Рішення № 10364565, 01.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2010 р. Справа № 57/240-09

вх. № 7561/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - - Слюніна Н.В. - юрисконсульт, дов. № 4325 від 23.10.2009р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товаритсва "Кредобанк (м. Львів)", в особі Харківської філії м. Харків

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м, Харків

про стягнення 97047,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ „Кредобанк” в особі Харківської філії звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою ( з урахуванням прийнятої ухвалою суду від 01.04.2010 р. уточненої позовної заяви (вх. № 5025 від 10.03.2010 року) , в якій просить суд стягнути з відповідача СПДФО ОСОБА_2 в порядку регресу на свою користь, суму, перераховану АСК „Авіоніка” позивачем як солідарним боржником 97947,00 грн., з яких 72030,00 грн. - сума непогашеного кредиту, 4073,84 грн. - сума несплачених відсотків, 19243,16 грн. - як безпідставно набуті відповідачем, 1700 грн. - витрати понесені по примусовому виконанню, а також покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 вересня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13 жовтня 2009 року о 12:20 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2009 року, 28 жовтня 2009 року, 23 листопада 2009 року, 14 грудня 2009 року, 15 лютого 2010 року, 01 квітня 2010 року, 20 квітня 2010 року, у звязку з ненадання сторонами витребуваних судом доказів, та необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладався.

Представник позивача у судових засіданнях позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Присутній у судових засіданнях та у наданому відзиву на позов відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що позивач не має права на стягнення з позивача будь-яких сум в порядку регресу, через відсутність доказів вини відповідача. Щодо наявності боргу відповідача перед позивачем за основним зобовязанням що виникли на підставі кредитного договору, відповідач просить застосувати строк давнини, що складає три роки.

Вирішуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд відмовляє в його задоволені з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк , у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає загальний строк позовної давності у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, суд дійшов висновку, що позивачем не був пропущений строк позовної давності, оскільки позивачем було предявлено позов про стягнення з відповідача збитків, які виникли внаслідок стягнення з банку в якості солідарного боржника солідарної заборгованості на користь АСК «Авіоніка», яка була перерахована банком 17 червня 2008 року.

У судовому засіданні 26 травня 2010 року оголошувалась перерва до 01 липня 2010 року об 11:20 год.

У судове засідання 01 липня 2010 року відповідач не зявився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Присутній в судовому засіданні 01 липня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

30.09.2003 р. між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір № 503 (далі Договір), відповідно умов якого банк надає відповідачу кредит в сумі 93000,00 грн. з терміном дії 6 місяці для поповнення обігових коштів для забезпечення торгівельної діяльності.

Відповідно до п.1.5 Договору, погашення заборгованості по цьому кредитному договору здійснюється в такій черговості: - погашення суми простроченої плати (відсотки, комісії) за користування кредитором; - погашення суми строкової (нарахованої до оплати) плати (відмотки, комісії) за користування кредитами; - погашення пені за несвоєчасне погашення кредитів/або його частини та несвоєчасне погашення плати (відсотки, комісії) /або її частини за користування кредитами; - погашення прострочених кредитіві/або їх частини , - погашення строкової заборгованості по кредитах.

Відповідно до п.1.6 Договору, термін остаточного погашення кредиту по цьому Кредитному договору не може бути пізніший ніж 29 березня 2004 р.

Зігдно п.2.1 Договору, відсотки за користування кредитом, який отримано Позичальником по цьому договору, нараховуються за період з 1 до 15 число поточного місяця та з 16 по 30(31) число поточного місяця на суму фактичної заборгованості по цих кредитах за кожний календарний день користування цим кредитом, з розрахунку річної процентної ставки, виходячи з фактичної календарної кількості днів в році. Річна процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється з розрахунку 23 % річних. Позичальник самостійно сплачує банку щомісяця в термін до останнього банківського дня календарного місяця нараховані відсотки за користування кредитом на рахунок № 2048001003972 або доручає банку відсотки за користування кредитом стягувати зі свого поточного рахунку самостійно в останній робочий день місяця.

Відповідно до п.2.2. Договору, позивальник зобовязаний сплачувати банку комісії по даному договору, а саме: комісію за розгляд кредитної заявки в сумі 95.00 грн. та комісію за надання кредиту в розмірі 0,5% від суми кредиту, встановленої п.1.1. цього кредитного договору.

Статтею 3 Договору визначені умови його забезпечення, а саме: всі зобовязання позичальника по цьому договору забезпечуються належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, встановленому законодавством України. В забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором, банк приймає в заставу легковий автомобіль MERSEDES-BENZ SL 420, тип легковий купе, 1997 року випуску. Забезпечення погашення кредиту повинно бути застраховане на користь банку від страхових ризиків повне CASCO до кінця терміну кредитування в наступні терміни до 10.10.2003 р.

На виконання статті 3 договору 30.09.2003 р. сторони уклали договір застави, відповідно якого для забезпечення своєчасного звернення отриманого кредиту та відсотків за користування ним відповідач передає банк у заставу належне йому рухоме майно, а саме: автомобіль MERSEDES-BENZ SL 420, тип легковий купе, 1997 року випуску, сірого кольору кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію ТЗ ХАР «НОМЕР_4 видане МРЕВ м.Харків 25.09.2003 р. Згідно експертної оцінки вартість заставного майна становить 186000,00 грн., що підтверджується актом перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу від 30.09.2003 р.

09.10.2003 р. між акціонерною страховою компанією «Авіоніка» та відповідачем укладений договір № 1096/3 страхування наземного транспорту, відповідно якого предметом страхування є майнові інтереси страхувальника (відповідача), повязані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованими автотранспортними засобами, а саме автомобіль MERSEDES-BENZ SL 420, тип легковий купе, 1997 року випуску, сірого кольору кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію ТЗ ХАР «НОМЕР_4 видане МРЕВ м.Харків 25.09.2003 р.

09.04.2004 р. у звязку з закінченням строку дії кредитного договору та неповерненням кредиту у встановлений договором строк, приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Некрасовою Н.А. 09.04.2004 р. вчинено виконавчий напис про стягнення вищевказаного автомобіля . Зазначений напис позивачем не був пред»явлений до виконання у звязку з настанням страхового випадку (угон автомобіля).

Відповідно до п.1.3 договору страхування у відповідності до укладеного Договору застави автотранспорту, вигодонабувачем за даним Договором є позивач.

У звязку з настанням страхового випадку, АСК «Авіоніка», керуючись розділами 16- 18 договору страхування перерахувало на рахунок позивача 76109,84 грн. погашення заборгованості за кредитом та 19237,16 грн. повернуто відповідачу.

26.10.2004 р. до позивача та відповідача звернулася з позовом, як до солідарних відповідачів АСК «Авіоніка» про визнання договору страхування № 1096/3 від 09.10.2003 р. недійсним на тій підставі, що при укладанні договору страхування автомобіля відповідач (ОСОБА_2) надав недостовірну інформацію відносно ціни автомобіля, а також скрив факт перебування автомобіля в аварії.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 24.01.2006 р. по справі № 2-29/2006 позов АСК «Авіоніка» було задоволено та постановлено стягнути солідарно з позивача та відповідача 95347,00 грн., сплачених в якості страхової виплати за договором страхування наземного транспорту № 1096/3 від 09.10.2003 р. та 1700,00 грн. держмита.

Позивач не погодившись з вказаним рішенням оскаржив його до апеляційного суду Львівської області, який розглянув скаргу та 04.05.2006 р. своєю ухвалою залишив рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.01.2006 р. по справі № 2-29/2006 позов без змін , апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В ході відкритого Франківським ВДВС ЛМУЮ 06.06.2008 р. виконавчого провадження на виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.01.2006 р. позивачем згідно розпорядження № 148 було перераховано Франківському ВДВС ЛМУЮ грошові кошти в сумі 97047,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 8666 від 17.06.2008 р.).

Позивач, посилаючись на те, що йому спричинено матеріальні збитки в розмірі 97047,00 грн., які складаються з 72020,00 грн. суми непогашеного кредиту, 4073,84 грн. суми несплачених відсотків, 19243,16 грн. безпідставно набутих відповідачем та 1700,00 грн. понесених витрат по примусовому виконанню рішення суду, звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заподіяних йому збитків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 1.6 Кредитного договору передбачено, що термін остаточного погашення кредиту не може бути пізніше 28.03.2004р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін кредит в повному обсязі не повернув, відсотки за користування ним не сплатив.

Заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором підтверджується виконавчим написом, відповідно якого заборгованість за кредитом складає 72030,31 грн. та 3983,31 грн. прострочені відсотки за користування кредитом.

Проте, позивач не передав до виконання виконавчий напис з причин настання з предметом застави страхового випадку угон автотранспорту.

09.10.2003 р. між АКС «Авіоніка» та відповідачем укладений договір № 1096/3 страхування наземного транспорту (далі Договір страхування), відповідно якого обєктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов»язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим автотранспортом автомобілем MERSEDES-BENZ SL 420, тип легковий купе, 1997 року випуску, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію ТЗ ХАР «НОМЕР_4 видане МРЕВ м.Харків 25.09.2003 р. оціночною вартістю 186000,00 грн.

Відповідно до ст.979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ст.8 Закону України «Про страхування» , страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Умовами договору страхування (ч.4 ) передбачений перелік страхових випадків, а саме: відповідальність сторін наступає у випадках: отримання пошкоджень або загибелі транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), отримання пошкоджень або загибель транспортного засобу внаслідок стихійного лиха, а також падіння дерева, інших предметів та уламків, будівель, напад тварин; отримання пошкоджень або загибель транспортного засобу внаслідок пожежі, вибуху, самозапалювання транспортного засобу, отримання пошкоджень або загибель транспортного засобу внаслідок навмисних дій третіх осіб; незаконного володіння (заволодіння транспортним засобом шляхом крадіжки, грабежу чи розбою) транспортним засобом з будь-якого місця.

Як свідчать матеріали справи, зі спірним автомобілем настав страховий випадок його крадіжка.

Відповідно до ст..9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхові виплати здійснюються відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника і страхового акту (аварійного сертифікату), який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ст.990 Цивільного кодексу України).

Згідно до ст..3 Закону України «Про страхування», страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Відповідно до п.13 Договору страхування, у відповідності до укладеного Договору застави автотранспорту страхувальника, вигодонабувачем за даним Договором є АТ «Кредит Банк» (позивач) . Вигодонабувач має право на отримання страхового відшкодування по застрахованому транспортному засобу в межах непогашених боржником перед Вигодонабувачем зобовязань за Кредитним договором.

Як вже зазначалося вище, у звязку з настанням страхового випадку АСК «Авіоніка» перерахувало на рахунок позивача страхове відшкодування двома платіжними дорученнями:

-Платіжним дорученням № 776 від 21.04.2004 р. на суму 80347,00 грн. з призначенням платежу «страхова винагорода за договором № 1096/3 від 19.10.2003 р.76109,84 грн. погашення заборгованості за кредитом та 19237,16 грн. повернуто відповідачу. З цієї суми 22.04.2004 р. позивачем було направлено 72020,00 грн. на погашення заборгованості за кредитом згідно Кредитного договору та 4073,84 грн. на оплату заборгованості по відсотках за кредитом згідно цього Кредитного договору та надлишок страхової винагороди в сумі 4243,16 грн., що залишилися після повного погашення заборгованості за Кредитним договором був перерахований на рахунок відповідача ОСОБА_2;

-Платіжним дорученням № 1136 від 08.06.2004 р. на суму 15000,00 грн., яка також 09.06.2004 р. була перерахована на рахунок відповідача, як надлишок одержаної страхової винагороди.

Відповідно до п.2 ст.989 Цивільного кодексу України, страхувальник зобов'язаний: при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.

Проте, у серпні 2004 року, при розслідуванні причин настання страхового випадку - крадіжки автомобілю АСК «Авіоніка» стало відомо, що автомобіль був придбаний 25.09.2002 р. ОСОБА_2 за 5632,00 грн. після ДТП в пошкодженому стані та неспроможному самостійно рухатися про що зазначено в акті товарознавчого дослідження судового експерта та про що було приховано відповідачем при виготовленні експертного висновку від 29.09.2003 р., який був наданий при укладанні договору страхування та був підставою для визначення оціночної вартості автомобіля та страхової суми.

Всі ці факти введення ОСОБА_2 в оману страхувальника при укладанні договору страхування знайшли своє підтвердження в рішенні Франківського районного суду м.Львова від 24.01.2006 р. по справі № 2-29 за позовом АСК «Авіоніка» до ОСОБА_2 та АТ «Кредит Банк» про визнання недійсним договору страхування та стали підставою для задоволення позову АСК «Авіоніка», у звязку з чим договір страхування наземного транспорту № 1096/3 від 09.10.2003 року, укладений між АСК «Аніоніка», ОСОБА_2 та вигодонабувачемм АТ «Кредит-Банк» (Україна) (правонаступником якого є позивач) визнаний недійсним. Крім того, з ОСОБА_2 та банка вирішено стягнути солідарно 95347,00 грн. сплачених за договором страхування страхувальником при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В ході відкритого Франківським ВДВС ЛМУЮ 06.06.2008 р. виконавчого провадження на виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 24.01.2006 р. позивачем згідно розпорядження № 148 було перераховано Франківському ВДВС ЛМУЮ грошові кошти в сумі 97047,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 8666 від 17.06.2008 р.).

Таким чином, позивачу спричинено матеріальні збитки в розмірі 97047,00 грн., які складаються з 72020,00 грн. суми непогашеного кредиту, 4073,84 грн. суми несплачених відсотків, 19243,16 грн. безпідставно набутих відповідачем та 1700,00 грн. понесених витрат по примусовому виконанню рішення суду.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право, зокрема, на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

В силу ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до частини другої ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені.

В силу ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є субєкт та обєкт правопорушення, а також субєктивна та обєктивна сторони.

Субєктом цивільного правопорушення є боржник, а обєктом правопорушення зобовязальні правовідносини кредитора та боржника. Субєктивну сторону становить вина боржника, а обєктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обовязку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ” від 27.03.1992 року. №6 та з урахуванням п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди ” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено в діях відповідача склад цивільного правопорушення, який складається з наявності реальних збитків, розмір яких підтверджений рішенням Франківського районного суду м.Львова, наявністю причинного звязку між діями відповідача, а саме неналежним виконання ним умов Кредитного договору та введення в оману страховика та банку при укладанні договорів та заподіянням збитків, а також наявністю вини, відсутність якої не доведено відповідачем, як того вимагає закон.

Більш того, за ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст..544 Цивільного кодексу України, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Відповідно до ст..228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Крім того, сума в розмірі 19243,16 грн. була набута відповідачем як надлишок страхової винагороди. Проте з винесенням Франківським районним судом м.Львів рішення від 24.01.2006 р. по справі № 2-29/2006, підстава для отримання страхової винагороди відпала, у зв»язку з чим вказана сума безпідставно набута відповідачем за рахунок позивача та підлягає поверненню останньому.

Відповідно до ст..1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберігла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому йе майно. Особа повинна повернути це майно і тоді, коли підстава, на якій воно убло набуте, згодом відпала.

Відповідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості- є однією із основних засад судочинства.

Факт заподіяння шкоди позивачу встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи.

Сукупність вищенаведених обставин та приписи чинного цивільного законодавства дають підстави суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог, їх доведеність суду необхідними конкретними доказами, в звязку з чим позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.8,3, 27 Закону України "Про страхування", ст. 16,22,509,525,544,612,614,623,629,979,980,989,990,1050,1054,1166,1191,1212, Цивільного кодексу України, ст..179,173,193, 216,218,224,225,228,Господарського кодексу України, ст. ст. 1,4-7, 12, 25, 32-33,43, 44,35, 49, 82-85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (код 098007862, 79026, м.Львів, вул..Сахарова, 78) в особі Харківської філії (код 23333324, ,61024, м.Харків, вул..Петровського, 29а) 97047,00 грн. збитків, в тому числі 72020,00 грн. суми непогашеного кредиту, 4073,84 грн. суми несплачених відсотків, 19243,16 грн. безпідставно набутих відповідачем та 1700,00 грн. понесених витрат по примусовому виконанню рішення суду, 970,47 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 06 липня 2010 року

справа № 57/240-09