викладені вище обставини, суд відмовляє в задоволенні 4782, 69 грн. комісії лізінгодавця без ПДВ (відсотки за користування грошима).

Щодо стягнення 11150,00 грн. штрафних санкцій (штраф, пеня), суд відмовляє в їх задоволенні, оскільки позивачем в порушення вимог, ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій, не вказано з якого зобов’язання (суми), за який період та за якою формулою розраховувалась ці штрафні санкції.

Відповідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості- є однією із основних засад судочинства.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 243498,81 заборгованості по лізинговим платежам, комісії лізингодавця без ПДВ - 2% за дострокове розірвання Договору в розмірі 14551,01 грн; суми додаткових витрат в розмірі 9525,46 грн.; залишку невідшкодованої вартості Предмету лізингу в розмірі 299257,67 грн., правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому таким, що підлягають задоволенню.

В решті позовних вимог, суд відмовляє в їх задоволенні, як необґрунтовані та такі, що не підтверджені належними доказами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам..

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1,2, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 11,525,598,612,625,629,692,806,903,Цивільного кодексу України, статтями 173,174,175,179,193,285,286,292, Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополюс-Харків" (61174, м. Харків, пр. Перемоги, 59, кв. 28, код ЄДРПОУ 33481540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль” (04073,м. Київ, просп. Московський, 9, корп. 5, оф. 101, код ЄДРПОУ 34480657) 243498,81 заборгованості по лізинговим платежам, комісії лізингодавця без ПДВ - 2% за дострокове розірвання Договору в розмірі 14551,01 грн; суми додаткових витрат в розмірі 9525,46 грн.; залишку невідшкодованої вартості Предмету лізингу в розмірі 299257,67 грн ; 5668,33 грн. державного мита та 227,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 06 липня 2010 року

справа № 57/69-10